четвер, 12 жовтня 2017 р.

Дід Гриша

Дід Гриша
Час від часу дід навідується до мене уві сні. Не дуже часто, але раз на рік – обов’язково. І сни ті запам’ятовуються, якісь вони дуже реалістичні. Минулого разу він вчив мене плести разом із павуком павутину. І вона виходила такою міцною-преміцною. А цього разу я сиділа між ним і бабусею і просила маму, щоб вона нас сфотографувала. Він був здоровий і бадьорий, та й бабуся явно молодша, ніж зараз. Фото чомусь не вийшло, і я дуже засмутилася, бо не маю світлини, де ми втрьох із бабусею й дідусем. Вони взагалі рідко сиділи одночасно. Хіба що за обіднім столом чи під час якогось сімейного застілля. Застілля відбувалися нечасто, та й їли вони здебільшого у різний час, бо ж корова/свині/кури, а потім – кози/свині/кури… То город, то нажати свиням щириці, то потовкти курям картоплі, то запарити щирицю, то подоїти кіз – і так по колу. А дід же ще й пасічником був. І за колгоспною пасікою доглядав, і свою мав.
Сідав перепочити він, тільки коли курив. Хтозна, може, тому й смалив, щоб хоч трішки перепочити. А потім звик. Курив він дешеві цигарки без фільтра, в особливо тяжкі часи сам вирощував буркун і крутив самокрутки. Блок цигарок для нього був найкращим подарунком, як для дитини – цукерки. І хоч діти розуміли, що то шкодить здоровю, та що поробиш із курцем? А як радісно блищали його очі, коли він бачив такий бажаний подарунок!
Дід був трохи грубуватим у спілкуванні, але дуже добрим. Його можна було розчулити простими обіймами, бо він не дуже до них звик. Він міг насварити мене, що я тягаюся з котами, але навіть малою я розуміла, що так він виражає свою турботу, щоб, бува, не підчепила глистів чи лишаю.
А от із бабусею вони постійно сварилися. Тепер мені здається, що вона занадто багато від нього вимагала. Хоч скільки він всього робив, їй все було мало. То вже потім вона казала, що з ним їй жилося, як королеві. А як би він втішився, якби вона сказала це йому в очі…
Коли він сидів і курив, часом розповідав про свої морські мандри – до того, як одружитися з бабусею, він обплавав чи не півсвіту. Та малою я мало що з того розуміла. Дід був розумним і ерудованим чоловіком, та це я усвідомила згодом. Коли підросла моя двоюрідна сестричка, вони з ним мали цікаву суперечку. Вона стверджувала, що банани ростуть на пальмах, бо ж саме так їх чомусь малюють у дитячих книжках, дід же наполягав, що банани – це трава.
Дід Гриша був моїм єдиним дідом, хоча й нерідним. Іншого, маминого батька, я бачила лише раз – у світлій сорочці й солом’яному брилі. На той час він давно розійшовся з бабусею і мав іншу родину. Татового рідного батька я ніколи не бачила, та й не шкодую про це, бо дід Гриша і для тата, і для мене був більш ніж рідним. Іноді мені навіть звалося, що мене він любить більше, ніж рідних онуків. Та, мабуть, таки здавалося, просто я була найстаршою. І коли була дитиною, він був іще повний сил і здоров’я. Ми з ним ходили рибалити. Або їздили велосипедом. Я – на багажнику. Якщо ходили пішки, часом брали з собою козу, щоб вона паслася.
От зараз я не впевнена, що мені б вистачило терпіння сидіти й чекати, поки почне клювати. А з дідом подобалося. Це був ніби наш таємний ритуал. Хоча нашим уловом була сама дрібнота – бубирі й карлючки. Дідусь казав, що раніше в річці й карасики водилися, й окунці… Якщо улов був зовсім скромний – віддавали його кішці, якщо чималий – бабуся варила юшку чи смажила. Маленька добре засмажена рибка – ммм, смакота! Її можна їсти разом із кісточками, бо обсмажені вони стають хрумкими. Хоча тато смажить рибу краще за бабусю…
А ще в нас із дідусем була домовленість – спочатку він проціджував молоко мені в чашку, а потім вже – у банку. А та тепла свіжа пінка… Свіже молоко та зі свіжим медом… Як мені цього іноді бракує…
Найбільше я любила квітковий мед, хоча дідусь не щороку його викачував, бо якщо весна була дощова, бджоли не встигали його наносити. Ще смачний – акацієвий і липовий, хоча акацієвий окремо також не завжди був, залежно від року, бувало, що качали все разом. А от гречаний, який вважається найкориснішим, мені байдужий. Не люблю його різкий смак.
Коли дід качав мед – на веранді стояли величезні бідони, підставки з рамками… І літав дивовижний запах. Ну і бджоли часом теж. J Він рідко коли вдягав пасічницьке вбрання – комбінезон і капелюха з сіточкою. Розповідав, що спочатку дуже боявся укусів, страшенно спухав і ледь не помирав, а потім на нього перестала діяти бджолина отрута, і він лазив по вуликах, як у себе вдома.
Саме від дідуся я дізналася, що справжній мед не цукрується, лише гречаний. Якщо ж зацукрувався – значить, пасічник підгодовував бджіл солодкою водою. Сам дід робив таке лише в дощові роки – якось же бджолам треба жити, але тоді й меду не качав.
Дід помер майже двадцять років тому. Восени. Я добре пам’ятаю, бо ще не було холодно. Я пропустила семінар із літератури українського бароко, значить, це був другий курс чи, може, третій?
Поминали діда, сидячи за довгими дерев’яними столами на вулиці. Стільки добрих слів, стільки історій про те, як і кому допоміг дід Гриша… Він довго лежав, його поїдав рак легенів, кінець був передбачуваний та не зменшив болю.
По подвір’ї бігав маленький двоюрідний братик. Десь він знайшов яйце і прибіг ним хвалитися. Тоді тато сказав: «Життя і смерть завжди ходять поруч». Якось так мені запали ті слова…

