9 листопада
32 тижні
Чергове побачення з Мелісою та Кейті. Ваги показали 143 фунти, тобто плюс два фунти (або приблизно один кг) за два тижні. Тримаюся в межах норми, так що можна розслабитися і їсти, якщо хочеться, а не думати про вагу. А треба ж іще врахувати, що я була у зимових черевиках! Так що один фунт можна взагалі скинути…
Добре, що Рома сьогодні закинув мене у клініку, а то погода зовсім не льотна – під ногами чвака, на голову падають комки мокрого снігу. Правда, з клініки довелося чалапати самій. Ну нічого, черевики мої і не таке витримували, капюшон на голову – та й дотрюхикала якось додому.
Меліса сказала, що найближчим часом мені треба зареєструватися у лікарні. Заповнити усі необхідні папери, надати інформацію про страховку (от цього я просто не розумію: клініка і лікарня розташовані в одній будівлі, але інформацію надавати треба кожному окремо; вони між собою ніби й не пов’язані…). Окрім того, медсестра проведе мені екскурсію гінекологічним відділенням. Що ж, має бути цікаво. Якщо не враховувати необхідності заповнювати купу анкет і вкотре відповідати на дурнуваті запитання.
Я спитала Мелісу, чи можу я вже сьогодні записатися до тієї медсестри. «Якщо вона сьогодні є, бо працює не щодня». («А якщо хтось надумає народжувати того дня, коли її не буде на роботі?» – подумалося мені.)
Меліса потягнулася до телефону, запитала, коли б я хотіла прийти, і тут же домовилася зі своєю колегою з лікарні. Так що завтра чи післязавтра вранці я маю підійти і зареєструватися. Ну і добре. Потім одним клопотом менше буде.
Коли прийшла Кейті, я пожалілася їй, що минулого тижня застудилася. То вона мені позаглядала і в вуха, і в ніс, і в горло. Прослухала груди. Сказала, що усе ок. Ну добре, будемо так вважати. Хоча вранці горло все ще трохи болить, і ніс закладений…
З Кейті також говорили про серйозні речі. Про хірурга і обрізання. «Ви ж не знаєте, хто у вас буде – хлопчик чи дівчинка?» – «Не знаємо». – «А якщо хлопчик – будете робити обрізання?» Я якраз на днях читала про те, що багато американських батьків одразу після народження роблять своїм синам обрізання, і то не залежить від віросповідання. У статті було викладено усі плюси й мінуси цієї процедури. Але хоч я й читала про це, була абсолютно не готова до такого запитання. Помітивши мою розгубленість, Кейті запитала: «Ви ще не думали про це?» – «Та ні, але подумаємо…»
З хірургом я визначилася. Краще довіритися спеціалісту з великим досвідом, ніж ровеснику, хоча, можливо, він також добре знається на своїй справі…
Одразу записати мене на консультацію з паном Бірманом Кейті не вдалося, тож вона сказала, що Меліса передзвонить і уточнить день і час. Я ж бо хочу, щоб і Рома пішов зі мною – зокрема уточнити питання зі страховкою і їхніми рахунками. Кейті казала, що за операцію і вона, і хірург висувають окремі рахунки… З цими рахунками, страховкою так непросто розібратися… Щось страховка покриває повністю, щось лише на третину… У тих розрахунках сам чорт ногу зломить. Тому я й хочу, щоб поруч був коханий чоловік – з ним якось надійніше.
Як завжди, Кейті послухала серцебиття малюка. Живіт при цьому танцював дикі танці, перехиляючись то в один, то в інший бік, горбочком випиналася якась частина тіла. Живіт майже завжди танцює, коли я лягаю на спину – мабуть, маляті тоді стає не дуже зручно…
Попрощавшись із Кейті та призначивши в реєстратурі дату наступного візиту, я почалапала додому. Саме почалапала, а не пішла. Бо стаю дедалі більш неповоротка і повільна. А ще – дратівлива і плаксива. А ще – зовсім непродуктивна у плані виконання творчих задач. Думала, що ще стільки всього встигну зробити до кінця грудня – і поперекладати, і написати, а насправді трохи посиджу за комп’ютером – і хочеться прилягти. А вже як прилягла, то й вставати не хочеться, хоча дрімаю коротесенькими шматочками по 10-15 хвилин.
Коли граємо у якісь настільні ігри на підлозі (треба перейменувати у «напідложні» ігри), то ледь-ледь знаходжу собі якесь більш-менш зручне положення, а коли треба вставати, то піднімають мене Рома з Марічкою вдвох… Шкіра на животі настільки натягнута, що часом здається – ще трішки – і лусне. Але ні, не лускає, розтягується далі… Цікаво, чи так само гарно вона потім буде назад стискатися? Бо ж на мене чекають улюблені вузенькі сірі джинси і нова жилеточка до них. Чи влізу я в них колись? Хотілося б… Ех…
Немає коментарів:
Дописати коментар