Дошкільна освіта у США

У квітні я писала про домашні завдання в американський школі та молодшушколу, і ті дописи прочитала рекордна для мого блогу кількість читачів, бо саме тоді тривав процес розвантаження навчальної програми молодшої школи в Україні, і питань було більше, ніж відповідей.

Цього разу я хочу написати про дошкільну освіту, бо тепер можу сказати, що добре з нею знайома і мені подобається, як вона працює. Для початку – загальні речі. Від 0 і до 5 років – це зовсім не безкоштовно (от це якраз мені не подобається). Діти, яким на 4 вересня виповнилося 5, ідуть у Kindergarten – підготовчий клас при школі. У більшості штатів відвідування Kindergarten, або просто К, обов’язкове. А що це вже частина школи, то навчання у К безкоштовне.

Оскільки декретна відпустка в американок зовсім коротка (12 тижнів, які можна розподілити на період до і після пологів), то в яслі часто здають зовсім крихіток. Окрім Infant room (0-12 місяців), є ще Toddlers’ room (1-2 роки), група трирічок і Pre-K, тобто чотирирічки, які наступного року підуть у К. Я впевнена, що тодлерів також потроху чомусь навчають, щось вони малюють і клеять, та все ж активніше навчання починається в трирічках (хоча вони й самі не здогадуються, що їх вчать 😏 і саме це круто, я вважаю). Саме з них ми й почнемо. Точніше, саме з трирічок і почався Юлин досвід соціалізації. І хоча вона ходила в садочок лише тричі на тиждень до 12 години дня (щоб спати вдома), встигла багато чому навчитися.

Уже трирічок потихеньку вчать літер. Вони співають абетку, а також «малюють» літери. Кажу «малюють», бо ж писати крихітні рученята ще не вміють, але провести крайоном всередині великої літери – це їм по силах. Або розмалювати предмети, які починаються з якоїсь літери.

 І в кінці навчального року Юля вже розпізнавала більше половини англійської абетки. Удома ми літер не повторювали, хіба що дитина сама підходила й питала, бо ж удома мама вчить дитину української і хоче, щоб літери не плуталися. 😏

Дуже швидко Юля навчилася також рахувати. Був навіть момент, коли англійською вона рахувала краще, ніж українською. Як? Удома стільки рахуємо, а в садочку вона лише дванадцять годин на тиждень? Але вони щодня рахували дні від початку місяця – отак діти й навчилися.

Дітки і в трирічках, і в Pre-K багато співають. І не лише абеткову пісеньку. 😃 Усі оці відомі nursery songs (Five Little Monkeys, Humpty Dumpty, Hush Little Baby, Itsy Bitsy Spider, Little Bo Peep, The Muffin Man, Old McDonald had a Farm, The wheels on the Bus, Twinkle Twinkle Little Star) чи веселі пісеньки Laurie Berkner дуже легко запам’ятовуються. Причому ненав’язливо, але назавжди. 😀

У нас є підбірка дитячих пісеньок, і спочатку я не заперечувала, коли Юля запускала тільки їх. Ну грає собі музика, нехай грає, тло, яке не заважає. Але простенькі ритми проникають в мозок навіть попри твоє бажання, і потім ти ходиш і співаєш: «B-O-O-T-S – Boots!» - чи:

Old McDonald had a Farm

E-I-E-I-O

And on his farm he had a cow

E-I-E-I-O

With a moo moo here

And a moo moo there

Here a moo, there a moo

Everywhere a moo moo…

Часто слухаючи й підспівуючи ці пісеньки, думаю про те, що з ними легко починати вчити англійську. І в українських школах було б значно більше користі починати вчити англійську не з прописів, а з пісеньок. Вони легко запам’ятовуються і дають перше уявлення про побудову речень. Принаймні, мені здається, дітям такі уроки полюбилися б. Так що інтернет вам у поміч – слухайте й дивіться (є багато симпатичних мультиків за цими пісеньками).

Певне, буду потроху переміщатися до Pre-K, куди зараз ходить Юля. Це найсвіжіші враження, тож можна багато всього написати. Можливо, буду перескакувати трохи, але хочеться ні про що не забути.