…уві сні мені було дуже прикро, що не вдалося зробити фотографію з бабусею і дідусем. Мама каже, коли сниться померлий, ніби нагадує про себе, і треба поставити свічку чи роздати цукерки. А я вирішила написати, бо якось так затопили спогади і не віриться, що минуло вже двадцять років… Треба буде попросити в батьків фотографію діда...

середа, 31 травня 2017 р.

Що читають черкаські підлітки

Про перші дві зустрічі з читачами в Черкасах можна прочитати ось тут. А сьогодні я напишу про третю. 
Поновивши сили за обідом і поговоривши про дітей, книжки, школу в цілому і шкільні програми з літератури зокрема, ми з Людмилою вирушили до Обласної бібліотеки для дітей.
Я просила хоча б одну зустріч із молодшими підлітками, щоб із ними можна було поговорити про «З любов’ю, Обрі» Сюзанн Лафлер і збірник оповідань «Чат для дівчат». Точніше, мені хотілося поговорити з ними про те, що в художніх текстах часто ми можемо знайти відповіді на якісь свої непрості питання, підказки, якими можна скористатися в реальному житті. Бо ж тексти для молодших підлітків уже не лише розважальні, а й проблемні. Хотілося почути, про що їм хочеться читати книжки.
Скажу чесно, було трохи лячно, бо ж підлітки не такі відкриті й відверті, як менші школярики. Але якщо я пишу й перекладаю для них, маю знати свою аудиторію. Та й я добре знаю, що оті їжачки лише здаються колючими, а насправді – ніжні й добрі.

