середу, 14 березня 2018 р.

Мої три вагітності. Друга

Друга насправді також була досить екстремальною, але вже в Америці. Рома якраз отримав пропозицію щодо нової роботи, і на нас чекав переїзд із Меріленда до Айови.
Та спочатку треба було… ні, не стати на облік. J Але так, потрапити до лікаря. А ми хоч і прожили на той час півтори роки в Америці, та до лікарів особливо не навідувалися, бо ніби й не хворіли, то навіть не знали, з чого починати. Натрапили на якийсь сімейний центр, але ведення вагітності не входило в їхні обов’язки. А потім хтось зі знайомих порадив гінекологиню Олену, точніше, Єлєну, яка колись виїхала з Одеси.
УЗД показало термін 3-4 січня. «После кесарева можно, конечно, и природно рожать, но неизвестно, как пойдет, так что я не советую. На Рождество и Новый год я уезжаю отдыхать. Так что рожать будем… – пані Олена подивилася в календарик. – 23 декабря».
Я покивала головою, бо вже знала, що народжувати з нею ми не будемо. Ну і що це за підхід взагалі – я їду на канікули, тому народити треба до того?
Якщо на початку першої вагітності мені хотілося морозива, то вдруге – солодкого. Всякого різного. Мене не нудило, правда, раз чи два втратила свідомість. Але з вагітними таке трапляється. J
Переїзд був веселим. Спочатку треба було попакувати речі по коробках. І виявилося, що за два роки ми добряче обросли речами. Та ще й прикупили меблі…
Через мене в дорозі доводилося зупинятися кожні 1,5-2 години. Зате заходили в «Старбакс» чи на дитячий майданчик – кісточки розім’яти. А за годину до місця призначення повечеряли у славному китайському ресторанчику, де від пуза наїлися крабового м’яса.
А тоді почалося найцікавіше. Перші два тижні (чи, може, навіть три) ми мали жити в готелі, бо перший поверх будинку, який ми збиралися винаймати, ще не звільнила попередня мешканка. А потім – раз – і вона його звільнила раніше, ніж мала. Ми в’їхали. Але ж меблі, посуд та решта речей ще не приїхали. Вантажівка мала привезти речі домовленого дня, а до того ми викручувалися, як могли. Спали втрьох на надувному матраці. Їли за імпровізованим столом – коробкою, сидячи на таких самих, тільки менших, коробках. Купили мінімальний набір посуду – невеличкі каструльку, сковорідку, три ложки, три виделки, ножика. Щодо тарілок не пам’ятаю. Може, їли з одноразових? Одним словом, екстрим ще той. J
Уранці Рома з Марічкою розбігалися по школах-університетах, а я, з чималим уже пузцем, вмощувалася в куточку на підлозі з ноутбуком. Чому в куточку? Там був найсильніший сигнал сусідського вай-фаю. J
Моєю лікаркою виявилася Кейті, яка народилася в Австралії. У неї був незвичний акцент і надзвичайно швидка манера говорити. Щось я перепитувала, щось вгадувала, бо не будеш же весь час перепитувати. Вона одразу сказала, що, якщо я хочу народжувати природним шляхом, треба буде їхати в більшу клініку, бо в них тут немає спецапаратури, потрібної при ускладненнях. Більша клініка – за дві з половиною години від нас. Тож недивно, що від цієї ідеї ми відмовилися, бо в Айові взимку так може замести, що й із двору не виїдеш, не те що за дві години, коли припече…
Персонал дуже ввічливий. Поки тебе зважать, поміряють температуру, тиск, пульс – сто разів подякують, ніби це ти їм послугу робиш, а не вони тобі. А в мене в голові щоразу фраза, що «для цього університетів кінчати не треба…» Такий контраст…
Схема відвідування гінеколога приблизно така сама, як і в Україні. Спочатку – один раз на місяць, потім – двічі на місяць, а останнього місяця – щотижня.
За місяць до терміну призначили зустріч із хірургом. Ми хотіли до старшого, досвідченішого, але в нього саме хворіла дружина, тому він взагалі не приймав. Так ми потрапили до Майкла, лікаря приблизно нашого віку. Привітного, усміхненого, відкритого і позитивного. Він ще просив, якщо хлопчик, назвати його Майклом. Дату операції призначили на 27 грудня – поближче до терміну. Виявилося, що зазвичай і призначають десь за тиждень до терміну. «А як малюк захоче з’явитися на Різдво – зберемося на Різдво», – сказав усміхнений Майкл.
Грудень був на диво, як для Айови, теплим і майже безсніжним. Так що я бадьоро ходила до поліклініки пішки майже до призначеної дати. Уже в другій половині грудня, коли почалися канікули, мене став возити Рома.
На канікулах ми з Ромою й Марічкою дуже багато грали в настільні ігри, добираючи наші останні години утрьох. Щоправда, у перші дні після повернення з лікарні мало що змінилося: Юля чемненько спала в ліжечку, а ми й далі грали… Після того стільки часу на ігри вже не було, так що ми й досі з деяким сумом згадуємо ті пам’ятні канікули…
Від перебування в лікарні у мене лишилися найкращі спогади. Біля мене всі бігали, як біля королеви. А ми з крихітною Юлею тоді були ще й самі на все відділення, то й із сусідніх збігалися, щоб подивитися на «маленького гарбузика». J
Суперзручне ліжко, в якого кнопкою можна регулювати висоту чи опускати й піднімати спинку, – дуже зручно для людини після операції, для якої найважче – процес сідання-вставання. Іншою кнопкою будь-якої миті можна викликати медсестру, яка з радістю виконає твою забаганку – принесе води чи нічну перекуску, забере чи привезе малюка.
Як на мене, це дуже важливо – мати можливість відпочити після операції (чи після природних пологів), але в той же час знати, що тобі привезуть малюка одразу, щойно він подасть сигнал, що голодний. А як маєш сили і бажання – то нехай весь час лишається біля тебе, забиратимуть тільки на огляди-тестування.
У палаті свій душ-туалет, є телефон, телевізор. Хочеш – дивися якісь шоу, хочеш – навчальні відео про догляд за дитиною, грудне вигодовування тощо. Набравши номер кухні, можна замовити собі в палату сніданок, обід чи вечерю. Обираєш пунктики в меню і компонуєш, як собі хочеш і скільки хочеш, без жодних обмежень. Якщо до тебе приходять гості – їм також можна замовити їжу. Правда, не безкоштовно, а за $5 чи $3 – дитячу порцію.
Але ж це вже не про вагітність… Цей допис вийшов коротшим за перший, та я згадала, що протягом другої вагітності вела записи, а потім викладала їх тут, у блозі. Кому цікаво, можна почитати отут.
Це посилання на першу частину. А всього їх вісімнадцять! Ото вже детально писала людина. J

Далі буде…

Немає коментарів:

Дописати коментар