… це не означає, що літо не вдалося. Навіть якщо ванна виконує не тільки
свої власні функції, а й, частково, є кухнею, бо там миється посуд. Навіть якщо
щодня, ну, майже щодня, приходять майстри і щось там свердлять, стукають і
грюкають.
У місті є пречудовий відкритий басейн, точніше, аквацентр, із гіркою,
трамплінами, поділом на зони за глибиною, щоб комфортно було і малючкам, і
досвідченим плавцям-пірнальникам.
Хочу розповісти про те, що пропонує аквацентр своїм відвідувачам, і
поділитися деякими спостереженнями.
Зранку відбуваються заняття з плавання за підтримки Червоного хреста.
Розподіл на групи – за рівнем підготовки. Якщо батьки перебільшили вміння свого
чада, його спустять на рівень нижче. У кінці двотижневих занять – іспити: діти повинні
показати, чого вони навчилися. На кожному рівні є цілий перелік того, що має
вміти випускник (проплисти певну кількість метрів тим чи іншим стилем; пірнути
і дістати з дна кільце; триматися на воді, ніби пливучи на місці тощо, перелік
насправді дуже довгий).
Якщо іспити четвертого рівня Марічка склала з першого разу, то на п’ятому
було вже значно складніше. Та це й не дивно, бо вимоги вищі. З чотирьох дівчат
на шостий рівень перейшла лише одна, та й то тому, що вона ще й плаває у
команді плавців. Зрештою, Марічка не дуже засмутилася, бо цього разу на п’ятому
рівні – Нік, який вчив її на четвертому; плюс гарна компанія – однокласниця і
дівчинка з Маріччиного загону скаутів; ну і, раз інструктором працює Нік, є
шанс отримати донатс в останній день занять. :)
Незалежно від того, чи пройде Марічка випробування п’ятого рівня з другої
спроби, результат очевидний: вона вправно плаває різними стилями. На батерфляй
трохи сили не вистачає, але то вже інше – буде стимул восени-взимку активніше
зарядку робити. Крім того, доня пірнає, стрибає з трампліна (і мене підбиває зробити
це страхіття!) і робить купу купезну інших речей, які я ніколи не зможу
зробити.
Після уроків плавання відбувається тренування команди плавців, яка захищає
честь Вест Юніон у змаганнях із командами з інших міст. А з першої години до
п’ятої, а потім – із шостої до восьмої аквацентр відкритий для всіх бажаючих.
Що відбувається між п’ятою і шостою? Заняття з аквааеробіки, приватні уроки
плавання, плавання для малят тощо. Плюс дорослі можуть просто поплавати на
доріжках, бо ж коли басейн відкритий для всіх, плавати не так і просто: діти
грають у квача, плавають впоперек басейна та виробляють інші дивні речі.
Ми з Юлею також ходили на тижневі курси «плавання з мамою». Зрозуміло, що
мета занять не навчити плавати, а допомогти полюбити воду. Правда, Юлі
подобалося бовтатися у воді і без усілякого навчання. Перший раз, коли ми
прийшли у басейн, вона придивлялася, вивчала нове середовище, а вже вдруге
роззувалася на ходу і йшла у воду, нікого не чекаючи. Вона готова йти на
глибину, з’їжджати з гірки і навіть стрибати з трампліна. Бачила, як це робить
Марічка, стукала себе в груди: і я! – лізла по драбині на трамплін і плакала,
коли я віддирала її від драбини.
Юля зовсім не боїться, коли їй на голову ллється вода чи коли вона
занурюється з головою (я її одразу витягаю), та показувати тренерці свої вміння
не поспішала, хоча весела бабуля Кріс заохочувала її, як могла. Найбільше Юлі
подобалося виливати їй на голову воду з мисочки. І взагалі – найкращою частиною
занять були ігри. На першому уроці лієчки і мисочки діткам роздавала Теса, онука
Кріс, потім вони просто стояли на бордюрі, і Юля одразу скеровувала мене туди.
«Мамо, навіщо гаяти час? Хапай скоренько, поки не розібрали». Ну а, скажіть, чи
хочеться лягати на спину і показувати, як ти вмієш таляпати ніжками, якщо в
руках у тебе – пречудова жовта лійка і не менш чудова синя мисочка, з якої так
гарно виливати воду комусь на голову?
Не знаю, чи з шести малюків, які ходили з нами на заняття, хоч хтось
отримав «залік», але у Юлиному «дипломі» було відмічено 18 пунктів із 23: води
не боїться; у воду з іграшками заходить; ніжками таляпає, лежачи і на спині, і
на животі тощо. Бульки під водою так і не захотіла пускати і не переверталася у
воді зі спини на живіт. Решту просто не захотіла показувати.
Щось я захопилася розповідями про своїх дівчат, а хотіла ж написати ще про деякі
спостереження за відвідувачами басейну.
