понеділок, 5 листопада 2012 р.

Наші мотанки



У пятницю в Марічки не було школи, і ми нарешті викроїли трошки часу, щоб щось помайструвати разом. Насправді, час нам виділила Юля, і зовсім не трошки – вона спала на вулиці дві з половиною години, чого вже давно не бувало (півгодини-година – і то радість).
Ось що у нас вийшло:

Ми вже давно хотіли спробувати зробити мотанки і, натрапивши на завданнявід арт-клубу «Шпаківня», я зрозуміла: це знак, треба нарешті здійснити своє бажання!
 
Як виявилося, це зовсім не складно. Ми з донею ознайомилися з майстер-класом і взялися до роботи. Марічка довго вибирала тканину на плаття. А коли я повирізала круги і на її, і на свою ляльку, доця взялася плести коси для своєї дівчинки. Марічка хотіла, щоб її мотанка була меншою за мою – як мама і дитина. Потім ще казала: «Треба буде якось і Юлі зробити».

Поки Марічка плела коси, я стала наспівувати «Горіла сосна, палала». Доця зацікавилася. Знайшли пісню, бо я до кінця не пам’ятала слів. «А що таке «вельон»? Добра штука гугл підказала, що це – фата. Обговорили звичай розплітати коси і носити хустку після заміжжя. «Ні, я б ніколи не носила хустки! Краще тоді ніколи не виходити заміж», – категорично заявила Марічка. «А якби ти народилася в якійсь арабській країні, і треба було б покривати не тільки голову?» – запитала я. «Мамо, але ж я народилася в Україні, і зараз уже ніхто не ходить у хустках».
Вкотре, разом із Марічкою, співаючи «Горіла сосна…», я думала про інше: ніби ж гарна подія – дівчина знайшла собі хлопця, одружується з коханим, то чого ж така сумна пісня?
Горіла сосна, палала,
Під ней дівчина стояла.
Під ней дівчина стояла,
Русяву косу чесала.
– Ой коси, коси ви мої,
Довго служили ви мені.
Більше служить не будете,
Під білий вельон підете.
Під білий вельон, під хустку,
Більш не підете за дружку.
Під білий вельон з кінцями,
Більш не підете з хлопцями.
Горіла сосна, смерека,
Сподобавсь хлопець здалека.
Сподобавсь хлопець та й навік,
Тепер вже він мій чоловік.
Марічка не дала мені додумати мою думу: «Мамо, а тобі не треба коси для ляльки плести, ти ж заміжня жінка, то волосся треба під хусткою ховати». А мені хотілося заплести… Правда, я б усе одно не встигла. Почувши, що за дверима у колясці почала вовтузитися Юля, я швиденько пов’язала хустку своїй ляльці: «Хоч твого волосся не видно під хусткою, ти все одно красуня».

2 коментарі:

  1. Дуже гарні лялечки вийшли. Спасибі, що берете участь у завданні Арт Шпаківні ))

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую! Нам цікаво було робити щось нове.

    ВідповістиВидалити