Цікавинки про дитинку

Випуск 16

Жовтень

— Мені снилося, що я йду по стежині. А назустліч — жилний динозавл. Думаю: ну, хай іде собі, якщо мене не чіпає. А він каже: «Гайда битися!» То я його й побила.

***

- Гляде, гляде Ліздво! І день налодження гляде! Чотили локи!

***

— Тату, тату! А ти знаєш, хто у нас на вечелю?

— Хто? — дещо збентежено питає тато, підозрюючи, що на вечерю могли лишитися Маріччині подруги.

— Голубці!

***

Після вечірнього читання.

— Мамо, я не хочу спати. Зовсім-зовсім. Можна я полежу з лозплющеними очима?

— Добре, лежи з розплющеними.

— І лежатиму так до самого ланку.

Через деякий час:

— Я хочу встати. У мене ще купа сплав.

— Яких справ?

— Посуд помити, дитинок спати вкласти.

— Ну, посуд можеш уже на ранок лишити. Знаєш, я ж іноді лишаю. А маленькі дітки вже давно сплять.

— Ні, не маленькі дітки! Мої дитинки ще не сплять!

***

Бігає Юля по подвір'ю, наткнулася на якісь гриби:

— Ой, мамо! Ти була плава! Тлеба було лобити щеплення від глиба!

***
— Моя дитинка хвола. Вілус «глибов» називається. У неї соплі, голо болить, лучки болять, і ніжки, і вушка теж.

А мені чомусь подумалося, що, мабуть, коли хворієш на грибов, це не так сумно, як на грип (який чомусь весь час плутається з грибом), бо в грибові є й любов.

Листопад

Юля розкрила книжку і читає татові казочку про маленьких діток.

—...а потім ми поплосили сестличку налодити нам тата, а то що ж ми без батьків? І вона позакидала нам насінинки, і ми налодили маму й тата.

***

Якось, іще перед Хеловіном, запитала я традиційно Юлю, що ж такого цікавенького вони робили в садочку.

—Маму, — відповіла моя дитина. Я, звісно, подивувалася, чому поміж відьмочками і гарбузиками вони майстрували маму, але... мама завжди актуальна. J А потім я отримала листа від виховательки, де вона писала, що того дня вони майстрували... мумію! Ну, Mommy, чи Mummy — яка різниця? (я, до речі, так і не вловлюю цю різницю на слух: mommy і mummy; poppy і puppy...)

А коли ми її забирали додому, Юля радісно витягла зі своєї шафки:

— Дивись, ось та мама!

***

Юля показує бабусі з дідусем по скайпу троянду, яка світиться у темряві. Бабуся: «Ой, яке диво!» Юля: «Ні, бабусю, це не диво, це клуто!»

***

Писали листи Миколаєві й Санта-Клаусу.

Ось що мені надиктувала Юля:

«Любі Миколаю та Санта!

Ви гарні подарунки приносите. Мені дуже подобаються ваші подарунки, навіть якщо ви принесете іграшкового песика або іграшкового котика. Якщо мені дуже сильно сподобаються ваші подарунки, то я ще попрошу на Різдво Лего.

Я чемна і не хочу, щоб ви ніколи приносили різочку чи перчик пекучий, чи цибульку».

Диктувала сама, без жодних підказок. На малюнку — лялька, яку вона хоче. Попросила, щоб підписала, щоб старенькі, бува, не переплутали.

***

Юля з Марічкою миють руки.

Ю: А для чого людям руки?

М: Щоб писати, малювати, ложку тримати.

Ю: А ноги?

М: Щоб ходити, бігати, танцювати.

Ю: А для чого люди?

М. задумалася на хвилинку: Бог створив.

Несподівана відповідь. Юля замовкає – переварює інформацію. Включаюся я: А для чого?

М: Адама – щоб пильнувати інші його творіння, а Єву – щоб Адамові не було сумно самому.

Чесно кажучи, несподівано було почути таку відповідь від дитини, яка захоплюється Гаррі Поттером, «Голодним іграми» та іншими антиутопіями і суперсучасними книжками… Що в тій голові робиться?..

***

Уранці після вистави на льоду про принцес:

-      Мамо, дай мені ганчілку – я буду вікна витилати, як Попелюшка.

А увечері показала мені листок із наклейками-завданнями для Попелюшки Марічки:

-      Я мачуха! Малічка має попіклуватися пло козеня (показує на наклейці), пло клолика і кулча (на іншій наклейці), допомогти кулчаті вилізти з яйця (третя наклейка), а тоді вже – веселощі (на наліпці – смайлик).

Як прокоментував Рома: швидко ж вона докумекала, що вигідніше бути мачухою і роздавати іншим завдання.

Грудень

Останнім часом Юля дуже любить грати у «Життя» картками. Причому якщо спочатку орієнтувалася тільки на малюнки, то тепер знає всі картки на пам’ять, навіть без картинок. «У тебе є moving house? А заблати дитинку?»

-      Я люблю «лайф», бо там є одлужування, дитинки… Замок, уніситет, лобота…

Спочатку Юлиною тактикою було викласти якомога більше «сімейних» карток, і вона дуже ображалася, якщо хтось викладав собі близнят чи трійнят. А ще – тішилася, коли їй траплялася картка на «всиновлення» чужої дитини.

-      Малічко, у тебе є тлійнята?

Марічка могла й не відповідати, бо Юля підглядала у її картки.

-      То викладай швидше, бо я хочу їх у тебе заблати.

Тепер вона вже не забирає діток, а здебільшого скидає «забиральні» картки. І зосереджується на «кар’єрі». Дуже переймається тим, щоб витягнути «уніситет» (університет) і добре оплачувані професії – проектувальника ракет, політика і ветеринара екзотичних тварин.

-      Чого політик сумний? Бо він час говолить! Навіть увечелі!

А ще є в Юлі улюблені картки з купки «багатство»: хатка на пляжі, хатка на дереві і літак; і з купи «пригоди»: стрибок із парашутом і дослідження вулкана.

-      А в мене народилися близнята, – коментує тато картку, яку викладає.

Юля, строгенько: Не близнята, а двійнята, тату!

Марічка, повчально: Юля, це те саме!

Юля, обурено: Я знаю!

Ми лиш перезирнулися.

Найцікавіше для Юлі зараз – «Життя» і принцеси, тож вони переплітаються і взаємодіють у її голівці.

-      Джафал (Джафар – чаклун із «Аладдіна») хотів влади? То йому плосто тлеба було в уніситет піти!

***

-      - Мамо, Юля на мене светром замахується!

-      - Малічко, це не светл, а кофта!

От і все. :) Причина конфлікту нікому вже не цікава. Хоча, взагалі-то, це Маріччин прийом – причепитися до якогось слова і ріхко змінити тему, особливо, якщо вона неприємна. :)

***

Якщо почуваєтеся винною перед мамою, підійдіть до неї, подивіться жалісливо сумними очима і скажіть:

— Мамо, мамочко, матуууусю! Вибач!

(Насправді, можна навіть без останнього слова, але обійми — обов'язково! :)

У Юлі завжди спрацьовує.

Сьогодні, правда, зауважила:

— Коли я кажу «матусю» перший раз, ти не завжди заспокоюєшся. Але після другого разу — завжди!

***

Бабуся Юлі по скайпу:

— Юлечко, видужуй, бо ж скоро прийдуть Миколай і Санта-Клаус.

— Нічого, я їх не залажу. Вони холодні, загалтовані.