пʼятниця, 11 жовтня 2013 р.

Цікавинки про дитинку. Випуск третій


На днях з Юлею їли на подвір'ї родзинки в йогурті. І кілька випало з неслухняних пальчиків. Дитинка хотіла підібрати і до рота покласти, та мама не дозволила: "То буде білочці. Вона прийде, побачить, візьме лапками і з'їсть". Білочки і справді часті гості. Так що Юля погодилася лишити родзинки пухнастому звіряткові. Отак ми з нею говорили про те, як же та білочка прийде, як хапне лапками – Юля все показувала – та як буде прицмокувати від задоволення. Раптом Юля як закричить: "Піпі!" ("Піпі" – з наголосом на перший склад – це і мишка, і білка, і заєць.) Дивлюся – і справді білка. Про вовка промовка. "Піпі! Ди! Ам-ам!" – Юля аж не тямиться від захвату. Та білка чомусь ігнорує її запрошення і швидко тікає. Доця засмучена. Як же так – вона кликала білочку їсти смачні родзинки, а та втекла. Бігала її шукати, але повернулася ні з чим. "Ти налякала білочку", – кажу. "Аааа!" – верещить Юля, показуючи, як вміє лякати. "Так, саме так. Білочка злякалася і втекла". Бачу, дитина зараз заплаче від розпуки – вона не підняла ті родзинки, хоча могла їх швиденько з'їсти, поки мама не встигла отямитися, лишила білці, а та втекла. "Вона повернеться, коли ми підемо, – заспокоюю маля. – Знайде по запаху". "Псьи", – сказала мені на це Юля, тобто "пішли", щоб білочка могла повернутися і спокійно поїсти.
***
Їли булочки. Марічка свою скоренько з'їла і на Юлину поглядає. "Юля, ти ще їстимеш булочку?" – питає. "Ма!", (нема) – відповідає Юля. "Так он же, на тарілці лежить", – показує Марічка. "Ма!" – уже сердито, з притиском відповідє Юля. Перекладаю Марічці: "Для тебе нема".
Майже така сама історія повторилася з виноградом. Марічка вправляється грати на флейті, а Юля поруч їсть виноград. Марічка у неї з тарілки взяла кілька ягідок, а останню хапнути не встигла – Юля її випередила. Але Юля і вдень їла виноград, і ввечері вже чимало з’їла, тому я кажу їй: «Юля, дай Марічці виноградинку». – «Ма!» – Юля показує на порожню тарілку і дивується нашій нетямущості. «Так у тебе ж у руці», – показую на ту нещасну виноградину. «Ма!» – повторює Юля і, щоб не було зайвих питань, кладе ту бубку до рота.
І взагалі стає усе хитрішою і знає, як кого подражнити. Куми прислали Марічці посилочку до дня народження, звісно, був там подаруночок і для Юлі – феї, до яких на магнітиках можна чіпляти одяг та аксесуари. І хоча ніби ще ранувато, «фей» Юлі дуже сподобалися. Вона ляльок і їхні наряди уже кілька днів бабусям із дідусями по скайпу показує. А мене дражнить короною. J Коли Юля розглядала прикраси і одежки, показала мені її. «Корона», – кажу. Юля: «Му!» – «Ні, не корова, а корона». – «Му!» Дивиться і сміється. Я вже й перестала виправляти. Хай собі буде «му». :)
Односкладові слова взагалі у Юлі в пошані. Чого тільки варті «бє» і «фу». Думаю, значення не треба пояснювати. Та все ж ці синоніми мають певні семантичні відмінності. «Бє» – це щось несмачне – їжа чи напій. А «фу» – це якщо те «бє», ну, або щось інше, пролилося на одяг чи скатерку.
Минулого разу я писала, що все, що більше одного, це «ва» (два) або «ві» (дві). Але є ще і «ну». «Ну!» – каже Юля, коли я кличу її їсти, гуляти чи спати – це означає, що їй треба ще одну хвилинку, щоб закінчити справи: домалювати якусь каляку-маляку, догромити якусь коробку у Маріччиній кімнаті чи додивитися книжку чи журнал. По часу Юлине «ну» дорівнює Маріччиному «Хвилинку!» або Роминому «Вже йду!» і триває в середньому від хвилини до десяти.
Бачачи Юлину фанатичну любов до техніки, вирішили віддати їй Маріччин іграшковий ноутбук. Вона ним і раніше гралася, але тоді її взагалі не можна було відірвати. Спочатку гралася сама, а потім із відкритим ноутбуком дерлася на руки і плакала, що не вдавалося тримати так, як треба. То на якийсь час сховали. А зараз уже по-іншому себе поводить: просить свій ноутбук тоді, коли говоримо по скайпу. Тож виходить, що у нас обох є ноутбуки.
Учора сиділа, на кнопочки натискала – найбільше любить кнопку, яка регулює звук, – там мавпа кричить то голосніше, то тихіше. Потягнула з комоду мої навушники. Крутила їх у руках, крутила, а потім стала шукати, куди б їх увіткнути у своєму ноутбуці. Шукала-шукала, а потім як лясне себе по лобі долонею: «Бін!» Справжня мавпа! Я в цьому жесті упізнала Марічку і її улюблений «Блін!»
Зараз практично щодня відбувається щось цікавеньке-веселеньке, тож, очевидно, записи у цю рубрику стануть частішими. Шкодую лише, що за Марічкою записувала мало. А час не зупиниш і не повернеш…

середа, 9 жовтня 2013 р.

