Цікавинки про дитинку. Випуск № 13

Юля якось сиділа на дивані й «читала» книжку. Вийшла досить цікава казочка: «Золотиста дитина сиділа на пеньку і чекала, коли піде дощ. І плийде сова, щоб її погладити. (продовження, правда, зовсім не таке романтичне, як початок.) Плийшов тупий дядько, зламав їй луку і згамав. Вона дуже облазилася і пішла додому».

***

Сидить Юля на дивані з дерев'яним телефончиком, дивиться на нього, надулася ображено:
- Це все татова вина!

- Що сталося?

- Це все татова вина – у мене немає ітенету!
Дитя прогресу.:)

***

Юля любить призначати нам усілякі звірячі ролі. «Мамо, ти – кішка, тато – кіт, а ми з Милічкою – кошенята». Або: «Мамо, ти – собака, тато – пес, а я і Милічка – песенята». Ну чи: «Ти – свиня. А тато хто?» – «Кабан?» – «Так, кабан, а ми з Милічкою кабанята». Але не завжди все так просто. Якось уранці Юля вирішила, що вона тепер – кошеня. Спочатку сказала, що ходитиме гола, бо ж коти не носять одяг. Вдалося досягти компромісу – котеня вдягнулося. Потім, коли я налила Юлі в стаканчик води, кошеня сказало, що питиме з мисочки. Я вже зрозуміла, що це халепа, але спробувала викрутитися – перелила воду у Юлину пластикову мисочку. Але котеня відмовилося і сказало, що раз воно тепер котеня, то й питиме-їстиме з котячої мисочки. І неоднозначно нахилилося до Карамелькової миски. Довелося довго пояснювати, що у кожного кота має бути своя миска, що Карамелько образиться, якщо Юля питиме з його миски. Котеня обурювалося, бурчало, але врешті таки погодилося на пластикову мисочку. Але це не була перемога! Бо ж котячі мисочки треба ставити на підлогу! Знову пояснення, вмовляння… Зійшлися на тому, що мисочку можна поставити на стільчик. Кошеня спробувало лизькати язичком, а потім взяло мисочку лапками і випило нарешті свою водичку. Зі сніданком виявилося простіше. Спробувавши лизькати вівсянку язичком, кошеня вирішило, що так незручно і взяло ложку. Але ще півдня бігало на чотирьох лапках. :)
***
У якомусь із дописів я вже, здається, згадувала про Юлину шалену пристрасть до пакування. Вона пакує рюкзаки, пакети… Якщо Марічка кудись збирається – на ночівлю до подруги чи зі скаутами, то Юля потім пакується ще кілька днів. Воно ніби й нічого – чим би дитя не тішилося… Але ж ті пакети валяються по всій хаті, а розбирати їх не можна! «Мамо! Я ж іду на скавути (скаути)!» «Мамо! Я буду ночувати в готелі!» У тих рюкзаках-пакетах є все: одяг, включно з трусами й купальником, а то й не одним (бо у ж у готелі є басейн), іграшки, книжки, насипом насипані фломастери й олівці й – обов’язково! – зубна щітка й паста. Їх вечорами доводиться шукати, щоб почистити зуби… Розібрати пакети зі скарбами можна тоді, коли Юля спить, і то не всі відразу, щоб не дуже помітно було. :) А якщо врахувати, що коли Юля спить, хочеться зробити купу всякої всячини, то один-два пакети чи рюкзаки завжди блукають по хаті. :)

***

Ми з Юлею і Марічкою сидимо на дивані у вітальні, читаємо. Рома колупається біля розетки. Щось не виходить. Каже: «Блін». Ми з Марічкою не звертаємо уваги, Юля: «Мамо, тато сказав «блін». Роблю вигляд, що не почула. Вона повторює: «Мамо, тато сказав «блін»!» Після третього зауваження: «Мамо, тато сказав «блін»!» – довелося відреагувати: «Ну, Юля, щось у тата не виходить…»

***

Юля з Марічкою товчуться на дивані. Юля гарчить: «Ггггггг! Я тигл!» Марічка: «Який же ти тигр? Тигри кажуть: рррррррррр! А ти гарчиш, як якийсь маніяк». Юля: «Аааааа! Я маняка! Гггггггггг!» Кажу: «Так, ти – бадяка-маняка!»

***
Дзвонимо в Балтімор. Юля: «Йолки-палки!» Дружно робимо вигляд, що нічого надзвичайного не відбувається. Юля: «Йолки-палки! Йолки-палки! Йолки-палки!» Рома дивиться на мене винуватим поглядом і каже: «Хіба ж я так кажу?» А потім: «Давайте змінимо тему». Розпитуємо про щось у бабусі з дідусем, вони розповідають, ніби вже всі забули і про йолки, і про палки. Та як тільки всі замовкають, Юля знову своє, хитро мружачи при цьому свої й так хитренькі оченята: «Йолки-палки!»

***

– Оце ти була така, коли народилася, – кажу я, показуючи на нову ляльку, яку Юля отримала на день народження.

Юля тут же, до Марічки:
- Я була отака велиииика, як ця лялька, коли була маленька.

Того ж дня:

- Знаєш, Милічко, коли я налодилася і мене зважили, я важила 5 гливен.
Веселий був у Юлі день народження.

  ***

На день народження приходила Юлина подружка, Ева. Їй дуже сподобалися лялька й коляска. Не хотіла навіть їсти. Мама їй каже, спочатку ти поїж, а потім лялю погодуєш, мамам також треба їсти. На це Ева відповіла: "I know!" У Юлі це також улюблена фраза - "Я знаю!" А на питання, які починаються з "чому?", Юля відповідає: "Бо я тебе люблю!"

Саме Ева подарувала спідничку, крильця і чарівну паличку для феєчки