1.
Сашко Дерманський «Корова часу»
Це остання книжка з трилогії про Ониська. Дуже тішуся, що Юлі полюбилася ця
чудова компанія: вужик Онисько, мишка Евридіка, жабка Одарочка, хробачок Кузя
та колорадський жук Джек. Були часи, коли ми з Марічкою грали сценки з життя
Ониська. Тепер же, коли перед сном читали з Юлею – Марічка приходила слухати,
бо це одна з найулюбленіших і найтепліших книжок її дитинства. Ба більше,
Онисько – улюбленець усієї нашої сімейки. І я знаю точно, що ми його ще будемо
читати й перечитувати. І це добре, бо я його дуже люблю.
2. 3. Всеволод
Нестайко «Пригоди в лісовій школі»
Це справді класика української дитячої літератури. Про пригоди Косі і
Колька читали ми з Ромою, слухала й читала Марічка. Тепер надійшла черга і до
Юлі. Прості ніби сюжети, але вічні цінності – дружба, взаємодопомога, чесність.
Мабуть, саме тому ці історії не втрачають актуальності і знову й знову завойовують
серця маленьких читачів. Читали про лісову школу не вперше і, впевнена, не
востаннє. J
4. Сінкен Гопп «Диво-крейда»
Диво-книжка. Пам’ятаю, коли читала її вперше з Марічкою, не могла вийти з
дива: сюжетні повороти абсолютно непередбачувані. Її треба читати, відключивши
дорослого в собі. J У світі дитинства усе можливо і не
викликає подиву. Можна знайти диво-крейду, намалювати собі друга і поринути разом
із ним у світ пригод. Тільки забудьте про свої занудні дорослі «як?» і «чому?» У
світі уяви й казки усе можливо!
5. Галина Вдовиченко «36 і 6 котів»
Тепер ми також у фан-клубі. :) «36 і 6 котів» справді варті читацької
уваги і любові. Коли минулого року до нас прилетіла ця книжка, я її відклала,
бо побачила, що Юлі ще зарано. А Марічка прочитала, хоча, звісно, вже не читає «малючачі»
книжки. Багато сміялася. «Гарна, весела книжка». А тепер і ми з Юлею доросли. І
також сміялися. І знову й знову верталися до перших сторінок, щоб іще раз
подивитися, як кого звуть. А після прочитання вибрали, хто з нас який кіт. Юля –
Марієтта, Марічка – Коментатор-Чорний кіт, я – Бубуляк. Тільки тато не може
визначитися, він – Рудий чи Сплюх. :)
Цю книжку ми також будемо перечитувати. Я в цьому не сумніваюся.
1. Оксана Луцишина «Любовне життя»
Назва оманлива. J Хоча там, звісно, є і про любов. Роздуми,
рефлексії, пере- і проживання, спогади. Текст без особливого екшену чи
динаміки, неспішний, густий. Саме те, що я люблю.
Цікаво було впізнавати знайомі реалії. Зокрема, мережу магазинів Aldi. Ми також туди ходимо. Правда, не стільки
через те, що це дешеві продукти (хоча це теж вагомий аргумент, причому в цьому
випадку «дешеві» не значить «неякісні»), скільки через те, що там можна купити
європейські солодощі. Усе ж німецький, австрійський, бельгійський шоколад нам
більше смакує, ніж американський.
2. Чат для дівчат (Хромова Анна, Біла Надія, Ткачук Галина, Вздульська Валентина, Стус (Щербаченко) Тетяна, Лущевська Оксана, Сердюк Маша, Ярова Альона, Малетич Наталка, Захабура Валентина, Ясіновська Наталія, Кочубей Саша)
Оце вже й не знаю… Уже і писала про цей збірник, і перепощувала новини й відгуки…
Сподіваюся, вам ще не набридло це читати. :)
Книжка справді класна, і не тому (чи не тільки тому :) ), що там є і моє оповідання. Це книжка-подружка.
Мені в мої 11-12 дуже бракувало такої книжки. Але чудово, що її мають сучасні дівчата.
Марічка проковтнула її за два вечори – а це вже успіх, бо останнім часом її все
важче зацікавити українською книжкою, тому що вибір англомовної літератури
значно більший.
Різні авторки, різні героїні, сюжети й акценти – завдяки цьому збірка
вийшла така яскрава і розмаїта. А взагалі… Непросто писати про книжку, до якої
причетна… :) Виходить так, ніби хвалишся...
3.
Suzanne
LaFleur Eight Keys
Це не перша прочитана мною книжка цієї авторки. Від першої, «З любов’ю,
Обрі», у горлі був клубок, а в очах – сльози. Я про неї вже колись писала і ще
обов’язково напишу – незабаром з’явиться привід. Беручись за другу книжку, я
вже мала певні очікування. Важко сказати, чого я чекала. Але це виявилася
зовсім інша, хоча й не менш цікава історія.
Еліз разом зі своїм давнім другом Френкліном переходять у середню школу. В
неї вливається кілька початкових шкіл, тож серед учнів – багато незнайомих. І
так невдало збігаються обставини, що Еліз доводиться ділити шафку з не надто
приємною особою. Аманда з першого ж дня зачіпається до неї – обзивається, щодня
розчавлює в шафці сніданок, але завжди робить це так, щоб ніхто не бачив. Єдиний,
хто про все знає і в усьому підтримує дівчинку, – Франклін. Але й із ним у Еліз
псуються стосунки, бо вона вважає, що він також винен у тому, що її дражнить
Аманда.
Удома в Еліз теж не все ідеально. Вона живе з дядьком і тіткою, бо її мама
померла, коли вона народилася, а тато помер від раку, коли Еліз була ще зовсім
малою. Їй добре з тіткою і дядьком, але їхню ідилію руйнує приїзд іще однієї
родички з піврічним малям. Тепер Еліз не найменша, їй приділяють менше уваги, і
її це ображає і дратує.
Чи зможе вона зрозуміти себе, свої стосунки з друзями і родичами? Чи
поверне рівновагу і перестане почуватися лузером? Їй допоможуть ключі, залишені
татом. Які таємниці ховаються за зачиненими дверима?
Читаючи книжки ЛаФльор і спостерігаючи за Марічкою та її стосунками з друзями,
я зрозуміла дещо про себе і свої переживання. Не нинішні, а себе, коли мені
було 11-12 років. Десь після шостого класу мої стосунки з найближчою подружкою
змінилися. Ми не сварилися, ні, але наші шляхи розійшлися. Нас цікавили різні
речі. І лише тепер я зрозуміла, що це нормально. У садочку, початковій школі
друзі граються разом, потім ігри стають неактуальними і на першому місці
опиняється спільність інтересів, захоплень – спорт, читання, драмгурток тощо.
З’являються нові інтереси – відповідно, і нові друзі. Але це не значить, що
«старі» – вже й не друзі зовсім. Можна знайти баланс, головне – розуміти, що
відбувається.
Про це ми говоримо зі старшою донькою, і я рада, що є книжки, на які можна
опиратися. Якби у мене в дитинстві були такі книжки! Стількох переживань,
душевних мук і сліз можна було б уникнути…