На зустріч мало прийти два класи. Один трохи запізнювався, і поки ми чекали, попросили шестикласників відповісти на два питання:
1.  Улюблена книжка
2.  Про що хотіли б прочитати книжку?
Так, друге питання надто загальне. Я собі думала, що діти напишуть проблеми, які хочуть бачити в художніх текстах (принаймні я хотіла таких відповідей-якірців J), натомість шестикласники по-своєму зрозуміли завдання. От що вони написали. Назви не переінакшую, пишу, як у мене записано. J
1.  Гаррі Поттер, всі частини – 5
«Пригоди в лісовій школі» - 2
Моя улюблена книжка «Дивовижні пригоди в лісовій школі», коли я її прочитала, то зрозуміла, що дружба повинна бути в кожного.
«Чарлі і шоколадна фабрика» - 2
Мені подобається письменник Роальд Дал і його книжки «Чарлі і шоколадна фабрика», «Матильда» і ще багато книжок.
«Ракета на чотирьох лапах»
«Пеппі Довгапанчоха» - 2
Н. Соболев «Путь к успеху» (довелося погуглити, шо воно за книжка така J Повна назва: «YouTube. Путь к успеху. Как получать фуры лайков и тонны денег». От що цікавить сучасних підлітків – як запустити успішний youtube канал…)
«Сутінки»
«Країна Оз»
«Ніна» (серія книжок Муні Вітчер) – 2
«Таємне товариство боягузів»
«Тореадори з Васюківки»
Стівен Кінг «Мертва зона»
«Аліса в країні чудес»
Одна відповідь була дуже поширена (і з лестощами, так J):
«Чат для дівчат», «Чарлі і шоколадна фабрика», «Поліанна», «Джуді Муді», «Гаррі Поттер», «Лізка Мармизко», народні казки.
Гаррі, безумовно, лідер, але і Пеппі тут, і навіть король жахів, Стівен наш шановний Кінг.
На моє надто загальне друге питання і відповіді здебільшого загальні, але є й цікавенькі.
·        Я б хотіла прочитати книгу «Кіра та таємниці бублика», хотіла б дізнатися таємниці бублика.
·        Та я б хотіла почитати книжку «Чат для дівчат».
·        Хочеться читати про фантастику.
·        Хочеться прочитати про пригоди у звичайному житті.
·        Я б хотіла прочитати про Ніну.
·        Хочеться прочитати чат для дівчат
·        Пригоди, фентезі (відповідь на обидва питання ггг)
·        Пригоди, Бойовики, фентезі (так само на обидва питання J)
·        Про апокаліпсис зомбі
·        Про щось фантастичне
·        Хтілось прочитати дитячий детектив
·        Про пригоди в космосі
·        Про пригоди друзів
·        Я б хотіла прочитати книжку, яку бракує кожній дитині, яка буде повчальна.
·        Я б хотіла читати книгу про фантазію, приключенія.
·        Я люблю книги про пригоди.
·        Бажаю прочитати твір, який переверне життя. Коли все дуже погано, як все виправити. А також про велику дружбу.
·        Хотіла б читати про життєві проблеми, фантастику, любов. (Поціновувачка Кінга)
·        Я б хотіла почитати про пригоди.


Отакі смаки й побажання молодших підлітків. Розповіла їм трохи про Обрі і про «Чат», а потім мене засипали питаннями про американську школу. Дивувалися, що американські школярі не носять додому підручників і виконують домашні завдання на ноутбуках, і що дозволена довжина спідниць чи шортів вимірюється опущеною вздовж тіла рукою. Було кілька дуже активних і допитливих підлітків, декілька спочатку сиділи знуджено-сонно. Але й ті розворушилися, коли я розповідала про те, як ми пробували всиновити кота і чому нам відмовили. Коли побачила інтерес в очах дівчинки, що сиділа в першому ряду і на обличчі якої спочатку читалося «шо я тут роблю?», вирішила, що впоралася. Насичений і цікавущий день.

 З радістю повторила б. Тільки, певне, не три зустрічі за один день… J

вівторок, 30 травня 2017 р.

Лізка Мармизко і Джуді Муді в Черкасах


Український тиждень пролетів шалено швидко, але наповнив мене позитивом на довгі тижні й місяці. Купа вражень, яскравих емоцій і усміхнених облич. Поки враження ще досить свіжі, хочу записати й поділитися ними. Напевне, цей допис буде довгим. І, сподіваюся, поки допишу його, мені перешлють кілька жмутків фоток. Бо ж хоч скільки пиши про радісні усмішки, а краще їх бачити.
За середу, 17 травня, ми з Людмилою Фіть, чарівною очільницею «Книжкового Маестро», провели три зустрічі з читачами. Перша, мабуть, була найскладнішою, бо в музичному залі черкаської спеціалізованої школи №31 зібрали аж три четвертих класи, тобто більше шістдесяти дітей. Важко втримати увагу такої кількості галасливих школярів. Коли розповідала про це своїй хрещениці, також четвертокласниці, вона сказала, що не уявляє, якби їх отак три класи зібрали разом. J

