Грудневе читання

Не всі книжки є на фото, тому що Out of my mind Sharon M. Draper я читала з планшета, а «Татусева книжка» Володимира Вакуленко-К десь блукає по хаті – не схотіла фотографуватися. Зате товариство «Монетці» Ані Хромової склали «Пан Коцький, Міра і море» Оксани Лущевської, читані трохи раніше.
 

1.  Out of my mind Sharon M. Draper

Про цю книжку я, мабуть, напишу найбільше. Взагалі, мені здається, у мене є чуйка на гарні книжки. Вони мені впадають в око, а потім достатньо кількох сторінок, щоб зрозуміти, що це – «воно»! Так було із «Джуді Муді», про пригоди якої українською вже вийшло дві повісті. Так само ми познайомилися у книгарні із «Таємним товариством Бенедикта» (Mysterious Benedict Society series by Trenton Lee Stewart), яким потім зачитувалася уся сім’я. Такою мені видалася і Out of my mind.

Це історія про дівчинку, прикуту до інвалідного візка. У неї ДЦП. Вона мало що може робити самостійно. Усі навколо вважають, що, якщо в неї таке тіло, то й мозок недорозвинений. А Мелоді дуже розумна. У неї феноменальна пам’ять – вона запам’ятовує все, що хоч раз колись чула чи бачила. І уявіть собі, як цій дитині, та й іншим також (дівчинці з синдромом Дауна, аутисту, іншим дітям з особливими потребами) тяжко у класі неповносправних, де постійно міняються вчителі, бо довго не витримують. Одні з розумінням ставляться до малих, інші – як до дебілів, і десятирічним день у день товчуть абетку і вмикають малючачі пісеньки.

Для Мелоді усе змінюється, коли їй дозволяють відвідувати деякі уроки разом зі звичайними дітьми, а потім – купують комп’ютер, за допомогою якого вона може «спілкуватися».

Важлива, потрібна книжка, яка піднімає проблеми дітей із особливими потребами, яких не завжди помічають (особливо в Україні). Але чогось мені в цій книжці бракує. Так, я співчувала і співпереживала Мелоді, був момент, коли навернулися сльози, але я не повірила на всі 100%. Не було того клубка в горлі, судоми в животі, не випікали мені сльози очі і не тремтіли губи, як було, коли я читала Love, Aubrey Suzanne LaFleur.

Можливо, мої очікування були завищеними, можливо, я придираюся. Я довго думала, чого ж мені бракує, і вирішила, що проблематика перекриває художню цінність. Хоча відгуки про книжку дуже хороші, тож, може бути, я надто прискіпуюсь…

У будь-якому випадку, книжка цікава як факт оприявнення проблеми і спроби показати світ очима дитини з особливими потребами.

2.  «Мені б хотілось, щоби хтось мене десь чекав» Анна Гавальда

Спочатку мені здалося, що Гавальда не зовсім «мій» автор, але вона так творить свої історії, що вони запам’ятовуються. Незвичні, хоча ніби й прості. І вони гарно надаються до переказування. Якось ми їхали автівкою і обговорювали можливість появи оленя на дорозі. А мені пригадалося оповідання «Молодшенький», де перед машиною вистрибнув кабан. Я переповіла його Ромі з Марічкою, і ми ще довго реготали. Тоді я й вирішила, що перше моє враження про авторку було хибним. :)

3.  «Різдвяна історія» Чарльз Діккенс

Завжди актуальна класика. У школі я її не читала. Зате читала «Посмертні записки Піквікського клубу». Не пам’ятаю нічого, окрім того, що читалося туго. Не думаю, що захочу перечитувати. А «Різдвяну історію» можна перечитувати щороку. У грудні. Щоб нагадати собі, що Різдво «це радісний час – дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні у всьому календарі, коли люди, наче за мовчазною згодою, вільно розкривають один перед одним свої серця…» А можна і не в грудні. Бо доброта, милосердя і всепрощення потрібні не лише у переддень Різдва…

4.  «Татусева книжка» Влодимир Вакуленко-К

Хоч вона й не потрапила на грудневе фото, читалася вона цього місяця найбільше. Придбали ми її ще влітку, коли були у Львові, але Юля чомусь не хотіла її читати. Зате вже як прочитали, то з тиждень тільки її й читали. Двічі на день – перед денним сном і на ніч. Щоразу по три-чотири рази, аж поки Юля не вивчила кілька віршиків. Улюблений – про чайник.

