неділя, 18 жовтня 2015 р.

Кінець? Чи початок?



Знову про фандрейзинг
Можливо, ви ще не забули мою розповідь про те, як Марічка з іншими дівчатами-танцюристками гроші на поїздку до Флориди збирали. А якщо забули чи не читали – вам сюди. :)
Почали вони у кінці січня, і от нарешті завтра забираємо-розвозимо останню піцу. За ці дев’ять місяців вони не лише продавали заморожені піцу-пироги-слойки, а й кухонне начиння, форми для пирогів, якісь ароматні штучки (я саме була в Україні, так що точно не знаю, що воно таке :) ). Влаштовували продажі випічки, вечерю з оладками і смаженими ковбасками і забіг.
Про останні два напишу кілька слів. Вечеря з оладками і ковбасками – традиційний фандрейзинг у нашому містечку. Їх влаштовують кілька разів на рік. Найпопулярніша – у пожежній частині. Чи то видовище, коли кремезні чоловіки смажать оладки, так привабливе, чи оладки, посмажені пожежниками, такі смачні, але на цю вечерю зазвичай сходиться купа-купезна народу, а частина ще й бере оладки з собою в судочках. Минулого року, наприклад, вони нагодували 700 людей! Мушу сказати, що і оладки, і ковбаски – просто суперські! Оладки майстерно посмажені, усі однакового розміру й майже всі ідеально круглі. А ковбаски – ммм – чути, що зроблені зі свіжого натурального м’яса. Але я ж не про пожежників… Але до них ми ходимо щороку, навесні. Ще оладкові вечері влаштовують при церквах, але що ми до місцевих церков не ходимо, то й про вечері не знали і не відвідували. Ну і таку вечерю влаштовували наші дівчата. Точніше, все організовувала хореограф, Катріна, а вже дівчата з батьками працювали. Рома, наприклад, смажив оладки. І так йому ця справа сподобалася, що став придивлятися поверхню для смаження (бо ж на сковорідці – не те ;) ). Марічка наливала-розносила на столи молоко. Від себе не скажу нічого, бо цю знамениту подію ми з Юлею пропустили. Зате знаю, що дівчата, які працювали того вечора разом із батьками, заробили в свою скарбничку по $200.
«Темою» цьогорічного Outback bowl є Елвіс Престлі, тому недивно, що влітку він з’явився у Вест Юніон. Спочатку – як картонна фігура, яка «охороняла» кілька десятків блакитних черевиків різного розміру й ґатунку. Ну, ви здогадалися – blue suede shoes. Це був іще один фандрайзинг. Дівчата з балончиків пообпорскували взуття, а потім по черзі возили цю синьо-блакитну купу і підкидали на подвір’я. Це ніби мало бути весело. У Марічки в той час був дитячий театр, то ми «під шумок» відмовилися від цієї радості, бо, чесно кажучи, ми з Ромою не зацінили гумору. Мені би не хотілося, щоб хтось підкидав на подвір’я помальовані капці, а я ще й мала платити $20, щоб їх прибрали… Хоча ніби всі справді тішилися, і лише один раз «жертви» відмовилися платити. Ба більше, за додаткову плату (+$20) можна було підкинути черевику тому, кого назве «замовник».
Можливо, ми недооцінили цей жарт, тому що все ж таки не маємо тут родини чи близьких друзів, яким можна підкинути подібний сюрприз. А заробили з Елвісом чимало – понад $3 000 (на скількох ділили цю суму – не знаю).
Забіг також влаштовували на честь Елвіса, і саме він красувався на футболках 5К (забіг на 5 кілометрів). Тут дівчатам також довелося попрацювати. Треба було залучити спонсорів – хоча б по одному кожній. Як добре, що у Марічки є добрі друзі-власники фермерського магазину. Вони не лише купують у неї все, що вона продає (і Ґеррі, і його син Джастін, і його племінниця Челсі), а й зробили спонсорський внесок у забіг. Ба більше – Джастін із вагітною (!) дружиною брали участь у забігу (внесок – $20, щоправда, гарантована футболка, вода і перекуска), сказали Марічці, що прийшли спеціально, щоб її підтримати. Кендіс, звісно, не бігала, а йшла, а Джастін навіть отримав призове місце серед бігунів свого віку.