Та все ж ми подивилися веселий буктрейлер до «Лізки Мармизко», який зробила Софія Ясіновська. Мультик - це завжди мультик, навіть якщо він триває лише хвилину. :) 
Трохи почитали про хом’ячиху Муху, а потім взялися розв’язувати завдання-кросворди до «Лізки Мармизко» і «Джуді Муді». Поки одні розв’язували, інші розпитували мене, чи є в Америці якісь смаколики, і які – мої улюблені; чи можна буде подивитися й купити книжки.
-      - Я вже прочитала всі книжки, які є в мене вдома, – жалілася одна дівчинка. – А мої батьки – лікарі. Вони пізно приходять додому, і тому ми рідко ходимо до книгарні.
Черкаські книгарні – то окреме питання. Дуже болюче для спраглих української книжки читачів. Не всі купують книжки онлайн, на сайтах видавництв, а в тих кількох книгарнях, що є в Черкасах, вибір дуже специфічний – таке враження, що зазирнула у минуле. L Та все ж не буду зараз про сумне. Хоча дуже хотілося б «Книгарню Є» і ще хоча б одненьку камерну книгарню-кав’ярню…
Багато хто купив книжки зараніше, комусь чогось забракло (четвертої частини про Джуді Муді чи «Щоденника настрою»). Книжкова фея Людмила Фіть пообіцяла дівчаткам, яким не вистачило «Лізки», що привезе з автографом з Книжкового Арсеналу. І їм, певне, пощастило найбільше, бо отримали автографи і авторки, й ілюстраторки.

Книжки купували, підписували, робили селфі, а в кінці діти презентували мені коробочку рафаелок – солодке ж активізує роботу мозку. ;) Щоб краще писалися нові книжки.
На другу зустріч, у Бібліотеці-філії №2 для дітей Черкаської ЦБС, ми трохи запізнилися, бо довелося їхати через усе місто. Ця зустріч була, певне, найемоційнішою. Третьокласники підготувалися: не тільки прочитали книжки, а й написали коротенькі відгуки, намалювали Джуді Муді.



А ще - змайстрували мені подарунок – плакат із визначними місцями Черкас. На ньому навіть є фото цього допитливого й непосидючого «3-А» класу.
І поки я підписувала книжки, третьокласники писали мені побажання на звороті цього диво-плакату.

Усе було настільки на емоціях – моїх і дитячих – що я мало пам’ятаю, що відбувалося насправді. Я почитала уривок про Цинамона, ну бо дуже люблю ці хом’ячачі пригоди, поговорили про домашніх улюбленців – котів-хом’яків-кролів-слимаків, порозв’язували кросворди – англійською чомусь не хотіли брати, хоча вони нескладні, лише один хлопчик радісно впорався і попросив іще. 

А потім ми обіймалися, фотографувалися і підписували книжки.

Діти запрошували приходити ще. Бібліотекарі також. Але мушу сказати хоча б кілька слів про дивовижну вчительку – Марину Лисохмару. Людей, залюблених у свою справу, одразу видно. І помітно результат – діти відкриті, допитливі й цікаві. Вона каже, що вони вбирають усе, як губки. І це правда. Тому дуже важливо, що саме вони вбирають. Ці діти читають, бо вчителька знайомить їх із сучасними текстами – і українських авторів, і зарубіжних. До них уже приїздив Сашко Дерманський. Вони допитувалися, чи буде продовження «Лізки Мармизко» і коли нарешті вийде п’ята Джуді Муді. (Через місяць, друзі! Почекайте ще трішки!)
А ще ці діти, на відміну від їхніх батьків, не бояться «проблемних» книжок. Вони читають «З любов’ю, Обрі» Сюзанн Лафлер і щиро переживають героїні.


Сподіваюся, ми ще зустрінемося!

Дякую за фото Людмилі Фіть, Марині Лисохмарі й Олені Гудзь.

Далі буде...