Варто, певне, написати приблизний розклад.

Перед восьмою батьки приводять дітей у групу

Якщо батьки йдуть на роботу раніше, можуть привести раніше, але до часу відкриття групи діти будуть у child care, тож за це треба окремо домовлятися з директоркою садочка і окремо платити. Дітей, які живуть на фермах чи дуже далеко від садочка, може привозити автобус.

Зайшовши до групи і роздягнувшись, малюки витягають з наплічників папки (куди вони складають свої малюнки й поробки, меню на місяць і календар подій на місяць) і зошити (для комунікації між батьками й вихователями: вихователі пришпилюють роздруківки з інформацією щодо майбутніх подій – поїздок, вечірок тощо) і кладуть їх у свої персональні скриньки. Потім – обов’язково! – миють руки і лише тоді приєднуються до ігор.

Коли нарешті всі посходилися, пообіймалися, обмінялися новинами і трохи погралися – перекуска (8.30). Це не сніданок, а власне перекуска. Молоко або сік і пригощання від дітей чи вихователів. За розкладом, кожна дитина 1-2 рази на місяць приносить щось. Це можуть бути сирні палички, йогурт, печиво чи порізані овочі-фрукти. Головна вимога – щоб це було корисно. На день народження чи вечірки можна й «шкідливі» ласощі – наприклад, капкейки чи донатси.

Наступне – групове заняття. Поки голови ще свіжі й не сонні, можна трохи повчитися. Вчаться малюки не за партами, а сидячи на килимку по-турецьки. У кожного своє місце (хтось сидить на песику, хтось – на скрипці; килимок поділений на квадратики з літерами і малюнками на цю літеру). Спочатку вони говорять про погоду. Сонячно/хмарно, вітряно/тихо, дощ/сніг, тепло/прохолодно/холодно. І черговий по погоді виставляє все це на таблиці. Щодня у кожної дитини є якийсь обов’язок, робота. Приносити перекуски, вмикати/вимикати світло, розставляти посуд, розкладати серветки, витирати столи, підмітати, вибирати музику перед сном тощо. Вони дуже поважно до того ставляться і щодня заглядають: а який же обов’язок у мене сьогодні?

На великій дошці вихователька пише фломастером літеру, пояснює, який вона дає звук (так-так, вони таке вчать!), бо ж в англійській то не так очевидно, як в українській. Дітлахи називають слова на цю літеру, а потім ідуть за столики – майструвати книжечку чи вирізати малюнки і клеїти їх: з одного боку предмети, що починаються з названої літери, з іншого – ті, які починаються з інших букв.

Ніби так просто, але це навчання. А бачили б ви, з якою гордістю удома читаються отакі саморобні книжечки, де всі слова починаються на одну літеру. 

Penelope Pig Passes… a pencil, a panda, a penguin, popcorn, and the letter Pp!

Або таке: Omar Octopus Likes...

Українською також можна було б таке зробити:

Поросятко Пенелопа передає посилку, панду, пінгвіна, попкорн і літеру «Пп».

Равлик Руслан розмірковує про ракету, рогатку, ручку, ряст і літеру «Рр».

Звісно, не щодня вони вчать літери. На групових заняттях обговорюють якісь історичні події (наприклад, перед Днем подяки – як перші поселенці дісталися до берегів Америки і як їм допомогли індіанці), природні явища тощо.

Мозок попрацював – має відпочити. Діти розходяться по різних «центрах» – тематичних куточках. Стіл із лего; стіл із кінетичним піском або кукурудзою; мистецький куточок, де можна помалювати чи пописати; «драматичний» куточок із кухнею, перукарнею й ляльками (там, до речі, граються не тільки дівчатка, хлопчики охоче виконують роль татів, правда, не всі 😀); будівельний куточок; «вулиця» з різноманітними автівками, де залюбки гасять пожежі чи ловлять злочинців і дівчатка; бібліотека – з книжками і пазлами. 

