середа, 21 березня 2012 р.

Вагітніть по-американськи. Частина дванадцята


30 листопада
35 тижнів
За той час, що я не писала, відбулося чимало подій. По-перше, я зареєструвалася у лікарні. На це пішло хвилин двадцять, а не година, як попереджала мене медсестра. Спочатку заповнила деякі папери – здебільшого там потрібно було лише поставити підпис, що я ознайомилася з документом, ну, або відмітити деякі пункти галочкою. Наприклад, про те, що я знаю, як доглядати за пупчиком і купати дитинку. Бо якщо ні – то персонал проведе додаткову лекцію, або, коли заживе пупчик, можна прийти в лікарню, щоб перший раз скупали малятко спеціалісти.
Лікарня зовсім не схожа на наші лікарні – швидше на готель чи санаторій (тому що у коридорі висить попередження про те, щоб відвідувачі не дуже шуміли і з розумінням ставилися до того, що пацієнтам для одужання потрібен спокій). У коридорах скрізь м’які крісла, на підлозі – килими, зовсім не відчувається, що ти потрапив у лікарню.
Пологове відділення невелике – кілька палат для породіль, дитяча і кімната для персоналу. Зрештою, слово «палата» зовсім не пасує до комфортних просторих одномісних кімнат, які пропонують породіллям. Широке зручне ліжко, застелене покривалом, столик, крісла. Біля вхідних дверей – ще одні двері – до туалету та душу.
Правду кажучи, коли я народжувала Марічку у Черкасах, два перші дні також була у одномісній, досить великій, палаті з широким твердим ліжком, але такі передбачалися лише для жінок після кесарева і не більше, як на два дні, а потім породіллю переводили в іншу кімнату. Як зараз пам’ятаю те низьке ліжко з сіткою, яка піді мною прогиналася ледь не до підлоги. А щойно після операції лягати і вставати з такого ліжка було ой як нелегко, скажу я вам.
Так, повертаюся до американської лікарні. Кімната мене цілком влаштовує. Добре також, що чоловік може приходити коли завгодно, а інші відвідувачі (родичі, друзі, тобто у моєму випадку – Марічка) – з восьмої ранку до восьмої вечора. Більше того, у відділенні є спеціальна кімната зі зручними м’якими меблями, де близькі можуть перебувати під час пологів. Але нам вона не знадобиться. Сподіваюся, що Рома буде зі мною, а Марічка чекатиме вдома – ото вже натішиться, що ніхто не насідає з заняттями, і можна читати та гратися за комп’ютером, скільки влізе…
Медсестра ще дещо мені розповіла і дала роздруківки про правила відвідування і заходи безпеки, які використовуються у відділенні.
Маля може бути біля матері весь час. Якщо породілля потребує відпочинку, може покликати медсестру, щоб та на деякий час забрала крихітку у дитячу кімнату. Персоналу потрібно повідомляти, коли і протягом якого часу ви годували дитину, скільки поміняли памперсів і яким був їхній вміст. Не класти малятко поруч, коли лягаєш спати, тільки у мобільне ліжечко. Відвідувачі повинні бути здоровими і мусять ретельно вимити руки перед тим, як зайти в кімнату з дитинкою. Дітей, які відвідують матір, обов’язково мають супроводжувати дорослі.
Після пологів матері та дитині вдягають ідентифікаційні браслети з іменем матері, статтю дитини, часом народження та іменем лікаря. Медсестри щоразу повинні звіряти інформацію на браслетах матері та дитини.
Окрім того, що до гінекологічного відділення обмежений доступ відвідувачів, існують і додаткові заходи безпеки – сигналізація та камери спостереження. На ніжку малятку вдягають браслет із датчиком, а інформацію про дитину вносять до бази даних. Якщо раптом хтось винесе дитину з пологового відділення, про це повідомить сигналізація, а система безпеки визначить, де саме перебуває малюк.