Коли приїхали бабуся з дідусем, також читали «Татусеву книжку», а потім вона десь щезла… Може, тепер її читає Карамелько? :)

5-6. Білінгви «Монетка» Ані Хромової та Анни Сарвіри і «Пан Коцький, Міра і море» Оксани Лущевської та Віолетти Борігард

З теплою і ніжною книжкою про Пана Коцького і Міру ми познайомилися трохи раніше, а цього місяця прочитали нарешті й яскраву і хвацьку «Монетку». І не лише прочитали, а й подарували друзям. І двомовні батьки, разом із дітками, оцінили білінгву. Це справді суперська ідея – двомовні книжечки. І для тих, хто вивчає англійську, і для тих, хто – українську…

7. «Дарунок святого Миколая»

Тепла збірка чарівних історій… Чарівна збірка теплих історій… Повертає нам святого Миколая, а разом із ним – і забуті традиції.

Прочитала і я, і Марічка, яка встигла ковтнути й інший збірник. Лишилося питання: коли ж Колька отримає нарешті подарунок від Миколая? Не може ж добрий Миколай бути таким несправедливим до Кольки.

Мені найбільше сподобалися «З любов’ю, святий Миколай» Валентини Вздульської, «Бажання» Оксани Лущевської і «Рукавички для мами» Наталки Малетич. І – ні, зовсім не тому, що я знаю Наталю й Оксану. :) Просто мені до смаку їхнє письмо. Тепле, світле і добре. Хочеться, щоб саме таким був світ довкола.

Цікавинки про дитинку

Випуск 16

Жовтень

— Мені снилося, що я йду по стежині. А назустліч — жилний динозавл. Думаю: ну, хай іде собі, якщо мене не чіпає. А він каже: «Гайда битися!» То я його й побила.

***

- Гляде, гляде Ліздво! І день налодження гляде! Чотили локи!

***

— Тату, тату! А ти знаєш, хто у нас на вечелю?

— Хто? — дещо збентежено питає тато, підозрюючи, що на вечерю могли лишитися Маріччині подруги.

— Голубці!

***

Після вечірнього читання.

— Мамо, я не хочу спати. Зовсім-зовсім. Можна я полежу з лозплющеними очима?

— Добре, лежи з розплющеними.

— І лежатиму так до самого ланку.

Через деякий час:

— Я хочу встати. У мене ще купа сплав.

— Яких справ?

— Посуд помити, дитинок спати вкласти.

— Ну, посуд можеш уже на ранок лишити. Знаєш, я ж іноді лишаю. А маленькі дітки вже давно сплять.

— Ні, не маленькі дітки! Мої дитинки ще не сплять!

***

Бігає Юля по подвір'ю, наткнулася на якісь гриби:

— Ой, мамо! Ти була плава! Тлеба було лобити щеплення від глиба!

***
— Моя дитинка хвола. Вілус «глибов» називається. У неї соплі, голо болить, лучки болять, і ніжки, і вушка теж.

А мені чомусь подумалося, що, мабуть, коли хворієш на грибов, це не так сумно, як на грип (який чомусь весь час плутається з грибом), бо в грибові є й любов.

Листопад

Юля розкрила книжку і читає татові казочку про маленьких діток.

—...а потім ми поплосили сестличку налодити нам тата, а то що ж ми без батьків? І вона позакидала нам насінинки, і ми налодили маму й тата.

***

Якось, іще перед Хеловіном, запитала я традиційно Юлю, що ж такого цікавенького вони робили в садочку.

—Маму, — відповіла моя дитина. Я, звісно, подивувалася, чому поміж відьмочками і гарбузиками вони майстрували маму, але... мама завжди актуальна. J А потім я отримала листа від виховательки, де вона писала, що того дня вони майстрували... мумію! Ну, Mommy, чи Mummy — яка різниця? (я, до речі, так і не вловлюю цю різницю на слух: mommy і mummy; poppy і puppy...)

А коли ми її забирали додому, Юля радісно витягла зі своєї шафки:

— Дивись, ось та мама!

***

Юля показує бабусі з дідусем по скайпу троянду, яка світиться у темряві. Бабуся: «Ой, яке диво!» Юля: «Ні, бабусю, це не диво, це клуто!»

***

Писали листи Миколаєві й Санта-Клаусу.

Ось що мені надиктувала Юля:

«Любі Миколаю та Санта!

Ви гарні подарунки приносите. Мені дуже подобаються ваші подарунки, навіть якщо ви принесете іграшкового песика або іграшкового котика. Якщо мені дуже сильно сподобаються ваші подарунки, то я ще попрошу на Різдво Лего.

Я чемна і не хочу, щоб ви ніколи приносили різочку чи перчик пекучий, чи цибульку».

Диктувала сама, без жодних підказок. На малюнку — лялька, яку вона хоче. Попросила, щоб підписала, щоб старенькі, бува, не переплутали.

***

Юля з Марічкою миють руки.

Ю: А для чого людям руки?