Є ще куточок зі змінною експозицією. Спочатку це були природні матеріали – усілякі камінці, листочки, шишки, пір’я. Потім вихователі облаштували там магазин, і діти приносили порожні коробки з-під вівсяних пластівців, макаронів, пластянки з-під йогуртів, пластикові баночки-пляшечки з-під соусів тощо. Головне, щоб не було гострих країв чи якоїсь іншої небезпеки. Вони саме вивчали тоді, яка їжа здорова, а яка - ні. І навіть їздили у місцевий магазин на екскурсію, де їм показували те, що зазвичай покупці не бачать. А потім пригощали молоком і свіжоспеченим печивом.

Невеличкий відступ. Оці поїздки-екскурсії – така неймовірна радість для дітей! У трирічках вони їздили лише на гарбузове поле – вибирати гарбузика перед Геловіном. Ну і послухати, як гарбузи вирощують. Цього року чотирирічки встигли відвідати яблуневі сади (вони дні рахували до цієї поїдки). Побачили, де ростуть яблука (не в магазинах 😁 ), послухали, як доглядають за деревами і що виготовляють з зібраних яблук. Ну і, звісно, погризли червонобокі яблучка.

Потім вони їздили на гарбузове поле. До цього, як і до мандрівки в сади, вони ретельно готувалися – вивчали, як проростає насінинка, які стадії проходить, поки перетвориться на гарбуза. Жували гарбузові коржики (не всім сподобалися, але Юля казала, що було смачно) і привезли з собою по красеню-гарбузику. Поїздка до магазину була вже третьою, і Юля досі її згадує, коли ми їдемо туди щось купувати.

Вертаємося до розпорядку дня. Коли дітлашня розходиться по різних куточках, вони приклеюють там свої фотокартки на липучці – щоб було видно, де скільки дітей. У кожному куточку – певна кількість місць, щоб не стовбичили всі в одному місці. Ледь не забула про найпопулярніший куточок! З айпедами. Туди завжди черга, хоча не завжди він відкритий. (Як на мене, краще би його взагалі не було, бо ж усе одно вдома і мультики, і планшети… Єдиний плюс – усі ігри навчальні. 😜 ) Після ігор по різних центрах група йде на майданчик біля садочка або в парк, він теж недалеко. Але це, звісно, за гарної погоди. За поганої погоди – граються собі далі.

Після прогулянки – сторітайм. Книжки якимось чином дотичні до теми, яку зараз вивчають. Усі знову сидять на килимку.

Далі – ланч. Обідом його не назвеш, бо хто ж обідає в 11.30? Після їжі – час для відпочинку. Дітлахи розкладають свої застелені постіллю мати на підлозі, вмощуються, чергові вмикають музику і вимикають світло. Більшість спить, а деякі вовтузяться і чекають кінця відпочинкових тортур. Вихователі масажують спинки тим, кому важко заснути, але то не всім допомагає. Юля за весь цей час спала двічі чи тричі, хоча вдома все ще спить удень. І я її розумію – спати на підлозі на маті – це зовсім не те саме, що спати вдома на власному ліжку з мамою під боком.😏

Після відпочинку – перекуска і прогулянка (якщо гарна погода). Потім – час для ігор у «центрах». Одна з виховательок тим часом може підзивати по одному до себе і займатися індивідуально. Діти різні, мають різні потреби. З кимось треба довше на чомусь зосередитися, а когось заохотити рухатися далі.

Перед тим, як іти додому, діти кладуть у наплічники папки й зошити, і знову вся група збирається на килимку. Можуть послухати й обговорити якусь книжку, пограти в лото чи якусь іншу спокійну гру. А тим часом приходять батьки і забирають своїх малят. Частина вирушає у групу продовженого дня (сусідня кімната), до них же долучаються школярі молодших класів, яких привозить автобус.

Двічі на місяць до чотирирічок приходить бібліотекарка. Вона не тільки читає книжки, а ще й приносить їх, щоб малята могли взяти з собою. Отак, з раннього дитинства, навчають культурі читанні. До трирічок також приходить бібліотекарка, але їм книжок додому ще не дають. Ну, чотирирічки ж відповідальніші. 😏 Уже практично дорослі, можна сказати.

