Минув якраз місяць після нашого приїзду до Штатів, як Марічка нарешті пішла у садочок. Ми ретельно підготувалися: скупили серветки-мило-олівці-фломастери-пакетики для ланчів-тарілочки-стаканчики тощо, навіть примудрилися відшукати жовту футболку з трьома ґудзиками, що було дуже непросто, наш татусько заповнив усі потрібні папери, і рано вранці ми втрьох дружно вирушили до Woodhome school. Поки Рома заповнював якісь додаткові анкети, до головного шкільного офісу зазирнула Маріччина вихователька. «О! Марія сьогодні вже прийшла на заняття! Ми чекаємо на тебе!» – радісно вигукнула вона.
Після заповнення усіх необхідних форм ми пішли до класної кімнати. І вихователі, і діти радісно привітали нову ученицю. Марічка сором’язливо посміхалася. Її посадили за столик біля Віки, дівчинки з україномовної сім’ї. Вихователька, пані Малер, попросила Віку допомагати Марічці, усе їй пояснювати і перекладати. Дитина справді усе пояснювала, але англійською! Я чула, бо сиділа тут же, у класі. Вихователі самі запропонували, щоб перші дні я була поруч з Марічкою і приводила її не на цілий день.
Перший день ми були на заняттях лише дві години. Але це для інших було «лише», для нас із Марічкою було багато вражень та інформації. Навчальний день у садочку і школі починається рано. В 7.30 для тих, хто снідає у школі, в 7.45 для тих, хто їсть вдома. Поки дітлашня підтягується на заняття, ті, що вже прийшли, щось розмальовують. Сьогодні, наприклад, це була індичка, бо ж скоро День подяки. Коли діти зібралися, усі присягають американському прапору. В цей час хтось із малят гордо тримає його в руках. Цей почесний обов’язок виконують по черзі. Потім настає час привітальних пісеньок Hello, how do you do і Friends. Ці веселі співи можуть покращити настрій навіть дуже похмурого ранку. Потім вихователька пише маркером на дошці: «Здрастуйте, діти! Сьогодні вівторок/середа/інший день тижня. Ми сьогодні підемо в бібліотеку, на музичне заняття (одним словом, формулюються плани на день)». Вихователька читає написане, потім читають усі разом, потім – кілька дітей по черзі. Далі з написаного діти виокремлюють слова чи букви і обводять їх. На другий день Марічка вже попросилася до дошки, назвала і обвела кілька літер.
Першого ж дня, після усіх перерахованих дій, дітей повели до бібліотеки. Чесно кажучи, я не зовсім зрозуміла, чому це приміщення іменується бібліотекою… Можливо, тут видають книжки старшим школярам. А малята там просто малювали. Точніше, не просто, а кожен свою книжку. У кожної дитини – свій зшиток листків, де вона має намалювати: себе, свою сім’ю, будинок, найкращого друга, улюблену їжу, іграшку, школу, вчителя. Але спочатку потрібно ці усі написи зробити… Мені дали трафарет, і я підказувала Марічці, що на якій сторінці писати. Бідна дитина старанно писала: This is me, This is my family, This is my house… Але це не минулося даремно, уже наступного дня вона зголосилася до дошки і обвела там слово is, чим викликала невимовне захоплення пані Малер, адже я сказала, що Марічка не говорить англійською…
Працівниця бібліотеки запитала, звідки ми з Марічкою приїхали. Дізнавшись, що з України, страшенно втішилася. Виявилося, що її брат одружений з одеситкою.
На музичне заняття першого дня ми не пішли, бо Марічка попросилася додому. Але на другий день ми були у школі вже до ланчу (обіду по-нашому). Цього разу група вчилася писати букву Y, підбирала слова, які б з неї починалися; грала у м’яча, називаючи слова з однаковими закінченнями (hat, rat, cat тощо). І таких слів дуже багато, як виявилося… Потім дітлахи мали час на перекусничок – хто що приніс із дому. Далі – навчальні вправи, а потім малюки мали чудову забаву. Пані Малер відкрила величезну коробку з фломастерами у формі звірів, роздала дітям великі аркуші паперу і ці фломастери. Малювати і гратися водночас – що може бути краще? І Марічка знову подивувала пані Малер: вона намалювала яскравий будиночок із сердечками і підписала: school. Дитина у мене запитала, як пишеться слово, але ж ініціатива була її. Потім вони ще робили якісь вправи, і нарешті настав жаданий час для ігор. Що тут почалося! Діти повитягали купу коробок і висипали все це на підлогу: конструктори, ляльки з аксесуарами, посуд із продуктами, динозаври… А який при цьому всьому був шум! У мене аж розболілася голова…
Після ігор настав час ланчу, а нас із Марічкою покликала вчителька англійської для іноземців – щоб протестувати Марічку на знання мови. І хоча я сказала їй, що Марічка не володіє англійською, знає поки що лише частину літер і окремі слова, викладачка діяла згідно інструкції і читала Марічці завдання. Звичайно, важко виконати тести, якщо не розумієш, про що тебе питають… Але вчителька сказала, що це лише формальність. Марічка назвала букви, порахувала до десяти, відповіла все ж таки на пару питань. Викладачка щось собі занотувала, дала Марічці вибрати цукерку з пакетика і відпустила нас.
Повернувшись до порожньої вже класної кімнати, ми забрали папку з домашнім завданням (кілька сторінок вправ, які потрібно виконати за тиждень) і таблицею поведінки. У цій таблиці-календарі кожен день зафарбовується одним із чотирьох кольорів: зеленим (гарна поведінка), жовтим (дитина говорила на заняттях), синім (дуже багато розмов) або червоним (найгірше, що може бути). Поведінка відмічається не тільки у таблиці, а й на спеціальній кольоровій дошці, де на відповідний колір переміщуються машинки з іменами дітей.
Здається, хотілося розказати ще про садочок… Але, думаю, писатиму на цю тему ще не раз. Тож те, що забулося чи не вмістилося у цій оповідці, знайде своє місце у наступній.
Немає коментарів:
Дописати коментар