М: Щоб писати, малювати, ложку тримати.

Ю: А ноги?

М: Щоб ходити, бігати, танцювати.

Ю: А для чого люди?

М. задумалася на хвилинку: Бог створив.

Несподівана відповідь. Юля замовкає – переварює інформацію. Включаюся я: А для чого?

М: Адама – щоб пильнувати інші його творіння, а Єву – щоб Адамові не було сумно самому.

Чесно кажучи, несподівано було почути таку відповідь від дитини, яка захоплюється Гаррі Поттером, «Голодним іграми» та іншими антиутопіями і суперсучасними книжками… Що в тій голові робиться?..

***

Уранці після вистави на льоду про принцес:

-      Мамо, дай мені ганчілку – я буду вікна витилати, як Попелюшка.

А увечері показала мені листок із наклейками-завданнями для Попелюшки Марічки:

-      Я мачуха! Малічка має попіклуватися пло козеня (показує на наклейці), пло клолика і кулча (на іншій наклейці), допомогти кулчаті вилізти з яйця (третя наклейка), а тоді вже – веселощі (на наліпці – смайлик).

Як прокоментував Рома: швидко ж вона докумекала, що вигідніше бути мачухою і роздавати іншим завдання.

Грудень

Останнім часом Юля дуже любить грати у «Життя» картками. Причому якщо спочатку орієнтувалася тільки на малюнки, то тепер знає всі картки на пам’ять, навіть без картинок. «У тебе є moving house? А заблати дитинку?»

-      Я люблю «лайф», бо там є одлужування, дитинки… Замок, уніситет, лобота…

Спочатку Юлиною тактикою було викласти якомога більше «сімейних» карток, і вона дуже ображалася, якщо хтось викладав собі близнят чи трійнят. А ще – тішилася, коли їй траплялася картка на «всиновлення» чужої дитини.

-      Малічко, у тебе є тлійнята?

Марічка могла й не відповідати, бо Юля підглядала у її картки.

-      То викладай швидше, бо я хочу їх у тебе заблати.

Тепер вона вже не забирає діток, а здебільшого скидає «забиральні» картки. І зосереджується на «кар’єрі». Дуже переймається тим, щоб витягнути «уніситет» (університет) і добре оплачувані професії – проектувальника ракет, політика і ветеринара екзотичних тварин.

-      Чого політик сумний? Бо він час говолить! Навіть увечелі!

А ще є в Юлі улюблені картки з купки «багатство»: хатка на пляжі, хатка на дереві і літак; і з купи «пригоди»: стрибок із парашутом і дослідження вулкана.

-      А в мене народилися близнята, – коментує тато картку, яку викладає.

Юля, строгенько: Не близнята, а двійнята, тату!

Марічка, повчально: Юля, це те саме!

Юля, обурено: Я знаю!

Ми лиш перезирнулися.

Найцікавіше для Юлі зараз – «Життя» і принцеси, тож вони переплітаються і взаємодіють у її голівці.

-      Джафал (Джафар – чаклун із «Аладдіна») хотів влади? То йому плосто тлеба було в уніситет піти!

***

-      - Мамо, Юля на мене светром замахується!

-      - Малічко, це не светл, а кофта!

От і все. :) Причина конфлікту нікому вже не цікава. Хоча, взагалі-то, це Маріччин прийом – причепитися до якогось слова і ріхко змінити тему, особливо, якщо вона неприємна. :)

***

Якщо почуваєтеся винною перед мамою, підійдіть до неї, подивіться жалісливо сумними очима і скажіть:

— Мамо, мамочко, матуууусю! Вибач!

(Насправді, можна навіть без останнього слова, але обійми — обов'язково! :)

У Юлі завжди спрацьовує.

Сьогодні, правда, зауважила:

— Коли я кажу «матусю» перший раз, ти не завжди заспокоюєшся. Але після другого разу — завжди!

***

Бабуся Юлі по скайпу:

— Юлечко, видужуй, бо ж скоро прийдуть Миколай і Санта-Клаус.

— Нічого, я їх не залажу. Вони холодні, загалтовані.

Цікавинки про дитинку

Випуск 15

Травень

«Мам, іди сюди!» — Марічка кличе мене у свою кімнату. Показує свій стіл, етажерку, стіну між столом і етажеркою... Скрізь — ніжно-рожеві відбитки невеличких пальцюків або розвезені смужки. «Що це?» Марічка простягає свою помаду, до половини змальовану. «А чого вона була там, де Юля може її дістати?» Зітхає. «Юляааа! Іди сюди!» — «Шьо таке?» Поки «шьо таке» іде в Маріччину кімнату, я дещо згадую. Удень Юля показувала мені дивну рожеву пляму на Маріччиній етажерці. Значить, це не вона вигадала, а лише скопіювала. «Маріііічко!» Показую на «першоджерело». «То я випадково мазнула, а потім розмазала пальцем...» 8 років різниці, а іноді здається, що в тих головах — те саме...