А раз на тиждень дітлахи отримують цікаве і корисне чтиво – My weekly Reader. Це щотижнева газета, кожен випуск якої присвячений якійсь темі. Як лишатися здоровим у школі? Яким було життя індіанців і перших поселенців 400 років тому? Чим особлива індичка?

Один раз на місяць приходить Nature Lady зі служби охорони природи і розповідає про звірят чи птахів. Юля потім детально все переповідає нам. Про кажанів, білок і оленів.

Ой, багато вийшло буков, трішки картинок. Сподіваюся, вам було цікаво. Це вже майже кінець. 😜

Колись, коли Марічка ходила у старшу групу, вихователька сказала, що їм забороняють вчити дітей читати, бо діти в садочку мають гратися. Але, от парадокс, у першому класі вони вже мусять вміти читати! Ну так, інакше для чого була б уся ця дошкільна підготовка?

Про що це я? А про те, що можна вчити ніби і не навчаючи, а граючись. Не засаджувати дітей за нуднющі прописи, а запропонувати вирізати чи намалювати предмети на якусь літеру. Чи обвести якусь літеру, вирізнити серед інших. І отак, ненав’язливо, зацікавити навчанням, а не відбити охоту.

Юля недавно витягла альбом із завданнями «Kindergarten. Big Book оf Learning Fun!». Купили колись, щось вона там навіть розмальовувала, а потім відклала. Тепер же критичним оком глянула на свою «творчість» і вмостилася виконувати завдання (сама!) – вставити пропущені літери. Літери групками по три, одна з них пропущена. Юля наспівувала собі абетку, щоб пригадати порядок, і вписувала пропущене.

Зараз вона розпізнає майже всі англійські літери (це зі звіту виховательки), плутається в тих, які виглядають так само, як і українські. І нічого. Розбереться. Я просто дивуюся, що це в 4 роки і тільки завдяки садочку. Тому що вдома завдання інше – навчитися читати й писати українською. І в цьому ми також просуваємося.

Маріччине знайомство з американською школою почалося з Kindergarten. І на кінець навчального року всі в групі потроху читали. Хтось краще, хтось гірше, але вміли всі. І я знову нагадаю, що навчання відбувається через гру, ненав’язливо й цікаво.

От згадала вище про звіт виховательки, то, певне, ще про це скажу. Двічі на рік (восени й навесні) вихователі (а потім, у школі, класні керівники) мають зустрічі з батьками. Не батьківські збори, а зустрічі з батьками (по 15 хвилин на батьків однієї дитини). Батькам показують результати тестів (у школі) або інші папери, які демонструють розвиток дитини. У садочку, наприклад, це чоловічки, намальовані у кінці серпня й середині жовтня. І ти бачиш, що у дівчинки вже є пальці на руках, а не просто патички, є вії, платтячко. Був там навіть і тест – на розпізнавання літер, цифр, геометричних фігур.

На цьому, певне, зупинюся, бо й так уже безрозмірний допис… Дякую, що дочитали! 😍

Але маю ще одну цікаву тему, яка стосується садочка й школи, і сподіваюся, що найближчим часом візьмуся й до неї.

Про книжки, конхветики, бабів і діда

Книжки є різні… (Далі буде абсолютно не професійна класифікація, і не кажіть, що я не попереджала. :) ) Наприклад, з цікавим сюжетом. Поки не дочитаєш книжку, не відкладеш і спати не підеш. Але за якийсь час пригадаєш хіба що уривки цього самого сюжету. І все. І ніколи не виникне бажання її перечитати…

Є книжки, які змінюють щось у тобі. Ти можеш не пригадати сюжету, а може, там і взагалі не було стрункого сюжету, або сюжет зовсім і не важливий, але ти пам’ятаєш стан після прочитання, відчуття, що вже ніколи не будеш таким, як раніше… І точно знаєш, що повернешся до цієї книжки, щоб ще раз прозріти, можливо, поплакати, а може – зцілитися…

А є книжки, які відлунюють у тобі. Ти впізнаєш себе, свій світ, свої переживання, спогади. І неможливо визначити, що саме тобі подобається більше – власне книжка, чи роздуми й настрій, які вона навіяла.