Як на мене, із заходами безпеки вони перемудрували, бо ж відділення невеличке, палат-кімнат небагато, та й вихід із відділення – на сестринський пост – не так просто когось звідти винести… Але, мабуть, були прецеденти, бо ж в Америці нічого просто так не робиться…
Реєстрація у лікарні – це було «по-перше». Тепер добралася до «по-друге». По-друге, ми з Ромою втрапили нарешті на консультацію з хірургом. Її кілька разів скасовували, переносили, але учора вона нарешті відбулася. Правда, зовсім не з тим лікарем…
Записувалася я на зустріч із немолодим досвідченим Скотом Бірманом, а потрапила до юного Майкла ЛаБеля. З першим спочатку скасували зустріч через термінову операцію (жінка, якій був призначений кесарів розтин через тиждень, приїхала з переймами, як потім пояснила мені Кейті, яка допомагала Бірману), потім був День подяки, а потім вияснилося, що у його жінки проблеми зі здоров’ям, тому лікар взагалі недоступний. Так ми потрапили до Майкла ЛаБеля.
Майкл – молодий чоловік десь нашого з Ромою віку. Приємний молодий чоловік. Його професійні здібності поки що не можу оцінити. Попередньо призначив операцію на 27 грудня. Мій термін – 29 грудня. Він працює у Вест Юніон по вівторках. 20 грудня – ще рано, отже, 27. А якби був Скот Бірман, було б 22 грудня, бо він приймає по четвергах. Ось така-от математика.
Я запитала, що робити, якщо процес почнеться раніше. «Дзвонити у лікарню. Персонал зв’яжеться з кимось із хірургів, і чи я, чи пан Бірман, чи (Майкл назвав ще якогось хірурга) обов’язково приїдемо». – «Навіть у різдвяну ніч?» – уточнив Рома. – «Навіть у різдвяну ніч», – з посмішкою відповів Майкл.
Якщо ж усе буде згідно плану, то операція почнеться в 7 ранку 27 грудня. Персонал має бути на місці за дві години до операції. Мені після півночі не можна ні їсти, ні пити. Рома може знаходитися поруч, «основні події» будуть відгороджені ширмою. Але якщо він хоче побачити, наприклад, коли буде видно голівку, то будь ласка, це можливо. «Не впевнений…» – відповів мій чоловік.
Зате після пологів, поки мені накладатимуть шви, Рома піде з медсестрою і дитинкою – дивитиметься, як її миють і перевіряють рефлекси.
Операція триватиме близько години: хвилин п’ять – розрізи і хвилин сорок – накладання швів. Нитки самі розсмокчуться, тож швів не потрібно буде знімати. Як правило, породіллі виписуються на четвертий день, але дехто, казав Майкл, йде вже на другий день. Усе залежить від самопочуття і бажання.
«Це добре, – сказав мені потім Рома. – Так ти і на Різдво, і на Новий рік будеш вдома, з нами». Побачимо, як воно буде…
Майкл усе випитував, чи немає у нас питань. Але він сам усе так докладно розказав, що наче й питати не було про що… Тоді він став розказувати про ризики. «Як на екзамені», – скаже потім Рома. Він перераховував і загинав пальці, наче повторював вивчений матеріал… Справді, міг і промовчати про ризики, раз його не питали.
Оглянувши шрам, Майкл сказав, що шов зроблено дуже акуратно, якби не знав, то й не помітив би. Мені було дуже приємно, що і в Україні є гарні майстри, бо хірург Криворучко, який робив мені операцію, таки професіонал своєї справи. Пам’ятаю, знайомі потім розпитували, як це ми потрапили до самого завідувача відділенням. А у нього просто тоді було чергування. І він із честю виконав свій обов’язок. Шов досить швидко зажив і ніколи не нив. Сподіваюся, цього разу також усе буде добре.
Ну що ж, тепер ми знаємо приблизну дату. Будемо чекати. І готувати потроху дитячий куточок у нашій спальні.

Немає коментарів:

Дописати коментар