середа, 17 грудня 2014 р.

Історія одного присипання

Рома з Марічкою повернулися пізно - ми з Юлею вже збиралися чистити зуби, читати і спати. Але які ж зуби, як тато прийшов!
Поки тато з Марічкою вечеряли, Юля розповідала про свій день, про кота і про дядька, який дав нам смоктунець (добра душа... Правда, спочатку спитав, чи мама дозволить, але що мама скаже, як у дитини очі вже горять, бо ж їй смоктунців удома ніхто не дає...). Потім умовила трошки подивитися мультик і навіть не сварилася, коли тато зупинив Ану напівслові. Зрештою, вдалося все ж таки почистити зуби - тато пообіцяв, що піде спати з нами і на підтвердження своїх слів скинув футболку. "Не сидітиму довго, бо змерзну", - сказав Юлі, віддаючи футболку. "Тепла", - втішилася Юля, притуляючи її до щоки.
Коли нарешті всі вляглися (навіть Марічка залізла на свій другий поверх і перестала крутитися), почалося найцікавіше. "Мамо, заспівай "У лісі темному". Я заспівала. Юля мені підспівувала і просила ще. Тричі.
Потім тато запропонував Юлі розповісти казочку про колобка. Юля втішилась. Мабуть, забула, що тато завжди розповідає казки на свій лад. А я люблю ці несподівані інтерпретації і Ромині коментарі. Так-от, бабуся з дідусем, скупившись у супермаркеті, вирішили спекти щось цікавеньке. І бабуся запхала у тісто m&ms. Тож коли витягла колобка, він сказав, що він хитрий, бо у нього m&ms замість мозку, та й покотився собі. Про те, що сталося потім, тато пообіцяв розповісти Юлі іншим разом, а дідусь сказав бабусі ставити розігріватися піцу, раз колобок утік. Уже потім, коли тато заснув, Юля сказала, що він дивно розповідав казку, і попросила розповісти ще раз.
Але поки тато не заснув, він запропонував Юлі розповісти про нашу сім'ю. Мама, сказав тато, про всіх дуже турбується. Вона дуже правильна, дисциплінована і любить усіх шикувати. "А тато?" - запитала я. "А про тата - наступного разу".
Юля продовжувала перелазити через нас туди-сюди, товктися по головах, тулитися до нас і постійно примовляти: "Мммм! Я тебе люблю!" Ну як тут розсердишся? Лиш у голові: а хотіла ще те зробити, те почати писати, а оте відправити нарешті кому потрібно... Або хоч серіальчик подивитися... Потім пункти плану подумки викреслювалися один за одним.
Останньою татовою ідеєю було рахувати звірят. Він навіть віршики складав. Спочатку про овечок, потім - про козликів, далі - про цапків. Помилкою було те, що на десяти Рома зупинявся, а Юля тут же підкидала нову звірину для рахунку. На свинках, здається, тато здався - заснув сам.
А ми ще про колобка поговорили, а потім Юля дала мені завдання: "Пло тигла. Де йому енциклопедії наступають на ногу". І тут я зрозуміла, що мені капець. Пів на одинадцяту - голова вже не кумекає, а тут таке завдання. Коли Юлю не розуміють, вона може кілька разів повторити, а потім ображається: губи надуває, але може статися й буря. А дитина все ж таки сонна, та ще й збуджена татовим і сестриччиним поверненням. Я готувалася до бурі, але пробувала все ж намацати шлях до відповіді. "Наступає на ногу? Але ж то про носорога! Носоріг носорогу наступає на ногу..." - процитувала я віршик з абабагаламагівської абетки, хоча розумла, що це не те, бо ж має бути тигр. "Ні! Не носоліг!" Згадала, що останні два дні читали "Коти проти собак" - цікаві факти про одних та інших, і там таки був тигр! Спитала: "Маєш на увазі книжку про котів і собак?" -"Ні". Я знову приготувалася до вибуху, але Юля сказала: "Татові наступають на ногу". Юху! Я здогадалась! Це чудовий вірш Мар'яни Савки "В зоопарку". Там, зокрема, є таке:
"Татко збирається довго з думками,
за енциклопедіями, словниками,
щоб відповідь дати на вічне "чому?",
а вони наступають на ноги йому..."
Я, звісно, і не здогадувалася, що на ноги татові наступають енциклопедії... До чого тут тигр? А ні до чого! Але у вірші є рядки про лева і левицю. Тигр, лев - чи не однаково, якшо татові на ноги наступають енциклопедії?
Вірш я згадала. На початку трохи заплуталася, але Юля не зважала. Я розв'язала її ребус, тож вона заспокоїлася і здавалася вже зовсім сонною. Ще кілька маршрутів туди-сюди між ліжком і ліжечком, і Юля, влігшись нарешті, попросила: "Хочу "Колискову для мишенятка". Це також вірш Мар'яни Савки з книжки "Чи є в бабуїна бабуся?" Я його пам'ятаю ще відтоді, як читала Марічці, і дуже люблю. Тож тут уже я не плуталася і не зупинялася, аж поки оченята нарешті заплющилися, а носик розмірено засопів. П'ятий - контрольний - раз, і я нарешті можу видихнути. Справилася. А якось було таке, що, розповідаючи "Рукавичку", тричі вирубалася. А Юля мені: " Мамо, це ще не все! Мамо, це ще не кінець!" А сьогодні навіть записати встигла.

Немає коментарів:

Дописати коментар