Саме такою книжкою є для мене «Нічні купання в серпні» Сергія Осоки, що нещодавно вийшла у ВСЛ. Вона така моя-моя… 

 

Я люблю мовні відкриття, і мені зовсім не заважають діалектизми. Але мова Осоки – мммм! Я ж чула її з дитинства! Оці кохти і конхветики!.. Але про конхветики і бабів буде пізніше.

Якось я намагалася довести, що інфінітиви на -ть – цілком собі літературна норма. І посилалася на Шевченка, так. Бо ж він наш, черкаський. А у нас так справді говорять! Спать, гулять, прибирать… («Іванченко, я ж тобі вчора казала вдіть білу рубашку!» (с. 20) «Ма, та вже сідаймо снідать». (с. 23) І, так, – рубашку, не сорочку…

От бачу я всі оці картинки. Бабуся, яка сидить на ліжку в літній кухні і перебирає вузлики з насінням. Це в останні роки моя бабуся стала замовляти собі «сортове» насіння з каталогів, а то все були засмальцьовані вузлики…

«На столі запилена скатертина з бахромою, газети, ліки». (с. 39) І я бачу ту скатертину – з якимись величезними рожевими квітами і блідо-жовтою чи оранжевуватою бахромою зі штучних-прештучних ниток, що аж риплять від доторку. «Сільські вісті», «Порадниця» – з передбаченнями місцевого «метеоролога» щодо погоди на літо, календарем сівби і замітками про особливості вживання фразеологізмів чи якихось окремих слів. Бабуся, як учителька української, дуже шанувала ці замітки. Може, шанує й досі. :) Хоча сама ніколи не говорила літературною мовою. Та й хто б у селі говорив? Де на городі ростуть гірки, на електричній плитці вариться вареня, а в холодильник треба віднести літру молока.

От, тепер, мабуть, і про конхветика можна. Конхветиками мене малу пригощали бабусині знайомі й родичі. Діставати цього самого зашкарублого конхветика малося з кишені засмальцьованого плаття чи хвартуха. Звісно, я чемно дякувала і, звісно, ніколи їх не їла. Часом баби просто лякали мене. Одної, кістлявої, майже беззубої, я страшенно боялася. Саме такою уявлялася мені Баба Яга. І ця Баба Яга щоразу лізла з обіймами й поцілунками. І я ніколи не знала, чи переживу їх цього разу. І ніякі конхветики не могли змінити мого ставлення. То вже дорослою я зрозуміла, що боятися нічого, що родичка – нещасна згорьована жінка, але в дитинстві натерпілася страху…

Прабабусю я не дуже добре пам’ятаю. Тоненька, маленька, схилена роками до землі… Ми часом ходили до неї в сусіднє село. Хата була якась темна всередині – принаймні, мені такою запам’яталася. Тато розповідав, що прабабуся була по-своєму мудра: кожному онукові казала, що він – її улюбленець. Він дуже тим пишався, поки не почув, як вона каже це комусь іншому…

А що мені запам’яталося (чи, може, то вже з бабусиної розповіді?), так це те, як якось бабуся пішла у школу, а мене глядіти лишила на прабабусю. А саме починалася клубніка. Так-так, у нас кажуть саме клубніка, не полуниця. :) Ми з бабусею уже кілька днів заглядали – було кілька рожевих ягідок, але вони ще не доспіли. А коли була прабабуся, до нас зайшов її онук, один із найменших, мій двоюрідний дядько (ти ж читаєш, правда? ;) ), і прабабуся зірвала йому ті кілька ягідок. Я нічого не сказала – зовсім же була мала. Але образливо було до сліз…