Окрім того, що дівчата мали залучати спонсорів і учасників забігу, вони ще й готували улюблені канапки Елвіса – з арахісовим маслом і бананами. Не маючи особливої любові до арахісового масла, сумнівалася, що мені сподобається таке неочевидне поєднання, бо ж класика – арахісове масло і джем – мені не до смаку (а от Марічка вже звикла і наминає тільки так). Але, на диво, було смачно. Незвично, але смачно. Першою канапкою ми з Юлею поділилася, а потім я з’їла другу, а за нею і третю. Дівчата ледь встигли наробити тих канапок. Коли повернулися перші бігуни, вони все ще мазали масло і розкладали банани.
Поки бігуни відхекувалися й перекушували, почалося нагородження – жінок у чоловіків у різних вікових категоріях. Була ще й лотерея з призами для учасників забігу, розіграш «американських ляльок» (American doll) за спеціальними квиточками по $5 (лялька коштує від $115). Офіційну частину вів Елвіс, дідусь Клої, Маріччиної найкращої подружки, він же, до речі, проводжав бігунів, співав – також Елвіс, тільки інший, молодший, брат однієї з танцюристок. І хоч старший Елвіс був дещо підтоптаний, а молодший часом забував слова, усе було весело й невимушено.
За ці дев’ять місяців Марічка (разом із нами, бо ми з Ромою також трудилися – Рома розвозив піцу-пироги-слойки тощо, я пекла купу всього на продажі випічки і шила іграшки) заробила $1 150, тобто оплатила свій пакет, окрім перельоту. Це було непросто. І продавати весь час, особливо на початку цього навчального року, коли до уроків додався ще й волейбол. І ходити питати тих самих людей, бо вже ж і незручно – які б не були хороші сусіди чи знайомі, вони ж також не можуть постійно трусити гаманцями. Але це був цікавий досвід. Зрештою, саме так здобувається розуміння, що гроші на деревах не ростуть і з неба не падають…
Що там було у заголовку? Кінець? Чи початок? Кінець Маріччиних заробітків (аж до лютого, коли приїдуть скаутські печенюшки, дівчата-скаути, правда, і зараз якісь горішки-цукерки продають, але за це Марічка не бралася – ну справді, скільки можна? :) ), але перший досвід Юлин.
Коли ми оформлювалися в садочок, нас попередили про те, що двічі на рік проходить фандрейзинг. І, вертаючись минулого тижня з садочка із листком, на якому намальовані апетитні кекси й булки з різноманітними начинками, я думала от про що: а чи це не те саме, що «добровільні внески» в Україні? Ніби вибору особливого немає – або ти продаєш не менше 5 булок (мета – 10) по $12, або з тебе стягають $50. Та все ж, вирішила я, є відмінність. По-перше, ти не сам вносиш цю суму, а потроху розкидаєш її на друзів-родичів-колег, які готові підтримати твою дитину і садочок, а по-друге, навіть якщо вирішиш нікого не турбувати і купити ці п’ять кексів, то все ж таки в тебе буде п’ять кексів, хоч і дорожчих, ніж звичайно (я ж колись розповідала, що продукти й товари, задіяні у фандрейзингах, унікальні, і купити їх у магазині не можна, хоча дещо схоже є і дешевше, так… але ж, коли ми купуємо попкорн у хлопців-скаутів, ми розуміємо, що у вартість закладена і підтримка скаутського руху). А по-третє, коли проводиться фандрейзинг, чітко повідомляється, на що саме збирають гроші. Навесні, наприклад, садочкова дітлашня продавала м’ясо, щоб назбирати на майданчик. І вже влітку той майданчик встановили. З кексів гроші підуть на шафу-скриню для зберігання вуличних іграшок узимку. Завжди є чітка звітність: скільки назбирали, скільки витратили. Ну і, кекси-булки, звісно, лишаються. ;) Смачні.
Завтра заберемо піцу. І собі теж, бо справді смачна, краща за магазинну заморожену, ніби щойно з піцерії. Я часом і сама печу піцу, але трапляється, що треба «швидку» вечерю, і тоді заморожена стає справжнім порятунком. У морозилці ще лишилося кілька яблучних слойок. А незабаром будуть ще й кекси-булки (ні те, ні інше слово не дуже вдале… може, плетінка?). Треба тільки визначитися, які саме ми хочемо. Марічка хоче карамельну і цинамонову. Юля – яблучну. Я – полуничну з вершковим сиром. А тато наш ще не вирішив. Хлопці-скаути привезли нам карамельний попкорн. Так що попереду солодка зима.

Немає коментарів:

Дописати коментар