субота, 5 червня 2010 р.

Парк розваг Six Flags

Не встигла закінчити розповідь про гірські канікули, як треба вже писати оповідку про нову подорож – до парку розваг Six Flags. Ми спеціально поїхали в будній день, бо у вихідні тут забагато народу. Вхідний квиток коштує $50. Один раз платиш – і хоч цілий день можеш кататися на різноманітних американських гірках, човниках, каруселях та інших атракціонах. Правда, є кілька атракціонів, де треба платити додатково, але їх мало, та й без них розваг вистачає.
Часом можна придбати річний абонемент у Six Flags (а це ціла мережа парків розваг, які розкидані по всій території США, абонемент дійсний для усіх парків) за ціною денного квитка, що й зробив мій мудрий чоловік. Навіть не так, він зробив ще мудріше: купив два абонементи – для себе і для мене. З кожним річним абонементом видається книжечка з купонами на додаткові безкоштовні квитки (на певні дні чи тижні), квитки зі знижками. Один такий купон ми вже витратили – це був Маріччин квиточок.
Марічка вже давно чекала на цю поїздку, бо Рома не раз розказував їй про цей дивовижний парк. Вони разом розглядали карту і обговорювали атракціони. Те, що ми побачили, нас не розчарувало. Навпаки. Спочатку вражають розміри – здається, його й за день не можна весь обійти. Майже біля входу нас зустріли герої мультфільмів – кролик Банні і його товариші: Кіт і Курча. Можна було б сфотографуватися з ними, але ми не могли зупинитися ні на секунду – попереду чекало багато чудес.
Я все ще продовжувала захоплено роззиратися навколо, коли мене зупинила працівниця парку. Я не одразу зрозуміла, що вона від мене хоче, бо її забаганка видалася мені дуже дивною. Вона питала, чи є у мене інакший топ. Я була в гіпюровій майці – чим її не влаштовує моя майка? Повернувся Рома, який не одразу помітив, що виникло непорозуміння. «Ви повинні вдягнути щось інакше. Чи є у вас ще якийсь одяг?» Добре, що Рома попередив нас про те, що деякі атракціони влітають у воду, і сказав взяти запасний одяг. То я таки витягла з надр рюкзака інакший топ. Але без бретельок. Може, такий теж не підходить? Підходить? Ну й ладно. Оце так правила…
З цими порядками ми зіткнулися ще раз. Коли Рома пішов на великий човен, який з висоти різко скидають і пропускають через стіну води, був свідком того, як старші менеджери вичитували персонал атракціону за те, що ті пропустили відвідувачку у купальнику, але без футболки. «Купальники допускаються тільки в аквапарку. Це парк сімейних розваг, тому усі мають бути вдягнуті пристойно». Але ж у них своєрідні уявлення про пристойність! Гіпюрова майка видалася їм непристойною, хоча усе «непристойне» було сховане під непрозорим верхом, а от короткі шорти чи спідниці, які нічого не прикривають (не забувайте про американські габарити!!!), нікого не бентежили. Здається, тільки нам було неприємно споглядати целюліт, який поширюється до самих п’яток. Але ладно, хай собі ходять, як їм хочеться, але чого ж тоді прискіпуватися до моєї майки?!?!
Зрештою, це був лише один неприємний момент за весь день. Уже після американських гірок я перестала думати про ту вредну тітоньку і переключилася на іншу емоційну хвилю. Рома відправив мене разом із Марічкою на дитячі гірки, сказавши, що це, можливо, будуть мої єдині гірки. «Чому?» – щиро здивувалася я. Лише проїхавшись, зрозуміла, що це справді були перші й єдині гірки. Я не підозрювала, що на дитячому атракціоні буде так трусити, а ми з Марічкою ще й всілися у перший вагончик. Звісно, я намагалася і сама триматися, і дитину підтримувати. А вийшовши, сказала, що Рома був правий. Потім Марічка пішла на дитячу вежу, де сидіння піднімають вгору, а потім за кілька прийомів опускають вниз.

