неділя, 27 грудня 2015 р.

Цікавинки про дитинку



Випуск 15
Травень
«Мам, іди сюди!» — Марічка кличе мене у свою кімнату. Показує свій стіл, етажерку, стіну між столом і етажеркою... Скрізь — ніжно-рожеві відбитки невеличких пальцюків або розвезені смужки. «Що це?» Марічка простягає свою помаду, до половини змальовану. «А чого вона була там, де Юля може її дістати?» Зітхає. «Юляааа! Іди сюди!» — «Шьо таке?» Поки «шьо таке» іде в Маріччину кімнату, я дещо згадую. Удень Юля показувала мені дивну рожеву пляму на Маріччиній етажерці. Значить, це не вона вигадала, а лише скопіювала. «Маріііічко!» Показую на «першоджерело». «То я випадково мазнула, а потім розмазала пальцем...» 8 років різниці, а іноді здається, що в тих головах — те саме...
***
Сидить Юля за столом, мішає ложечкою йогурт.
- Мамо, а що ви з татом лобили, коли у вас дітей не було?
Оце питання!
- В університеті вчилися.
- А в якому?
- У Києво-Могилянській академії.
- Ааааа.
Більше питань не було.
***
Іду з кухні у спальню. Треба пройти вітальнею. Юля: "Мамо, ні, не йди! У нас тут танцювальний зал! Тобі не можна! Тут танцюють малявки. Можеш плоповзти". Повзти я відмовилася, тож довелося почекати, поки малявки відтанцюють своє.
***
Юля по кілька разів на день перевтілюється: то вона - Вільям (маленький братик свинки Олівії), то - Розі (сестричка Каю), то маленька Софійка (так вона називається, коли вони з Марічкою грають у "дочки-матері").
Ходили до школи слухати Маріччине соло на флейті. Після виступу учителька музики питає Юлю, як її звати. Задумалася. Потім відповіла: "Со... Джулія". А могла би і Вільямом назватися.
:)
***
— Юлю, жени своїх вередунів!
— Чого? Я не хочу їх женити.
***
Юля була ще зовсім крихіткою, а дехто вже зауважував хитринку і хуліганістість в її погляді. А варто було прислухатися, :) хоча то, звісно, нічого б не змінило.
За останні два дні — підрізаний чубчик (ну, це класика жанру, Марічка теж таке робила) і фігурно вирізана дірка на улюблених лосинах (такого старшенька не чворила). Сьогодні — піврулона туалетного паперу, дрібно порваного і залитого водою у пластиковому відеречку, і піврулона паперових рушників в унітазі... Причому шкода робиться так швидко і тоді, коли навіть не підозрюєш...
А ще вона регулярно розмальовує обличчя, але то я й не бороню. :) Аби лиш фломастери брала такі, що легко змиваються. :) Бабусі, щоправда, щоразу жахаються. :)
Але найгірше те, що на цю збитошницю неможливо довго сердитися! І без того «злочини» смішні, а ще як усміхнеться, примружить свої хитрі оченята — то вже ніхто й не стримує сміху.
***
Мудрість від Юлі: «Якщо ти сильно полюбляєш себе, то тлеба полюбляти й інших».
***
Червень
«Я завтла буду дуже чемною, веселою і буду світити на всю хату».
***
Юля визбирує свої резинки, підбирається кіт, Юля: "No! My thing!" Три дні по три години в садочку - і дитина озброєна ключовим набором фраз.
***
Липень
Наші походеньки в садочок...
З вечора Юля розповідає, що зранку дуже зайнята — і школа в неї, і плавання, і змагання, і робота. І, що важливо, усе дуже далеко — ну ніяк немає часу на садочок.
Уранці не встає зі мною, як то завжди робить, а натягує ковдру на голову: «Ти йди, а я буду спати аж до вечола, коли засвітять ліхталі». Потім усе ж устає, снідає, вдягається. Уже по дорозі розказує, як у неї все болить: і попця, і ручки, й ніжки, і очка — все. Тяжке прощання. А коли (аж через цілих три години :) ) я по неї приходжу, біжить із радісними криками: «Я сюди ще плийду!» — і весело щебече про те, що вона встигла зробити.
***
Менші добре знають, як тролити старших. :)
Марічка ще в ліжку, сонним голосом питає: «А що на сніданок?» Юля (їсть йогурт і хитро посміхається): «Каша!» Марічка, з розпукою в голосі: «Ні!!!!! Учора була каша!» Юля сидить і тихенько сміється. :)
***
Юля: «Тлеба вдягнути кепку, щоб було кепсько».
***
Вересень
Тримає Юля свою «дитинку» і каже мені:
— Його імень — Ломчик. А звати його Сільожа.
(Не буду зараз про Сірьожу та інші слівця, які Юля таки вихопила з нашої мандрівки, зараз про інше.)
— Але ж ім'я і як звати — це одне й те саме, — пробую пояснювати я. — Моє ім'я — Наталя. Або: мене звати Наталя.
— Ні, мамо, не так. Мене звати Юля. А мої імені — сонечко, зілонька, ну, як ви мене називаєте.
— Лагідні імена? — пробую все ж таки зачепитися за якусь термінологію.
— Так. От його звати Сільожа. А лагідні імені — Ломчик, Таласик, Ігол...
Була вимушена здатися. Бракує аргументів і класифікації. :)

Немає коментарів:

Дописати коментар