Альбом для малятка. Розворот третій

Потихеньку, потихеньку, а вже шість сторіночок до альбому є.
Спільний проект блогу "Завдання для душі" триває.


Цього разу треба було використати таке:
  1. Стрілочка (з будь-якого матеріалу, або намальована, або відштампована).
  2. Квіточки (чи паперові, чи тканинні; самодільні чи готові - на ваш вибір).
  3. Рамочка для фото.
 Вирішила не пробувати наслідувати когось, а робити так, як мені подобається, тобто досить просто. Ось що у мене вийшло:
Знову зелено-рожеве. :) На першій сторінці - усі необхідні елементи: стрілки, квітка і рамочка.

Знаю, що у підписі You are so cute слово so не читається. Воно не буде білим. Просто я ще не вирішила, який колір обрати.
Ця сторінка уже була з рамочкою, то щоб було по-чесному, я зробила рамочки і на іншій:

 Шарфик у жирафчика - з набору стрічок, які подарувала Альонка, моя люба кумася. Бачиш, тепер я їх активно використовую. Шарфик у горошок, на рамочці горошок - ляпота! Аби я ще навчилася фотографувати роботи по-людськи... Але ж не можна усі таланти в одні руки давати! :)

понеділок, 7 жовтня 2013 р.

Цікавинки про дитинку. Випуск другий



Збирали з Юлею гілочки на подвір'ї, щоб тато пізніше міг покосити траву. Юля знайшла папірець від снікерса. Показує мені: "Ам-ам!" – "Так, – кажу, – то дітки, мабуть, їли і не викинули". Ми й справді досі знаходимо обгортки від цукерок після Маріччиного дня народження. Юля, обурено: "Ав-ав!" – "Ти думаєш, що це собака з'їв цукерку?" – "Та!" – "Скутер?" – "Та!" От і дружи після цього з Юлею – Скутер (це сусідський песик) і гладити себе дозволяє, часом навіть проти шерсті, і бігати за ним, а потім, виявляється, він цукерки поїв ще й папірці порозкидав.
Із Юлею все цікавіше спілкуватися. На питання вона вже не тільки "так" чи "ні" відповідає, а й "не знаю" – кумедно знизує плечима. Це з'явилося буквально на днях. Бігала вранці з Маріччиним светриком: "На-на!" – "Ти Марічці давала цей светрик?" – "Та!" І продовжує: "Ні-ні!" – "А Марічка не вдягнула?" – "Та!" І тут я просто забула, що Юлі треба ставити питання так, щоб можна було відповісти "так" або "ні": "А чому не вдягнула?" Юля знизує плечима. Вона все більше освоює засобів комунікації. А це не тільки мова...
Ще була кумедна історія з тими плечиками. Чую, Марічка її сварить за те, що порвала книжку. Підключаюся і я: "Що сталося?" – "Ау!" (з наголосом на "а"; це у Юлі означає "вдарилася, впала, пошкрябалася". Якщо диван пшкрябаний чи книжка порвана, чи лялька поламана – це все також "ау".) – "Юля, для чого ти це зробила?" А вона на мене дивиться і так невинно знизує плечима – "не знаю", ще й губки стискає. І так мені смішно, що не можу я її сварити, хоча розумію, що треба напустити суворості, бо ж не можна рвати книжки. Навіть якщо то старий Маріччин супутник букваря. "Ти спеціально це зробила?" – "Ні!" А очі при цьому такі хитрі-хитрі! Я все ж таки думаю, що то вийшло випадково – може, взяла за обкладинку, а вона м'яка, то й порвалася, але хитрий погляд змушує задуматися... "Ти ж більше так не робитимеш?" – "Ні!" от тільки я чомусь сумніваюся....
Поговоривши зі мною, подалася до тата, бо він у нас майстер по усяких "ау". Хом'як не бігає – до тата, щоб батарейку вставив. Босоніжки розклеїлися – до тата, щоб підклеїв. Гра на маминому планшеті не запускається (про це взагалі окремо написати треба) – до тата. Тато наш – лікар-АйболитьJ.
До речі, про планшет… Практично не можу користуватися своєю річчю, бо Юля вимагає дати їй – я якось показала їй дитячу гру – і все: дитина пропала. Бачить і кричить: я-я! (ляля). Бо там у грі хлопчик і дівчинка то спати вкладаються, то на човнику плавають, то у парку розваг граються… Спочатку ще було нічого. Просто брала планшет і водила пальчиком. Цього їй було досить. Коли ж пару разів пограла у «яю» – все, більше нічого їй і не треба. Стала брати планшет сама і сама ж і запускала собі гру! Три натискання пальчиком – і ось уже люба яя.
Ховати треба ретельно, інакше Юля помітить. Кілька днів ховала під подушку. Потім Юля випадково знайшла, і хованка перестала бути безпечною – доця перевіряє. Клала під книжки – помітила. Ховала вже й у шафі вгорі під одягом – Юля зауважила краєчок. Одним словом, обмежили мені право доступу до планшета. Як і до всього іншого. Телефон в руки не бери, бо Юлі хочеться, не фотографуй, а Юлі дай. Добре ще, що книжки можна читати. Часом навіть ті, які хочеться… J
Юля – перший поціновував Маріччиних талантів. Марічка співає – Юля підспівує. Марічка береться за флейту – Юля моститься поруч із сопілкою або книжку розгортає поруч з Маріччиними нотами. Щоправда, цінує вона не тільки Маріччині таланти, а речі також. Так і придивляється, чи не лишила сестричка чогось цікавенького у вільному доступі. Телефону наприклад. Або блиску для губ. Жуйка – також непогано. Коли Марічки немає, кімнату її зачиняємо, щоб дослідник не робив там несанкціонованих розкопок. Бо може викопати такі речі, про існування яких Марічка вже і забула.
Ще кілька днів тому усі букви були «б»; якщо чогось більше одного, то це – ва (два) або ві (дві), а усі геометричні фігури – «об», тобто ромб. Сьогодні ж Юля показала букву «о», «б» і «а». По другому разу, правда, замість «б» тикнула в «а», але ж вони поруч!
Тата, окрім «тата» називає ще Ом! Бо ж я так його кличу: Ром! Марічку кличе Мімі. Правда, часом так само називає і себе, і мене. «Юля, як звати твою сестричку?» – «МІмі». – «А тебе як звати?» – «МІмі». – «А маму?» – «МІмі».
Юлин словничок
Ту – тут.
Но – оно.
Ма – нема.
Псьи або пі – пішли.
Ди - іди або дивися (часом ляльку у якусь книжку тицяє: Ди! Ди!)
Де – воно й є: де? При цьому дуже гарно виділяє слово інтонаційно, активно жестикулює.
Та – так.
Угу та у-у.
Ту – туфлі.
Та – тапки.
Ні – ніжки.
Ніш – ніс і ніч, останній звук промовляється в носа.
Віві – вії.
Боби – брови.
Папе – памперс.
Дзизі – джинси, дріжджі.