Це, звичайно не дорослий атракціон, де різко кидають з шаленої висоти, але досить екстремально. Керувала цією «вишкою» мила дівчина. Почувши, що ми говоримо українською, вона неймовірно втішилася. Виявилося, це наша землячка, студентка із Луцька, яка приїхала на літо за програмою Work&Travel. Потім у парку ми бачили ще кількох українських хлопців. І один із них сказав, що у парку зараз працює близько двадцяти українських студентів.
Чи можна дитині на атракціон, працівники визначають, приставивши мірку – дорослá до відповідної позначки – значить, можна. Марічка дорослá до багатьох екстремальних розваг, але далеко не всі наважилася спробувати. За Роминою рекомендацією ми пішли на «падаючу зірку». Хотіли усі разом, але там потрібно було сидіти по двоє, мені не вистачало партнера, то Рома уступив своє місце біля Марічки і приєднався до глядачів. Ми з Марічкою пошкодували, що виявилися такими довірливими. Спочатку зірка розхитувалася зі сторони в сторону: вправо – вниз – вліво – вниз – а потім двічі робила повний оберт навколо своєї осі. Моя дитина була готова розплакатися, але, на наше щастя, усе швидко скінчилося.
Надалі ми вже не були такими довірливими. Марічка погралася-полазила-побігала-пострибала у дитячому павільйоні, де можна було кидатися кульками, завантажувати їх у спеціальні рушниці і велетенські гармати – а потім уся ця машинерія плювалася м’якими кулями під захоплені крики дітлахів.
Рома тим часом випробовував по-справжньому адреналінові розваги. Спочатку він пішов на «вежу фатуму». Це вже не дитячий стовпчик, а вишка висотою 50 метрів.

