пʼятниця, 12 серпня 2011 р.

Щоденник табористки. Закінчення


П’ятниця, 15 липня
День шостий, останній
Цього ранку «білих ведмедів» поливали крижаною водою, добре, що вранці воду у басейні підігрівали, а то б зовсім змерзли.
На сніданок їли омлет, кранчі і французькі хлібні палички.
Потім стріляли з рушниці, плавали у басейні.
На ланч подавали томатний суп і бутерброд з сиром, обсмаженим на грилі.
Закінчивши з супом, ми пішли грати в різні ігри. Грали в «інопланетян». Тато з мамою сказали, що знають цю гру під іншою назвою – «мафія», – тому я не буду розказувати її правила. Скажу лише, що у грі є ведучий, інопланетяни, люди і захисник людей.
Ще грали у «дуель». Є ведучий і два гравці. Ведучий називає, наприклад, овочі. З кожною назвою учасники роблять один крок одне від одного. Якщо ведучий називає серед овочів фрукт, гравці швидко повертаються обличчям одне до одного і «стріляють» – бенк! Хто перший вистрелив, той і виграв.
Коли завершився час ігор, ми поплавали у басейні, а потім пішли в їдальню – їсти хотдоги і картоплю фрі.
Після вечері до табору приїхали батьки, адже це був останній день у таборі. Завантаживши речі в машину, ми пішли на церемонію закриття. Діти, батьки та вожаті сиділи на дерев’яних лавах, розміщених кругами. У центрі була «сцена». На піску – кольоровий малюнок. Коли стемніло, розпалили вогонь, один з індіанців по черзі звертався до вітрів, а потім – до сили землі. Окрім того, що цього вечора вручали нагороди кемперам, деяких працівників табору посвячували в індіанці, зокрема Маркуса, рятівника, який завжди сидів біля басейну.
Я отримала «орден»-нашивку за знання природи і ще одну – з білим ведмедем – за те, що не пропустила жодного ранкового плавання.
Тим, кого посвячували в індіанці, вдягали індіанські головні убори, а ще їм давали листки з вишкрябаними індіанськими іменами. Так, Маркус став Гострим Оком.
Вручення нагород і церемонія посвячення чередувалися з індіанськими танцями та піснями. Одні танці виконували діти з вожатими, інші – професіонали. Так, наприклад, усіх вразив танець із вогняним обручем.
Поки тривала уся ця церемонія, мені дуже хотілося спати, тож я втішилася, коли вона закінчилася і можна було нарешті їхати додому.
У таборі я сумувала за домом, а тепер сумую за «Пухтоком»…

1 коментар:

  1. З церемонії закриття є і цікаві фотки, але з цим переїздом зараз зовсім не до того... Може, викладу трохи пізніше.

    ВідповістиВидалити