***

Сидить Юля за столом, мішає ложечкою йогурт.

- Мамо, а що ви з татом лобили, коли у вас дітей не було?

Оце питання!

- В університеті вчилися.

- А в якому?

- У Києво-Могилянській академії.

- Ааааа.

Більше питань не було.

***

Іду з кухні у спальню. Треба пройти вітальнею. Юля: "Мамо, ні, не йди! У нас тут танцювальний зал! Тобі не можна! Тут танцюють малявки. Можеш плоповзти". Повзти я відмовилася, тож довелося почекати, поки малявки відтанцюють своє.

***

Юля по кілька разів на день перевтілюється: то вона - Вільям (маленький братик свинки Олівії), то - Розі (сестричка Каю), то маленька Софійка (так вона називається, коли вони з Марічкою грають у "дочки-матері").
Ходили до школи слухати Маріччине соло на флейті. Після виступу учителька музики питає Юлю, як її звати. Задумалася. Потім відповіла: "Со... Джулія". А могла би і Вільямом назватися. :)

***

— Юлю, жени своїх вередунів!
— Чого? Я не хочу їх женити.

***

Юля була ще зовсім крихіткою, а дехто вже зауважував хитринку і хуліганістість в її погляді. А варто було прислухатися, :) хоча то, звісно, нічого б не змінило.

За останні два дні — підрізаний чубчик (ну, це класика жанру, Марічка теж таке робила) і фігурно вирізана дірка на улюблених лосинах (такого старшенька не чворила). Сьогодні — піврулона туалетного паперу, дрібно порваного і залитого водою у пластиковому відеречку, і піврулона паперових рушників в унітазі... Причому шкода робиться так швидко і тоді, коли навіть не підозрюєш...

А ще вона регулярно розмальовує обличчя, але то я й не бороню. :) Аби лиш фломастери брала такі, що легко змиваються. :) Бабусі, щоправда, щоразу жахаються. :)

Але найгірше те, що на цю збитошницю неможливо довго сердитися! І без того «злочини» смішні, а ще як усміхнеться, примружить свої хитрі оченята — то вже ніхто й не стримує сміху.

***

Мудрість від Юлі: «Якщо ти сильно полюбляєш себе, то тлеба полюбляти й інших».

***

Червень

«Я завтла буду дуже чемною, веселою і буду світити на всю хату».

***

Юля визбирує свої резинки, підбирається кіт, Юля: "No! My thing!" Три дні по три години в садочку - і дитина озброєна ключовим набором фраз.

***

Липень

Наші походеньки в садочок...

З вечора Юля розповідає, що зранку дуже зайнята — і школа в неї, і плавання, і змагання, і робота. І, що важливо, усе дуже далеко — ну ніяк немає часу на садочок.

Уранці не встає зі мною, як то завжди робить, а натягує ковдру на голову: «Ти йди, а я буду спати аж до вечола, коли засвітять ліхталі». Потім усе ж устає, снідає, вдягається. Уже по дорозі розказує, як у неї все болить: і попця, і ручки, й ніжки, і очка — все. Тяжке прощання. А коли (аж через цілих три години :) ) я по неї приходжу, біжить із радісними криками: «Я сюди ще плийду!» — і весело щебече про те, що вона встигла зробити.

***

Менші добре знають, як тролити старших. :)

Марічка ще в ліжку, сонним голосом питає: «А що на сніданок?» Юля (їсть йогурт і хитро посміхається): «Каша!» Марічка, з розпукою в голосі: «Ні!!!!! Учора була каша!» Юля сидить і тихенько сміється. :)

***

Юля: «Тлеба вдягнути кепку, щоб було кепсько».

***

Вересень

Тримає Юля свою «дитинку» і каже мені:

— Його імень — Ломчик. А звати його Сільожа.

(Не буду зараз про Сірьожу та інші слівця, які Юля таки вихопила з нашої мандрівки, зараз про інше.)

— Але ж ім'я і як звати — це одне й те саме, — пробую пояснювати я. — Моє ім'я — Наталя. Або: мене звати Наталя.

— Ні, мамо, не так. Мене звати Юля. А мої імені — сонечко, зілонька, ну, як ви мене називаєте.

— Лагідні імена? — пробую все ж таки зачепитися за якусь термінологію.

— Так. От його звати Сільожа. А лагідні імені — Ломчик, Таласик, Ігол...

Була вимушена здатися. Бракує аргументів і класифікації. :)