Майже усі жінки – у закритих купальниках. Ні, звісно, трапляються і в
бікіні, але здебільшого то все ж старшокласниці і студентки. А жінки швидше
виберуть шорти і майки чи купальники зі спідницями. Дівчатка, навіть найменші,
до рочку, усі в купальниках – такі тут правила.
Чоловіки приходять у купальних шортах. Жодного разу не бачила того, що в
Україні називають «плавками». У хлопців шорти зрідка схожі на велосипедні – в облипочку.
Марічку це страшенно обурювало, бо їй здається, що то дуже негарно (забула вона
кримські пляжі – ги-ги) – підкреслювати свою відмінність від дівчат. «Марічко,
вони тим пишаються», – сказала їй я. «Що, серйозно?» – скривилася моя дитина.
Мами ходять у басейн із дітками різного віку – деякі не тільки ходити, а й
сидіти ще не можуть. І, що цікаво, ніхто, ніколи, навіть у найбільшу спеку не
вдягає малятам панамок (хоча у магазинах досить всяких різних – на будь-який
смак), так що Юля була одна на весь басейн у панамці. Тож бачила я там різних
малят, але одна матуся мене все ж подивувала. Спочатку я звернула увагу на
дивну фігуру: худенька жіночка з великим животом – таким, ніби вона… щойно
народила! Так і було – в автомобільному кріселку лежала крихітка, якій було
усього лиш пару днів. Коли я розповіла Ромі про своє відкриття, він зауважив: «Але
ж старшим хочеться в басейн…» Слушно, звісно, але мені все одно було шкода і
маму, і, особливо, маля…
Ще одна замальовка: якось, коли Марічка з Ромою стрибали з трамплінів, а ми
з Юлею, як завжди, хлюпалися на мілині біля фонтанчиків, в аквацентр прийшла
група людей з особливими потребами. Очевидно, з якогось інтернату. У них не
було явних вад, але було помітно, що вони трохи інші. Дорослі люди, а наче
діти. З ними був вихователь. Він не заходив у воду. Сидів на лавці і лише
іноді, коли його вихованці гралися дуже вже шумно, робив їм зауваження.
Що мене вразило? Кілька моментів. По-перше, що люди з особливими потребами
плавали в басейні нарівні з іншими, їх не ізолювали. А по-друге, ніхто не
показував на них пальцями. Не відбувалося нічого надзвичайного. Ну прийшли люди
поплавати – хай собі плавають. Ніхто їх не сторонився і не зачіпав. Лиш я з обережною
цікавістю поглядала, бо мені ці обставини видавалися надзвичайними.
Хоча насправді це звична справа: он у звичайних школах, більше того, в
університетах, вчаться аутисти, діти з розладами пам’яті, сприйняття тексту
тощо. У школах з такими дітьми, окрім учителя, працює соціальний працівник. В університеті
може бути індивідуальний графік виконання завдань. Я уже колись писала про
інвалідів із явними фізичними вадами, так от і вони, й інші люди з особливими
потребами почувають себе в США ЛЮДЬМИ, такими ж членами суспільства, як і «нормальні»
люди.
Ще одне спостереження стосується молоді. Не просто молоді, а активної
молоді. Літо – гарний час для старшокласників, щоб заробити собі копійку. Одні працюють
у кафешках та ресторанчиках офіціантами, інші – у магазинах допомагають
розкладати товар чи пакувати покупки відвідувачів, а ще інші працюють у басейні
інструкторами з плавання та рятівниками (часто і те, й інше). Була серед останніх
і одна наша знайома, цьогорічна випускниця Елен. Вона приходила в молодшу школу
вчити Марічку іспанської. Грала у шкільній виставі за мотивами «Навколо світу
за 80 днів» Жуля Верна. Судила футбольні матчі, які проходили у містечку. Ну і,
як я написала вище, зараз працює рятівником. Красуня, спортсменка, от тільки не
комсомолка, але, мабуть, і серед скаутів її добре знають. Так що не кажіть
мені, що американська молодь інертна.
На цьому, мабуть, буду закінчувати, бо всі вже давно сплять, а я виконую
обіцянку собі – дописати сьогодні цю нотатку. Хоча насправді уже настало завтра…
Зауважу лише, що Марічка випробування п’ятого рівня пройшла (оце так довго
я писала :( ), а фотографій сьогодні не буде (ще один
сумний смайлик), бо вони на Роминому фотоапараті, а це означає, що хтозна, коли
їх побачить громадськість. Хоча, хто знає, може, прочитавши це, мій коханий
чоловік скоренько спише фотки і скине їх мені (підморгує)? Тоді я додам їх сюди
ж…
Тепер точно все. Добраніч. Ну, чи доброго ранку!
Немає коментарів:
Дописати коментар