Піпі (з наголосом на перший склад) – мишка, білка, заєць.
Хіб – хліб.
Хіп – стриб.


Гиб – гриб.
Учора Марічка пекла капкейки. Сидимо увечері, чаюємо і говоримо про те, чим капкейки відрізняються від мафінів. «Капкейки обов’язково з кремом, а мафіни – без», – каже Марічка. «Тобто капкейки без крему – це мафіни?» – уточнює Рома. «Так», – каже Марічка. «Хтозна, може, є ще якісь відмінності», – продовжує Рома. «Ага», – раптом підключається до розмови Юля. «Ти хочеш сказати, що знаєш, які саме відмінності?» – запитує її Рома. «Ага», – знову погоджується Юля. «А нам розкажеш?» – «Ні». От і поговорили.

вівторок, 1 жовтня 2013 р.

Альбом для малятка. Розворот другий

Продовжую творити альбом для Юлі разом із блогом "Завдання для душі". 





Для другого розвороту потрібно було використати такі елементи:
  1. Висічка (з чипборду, паперу, тканини).
  2. Брадс(и).
  3. Стрічка.
Цей розворот вийшов рожево-зеленим і ніжним-ніжним. Принаймні мені так здається. :)
Я перенесла браслетики з датою народження з другої сторінки, бо там було забагато усього. Можливо, вони виглядають зайвими, але мені все ж таки хочеться, щоб у альбомі були не лише фотографії, а й пам'ятні дрібнички.

А тепер висічка крупним планом:
Там же біля квіточки - брадс. А ось іще одна висічка і ще один брадс:
А стрічки - на іншій сторінці. Ближче вона виглядає отак:
Та стрічечка, що зверху, з крихітними лапками - від моєї любої кумасі. Бачиш, нарешті я і до твоїх запасів добралася.:) Прийщов їхній час.
Ця сторінка зовсім проста, але якраз такі мені подобаються більше. Нашаровувати багато всього, мабуть, поки що не виходить...
Одним словом, мені подобається. А вам? :)