Отак на мене подіяли «Нічні купання в серпні»… Уже кілька днів я ходжу і пригадую своє літування в селі. А я щороку була там на літніх канікулах, аж до старших класів, коли приїздила вже лише на кілька тижнів, а не на три місяці. Згадую, як їздила з дідом рибалити… Або ходила. Тоді ми брали ще й козу пастися. Тоді, пригадую, була Бейжа. Я нанизувала черв’яків (зовсім не гидлива була дитиною), закидала вудку. Часом волосінь (звісно, ніхто так не говорив, то ж лєска!) заплутувалася в куширі, але дідусь ніколи не сварився. Він взагалі мене сварив тільки за те, що я тягала кошенят. Переживав, щоб не підхопила якусь болячку. І ніколи не відмовляв, якщо я просилася порибалити. Хоча й риби ми не дуже ловили. Так, бубирі та карлючки. Але яка ця дрібнота була смачна, добряче, аж до хрумкої скоринки, засмажена на сковорідці! Навіть кісточки хрумтіли. І як шкода, що «Річки теж немає, до речі. замість неї тепер – якесь болото, од якого я завжди одвертаюся, коли проїжджаю». (с. 121) Я нечасто тепер буваю в селі, але річка справді вже не річка, і на неї боляче дивитися…

Отак… Хотіла написати про книжку, а написала про себе… Мабуть, це ознака доброї книжки, якщо вона повертає тебе до тебе…

Квітневе читання

1.   

Сашко Дерманський «Корова часу»

Це остання книжка з трилогії про Ониська. Дуже тішуся, що Юлі полюбилася ця чудова компанія: вужик Онисько, мишка Евридіка, жабка Одарочка, хробачок Кузя та колорадський жук Джек. Були часи, коли ми з Марічкою грали сценки з життя Ониська. Тепер же, коли перед сном читали з Юлею – Марічка приходила слухати, бо це одна з найулюбленіших і найтепліших книжок її дитинства. Ба більше, Онисько – улюбленець усієї нашої сімейки. І я знаю точно, що ми його ще будемо читати й перечитувати. І це добре, бо я його дуже люблю.

2.  3. Всеволод Нестайко «Пригоди в лісовій школі»

Це справді класика української дитячої літератури. Про пригоди Косі і Колька читали ми з Ромою, слухала й читала Марічка. Тепер надійшла черга і до Юлі. Прості ніби сюжети, але вічні цінності – дружба, взаємодопомога, чесність. Мабуть, саме тому ці історії не втрачають актуальності і знову й знову завойовують серця маленьких читачів. Читали про лісову школу не вперше і, впевнена, не востаннє. J

4.  Сінкен Гопп «Диво-крейда»

Диво-книжка. Пам’ятаю, коли читала її вперше з Марічкою, не могла вийти з дива: сюжетні повороти абсолютно непередбачувані. Її треба читати, відключивши дорослого в собі. J У світі дитинства усе можливо і не викликає подиву. Можна знайти диво-крейду, намалювати собі друга і поринути разом із ним у світ пригод. Тільки забудьте про свої занудні дорослі «як?» і «чому?» У світі уяви й казки усе можливо!

5.  Галина Вдовиченко «36 і 6 котів»

Тепер ми також у фан-клубі. :) «36 і 6 котів» справді варті читацької уваги і любові. Коли минулого року до нас прилетіла ця книжка, я її відклала, бо побачила, що Юлі ще зарано. А Марічка прочитала, хоча, звісно, вже не читає «малючачі» книжки. Багато сміялася. «Гарна, весела книжка». А тепер і ми з Юлею доросли. І також сміялися. І знову й знову верталися до перших сторінок, щоб іще раз подивитися, як кого звуть. А після прочитання вибрали, хто з нас який кіт. Юля – Марієтта, Марічка – Коментатор-Чорний кіт, я – Бубуляк. Тільки тато не може визначитися, він – Рудий чи Сплюх. :)

Цю книжку ми також будемо перечитувати. Я в цьому не сумніваюся.

1.  Оксана Луцишина «Любовне життя»

Назва оманлива. J Хоча там, звісно, є і про любов. Роздуми, рефлексії, пере- і проживання, спогади. Текст без особливого екшену чи динаміки, неспішний, густий. Саме те, що я люблю.