Лаву з міцно пристебнутими сміливцями поступово піднімають вгору, а потім різко кидають вниз. Скажу чесно, на це навіть дивитися страшно, а випробовувати цю штуку особисто не виникає ніякого бажання. Ми з донею крутилися на спокійних каруселях, хоча деякі з них піднімалися досить високо в повітря – наш татусько трусився на американських гірках. Він спробував і «дику штучку» – класичні дерев’яні американські гірки, і «рик» – гірки, які перехрещуються багато разів, а через якийсь час пішов ще й на «стирача мозку». Назва останнього атракціону буквально пояснює його суть: це не поїзд, а крісла, які зверху кріпляться до доріжки, і ці крісла під час руху на шаленій швидкості неодноразово перевертають догори ногами!!! Рома уже «стирав» собі мозок минулого року, але, мабуть, не повністю стер, раз пішов удруге. Коли розказував про свої враження, казав, що поки висів у кріслі до початку шалених перегонів, у голові гупала лише одна думка: «Нащо я сюди поліз? Чи можна ще вийти?» Потім уже думок в голові не було ніяких, часом навіть не розрізняв, де верх, а де низ, коли висів догори ногами, а коли – догори головою. Ні, я на таке ніколи не піду. А Рома збирається з силами, щоб іншого разу спробувати ще крутіші гірки. У них і назви «круті»: бетмен і супермен. Супермен – найвища і найкрутіша, і підкоряти цю вершину наважуються лише найкрутіші хлопці. Не хочу навіть думати про те, що є й дівчата, які здатні на такий «подвиг».
Прогулянка поїздом була спокійною: приємно усвідомлювати, що за наступним поворотом на тебе не чекає якась небезпека… Поїзд проїжджає майже крізь увесь парк, тож можна гарненько роздивитися, де що є, прислухатися, де найголосніше верещать, і не йти туди (це, звісно, моя особиста думка :) ).
Ще одного разу ми з Марічкою таки втратили обачність, і Рома вмовив нас піти на піратські човники. Сказав, що човники просто плавають у воді і що там мокро. Спочатку усе було дуже спокійно: човники один за одним пливли тунелем, то справа, то зліва були стилізовані піратські каюти, лунали піратські пісні. І я, і Марічка запідозрили якусь капость, коли човники по ескалатору стали підніматися вгору. Ні! Цього не може бути! Тільки не це! Човники шуснули вниз. Страшно саме ті пару секунд, коли починається падіння, потім уже можна відпускати поручні, розціплювати зуби і розслаблятися. «Тату, ти ж казав, що човники тільки плаватимуть!» – «А вони й плавають. Хіба тобі не сподобалося?» – «Сподобалося, але трохи страшно». Не встигла Марічка договорити, коли ми зрозуміли, що це ще не все! Нас піднімав ще вищий ескалатор! Учепившись в поручні і одна в одну, ми знову полетіли вниз. Тепер уже все, ще трохи погойдалися на хвильках і – ура! – можна виходити, точніше, виповзати, бо ноги й руки тремтіли не на жарт... Виповзли ми з човників мокрі і щасливі, тому що нарешті все уже позаду. Повторювати не хотілося, хоча пізніше, коли ми їхали додому, і кожен складав свій рейтинг розваг, я поставила човники на перше місце…
Вмовити нас на ще одну аферу Ромі так і не вдалося. Тож на великому кораблі він падав у воду без нас, ми спостерігали «корабельну аварію» збоку, ховаючись від велетенського фонтану бризок. Марічка категорично відмовилася, хоча з кораблика сходили мокрі, але щасливі дітлахи навіть менші за неї. А одна сімейка – татусько і троє хлопчаків різного віку – мокли на кораблику як мінімум двічі. Доня сказала, що піде туди, коли їй буде вісім або дев’ять років, принаймні аж ніяк не раніше цієї осені. Я б, може, і спробувала, як це – падати разом із кораблем у воду, але самій йти не хотілося, а саму дитину лишати не можна.
За додаткову плату можна спробувати виграти одну з іграшок-персонажів мультиків Warner Brothers: кидати м’ячі у сітку, дертися по мотузяній драбині, підвішеній майже горизонтально, тощо. Певне, Warner Brothers і Coca Cola мають домовленість із Six Flags. Бо герої мультиків Warner Brothers – це не тільки призи за платні ігри, вони розгулюють парком і спілкуються з відвідувачами, а окрім того, посміхаються намальованими мордочками з дитячих атракціонів. Щодо Coca Cola – то можна придбати велику пластикову ємність (близько літра) з кришкою і трубочкою за $13 і безкоштовно наповнювати його протягом дня незчисленну кількість разів. А Pepsi ми там так і не бачили…
Перед тим як піти в аквапарк, ми вирішили підкріпитися. Поділили дві маленькі піци на трьох і запили кока-колою. Не найкращий варіант, знаю, але зрідка усе ж не так і страшно. Справа в тому, що ні їжі, ні напоїв у Six Flags проносити не можна – вміст сумок і рюкзаків перевіряє охорона при вході. Точний розрахунок – люди захочуть і пити, і їсти, бо приїжджають сюди на півдня, а то й на цілий, та ще й влітку. Лотків і кіосків із їжею та напоями – хоч греблю гати, але, навіть зголоднівши, далеко не все захочеться їсти. Ми вже купували дві невеликі пляшечки кока-коли (одна коштує $3.50), але їх вистачило ненадовго. Тож разом із піцою купили велику склянку з фантою, а потім разів п’ять наповнювали її фантою та кока-колою. Ну що ж, тепер не помремо від спраги, хоча краще, аби це була проста вода…
Аквапарк сподобався усім, хоча ми й не встигли спробувати більшість розваг, бо небо затягнули хмари, і персонал став швиденько збирати усі гумові круги, рятівні жилети та інші водні причандали. Але ми встигли гарно побавитися в одній із секцій аквапарку, де посеред басейну стояла фортеця і корабель.

Зверху скрізь лилася вода – з гармат, бійниць, стелі, і оминути її було просто неможливо: одинокі крапельки, тоненькі цівочки і неймовірно потужні потоки! Часом здавалося, що почалася злива, бо вода лилася на голову звідусіль. Але було весело! Я скрізь лазила з Марічкою і тішилася, як дитина, особливо коли ми спускалися водяними гірками.
В іншій частині аквапарку були гігантські гірки – прямі й покручені, з яких треба було спускатися на надувних кругах; круговий потічок, який ніс людей у кругах за течією; «ураган» - велетенська воронка, якою, знову ж таки на кругах, на шаленій швидкості несе вниз, періодично кидаючи зі сторони в сторону. Був також атракціон, на якому у воді можна спробувати те, що виробляють скейтбордисти на рампі (споруді з плоским дном і закругленими догори стінками). А ще – один із найбільших у США басейнів зі штучною хвилею.
У всьому парку – більше ста різновидів атракціонів, цього разу ми не спробували навіть третини… Що це значить? Що це був лише перший раз, один із багатьох. Щойно ми всілися в машину, як почався дощ, але нам він уже був нестрашний…

Немає коментарів:

Дописати коментар