Цікаво було впізнавати знайомі реалії. Зокрема, мережу магазинів Aldi. Ми також туди ходимо. Правда, не стільки через те, що це дешеві продукти (хоча це теж вагомий аргумент, причому в цьому випадку «дешеві» не значить «неякісні»), скільки через те, що там можна купити європейські солодощі. Усе ж німецький, австрійський, бельгійський шоколад нам більше смакує, ніж американський.

2.  Чат для дівчат (Хромова Анна, Біла Надія, Ткачук Галина, Вздульська Валентина, Стус (Щербаченко) Тетяна, Лущевська Оксана, Сердюк Маша, Ярова Альона, Малетич Наталка, Захабура Валентина, Ясіновська Наталія, Кочубей Саша)

Оце вже й не знаю… Уже і писала про цей збірник, і перепощувала новини й відгуки… Сподіваюся, вам ще не набридло це читати. :)

Книжка справді класна, і не тому (чи не тільки тому :) ), що там є і моє оповідання. Це книжка-подружка. Мені в мої 11-12 дуже бракувало такої книжки. Але чудово, що її мають сучасні дівчата. Марічка проковтнула її за два вечори – а це вже успіх, бо останнім часом її все важче зацікавити українською книжкою, тому що вибір англомовної літератури значно більший.

Різні авторки, різні героїні, сюжети й акценти – завдяки цьому збірка вийшла така яскрава і розмаїта. А взагалі… Непросто писати про книжку, до якої причетна… :) Виходить так, ніби хвалишся...

3.  Suzanne LaFleur Eight Keys

Це не перша прочитана мною книжка цієї авторки. Від першої, «З любов’ю, Обрі», у горлі був клубок, а в очах – сльози. Я про неї вже колись писала і ще обов’язково напишу – незабаром з’явиться привід. Беручись за другу книжку, я вже мала певні очікування. Важко сказати, чого я чекала. Але це виявилася зовсім інша, хоча й не менш цікава історія.

Еліз разом зі своїм давнім другом Френкліном переходять у середню школу. В неї вливається кілька початкових шкіл, тож серед учнів – багато незнайомих. І так невдало збігаються обставини, що Еліз доводиться ділити шафку з не надто приємною особою. Аманда з першого ж дня зачіпається до неї – обзивається, щодня розчавлює в шафці сніданок, але завжди робить це так, щоб ніхто не бачив. Єдиний, хто про все знає і в усьому підтримує дівчинку, – Франклін. Але й із ним у Еліз псуються стосунки, бо вона вважає, що він також винен у тому, що її дражнить Аманда.

Удома в Еліз теж не все ідеально. Вона живе з дядьком і тіткою, бо її мама померла, коли вона народилася, а тато помер від раку, коли Еліз була ще зовсім малою. Їй добре з тіткою і дядьком, але їхню ідилію руйнує приїзд іще однієї родички з піврічним малям. Тепер Еліз не найменша, їй приділяють менше уваги, і її це ображає і дратує.

Чи зможе вона зрозуміти себе, свої стосунки з друзями і родичами? Чи поверне рівновагу і перестане почуватися лузером? Їй допоможуть ключі, залишені татом. Які таємниці ховаються за зачиненими дверима?

Читаючи книжки ЛаФльор і спостерігаючи за Марічкою та її стосунками з друзями, я зрозуміла дещо про себе і свої переживання. Не нинішні, а себе, коли мені було 11-12 років. Десь після шостого класу мої стосунки з найближчою подружкою змінилися. Ми не сварилися, ні, але наші шляхи розійшлися. Нас цікавили різні речі. І лише тепер я зрозуміла, що це нормально. У садочку, початковій школі друзі граються разом, потім ігри стають неактуальними і на першому місці опиняється спільність інтересів, захоплень – спорт, читання, драмгурток тощо. З’являються нові інтереси – відповідно, і нові друзі. Але це не значить, що «старі» – вже й не друзі зовсім. Можна знайти баланс, головне – розуміти, що відбувається.

Про це ми говоримо зі старшою донькою, і я рада, що є книжки, на які можна опиратися. Якби у мене в дитинстві були такі книжки! Стількох переживань, душевних мук і сліз можна було б уникнути…