вівторок, 21 квітня 2015 р.

Як Юля на танці ходила



Учора відбувся Юлин перший крок до соціалізації. :) У неї, звісно, є «подружка» Ева, але, по-перше, вони не дуже часто бачаться, хоча й живемо поруч, а по-друге, кожна говорить своєю мовою і грається сама, бо ж чужі іграшки завжди кращі за свої, самі розумієте.
А вчора Юля ходила на танці. Восени ще була замала, а тут влаштували «літню сесію», і ми вирішили, що це гарна нагода спробувати – усього чотири тижні.
Юля новині надзвичайно втішилася – кілька днів тільки й розмов було, що про танці. «Буду танцювати з малявками. Допомагатиму Катліні». Ну звичайно, якщо йти на танці, то не вчитися, а вчити інших, допомагати хореографу. Треба ставити перед собою високу мету. ;)
Зрозуміло, що були побоювання, що уже перед танцями Юля відмовиться. Таке у нас якось було з перукарнею: Юля півдня ходила вся така захоплена, хвалилася по скайпу бабусям-дідусям, що йде стригтися, а як прийшли – одразу затихла, сказала: «Мамо, ти пелша». Сиділа мовчки й гортала журнали (Юля і мовчки – це слова, які рідко стоять поруч, бо вона говорить весь час), потім відправила у крісло тата, і вже аж коли я сказала, що якщо вона не хоче, то її ніхто не примушуватиме стригтися, Юля ожила – очі заблищали, повернулася усмішка, вона стала танцювати під радіо. Тож я боялася, що і цього разу буде таке саме.
Ми всі дружно тішилися, що Юля йде на танці, заохочували її, як могли. Вона сама вибирала «костюмчик» для танців – рожеві лосіни і футболку. Та й Юля підбадьорювала себе: «Ланіше дічатам там мене блакувало, а тепел не блакуватиме». О так, дівчатам її бракувало. Як вони взагалі могли танцювати без Юлі? :)
Уся надія була на Марічку. Я висадила їх перед танцювальним павільйоном і стала чекати, бо ж чудово розуміла, що якщо я поведу Юлю – ми так і не розпрощаємося. Розгорнула книжку, але не дуже й читалося: чекала, що от-от повернуться мої дівчата.
Моєю початковою ідеєю було, щоб Марічка допомагала Катріні – а Юлі так було б простіше звикати, та й зрозуміліше також, бо ж англійською Юля знає лише кілька випадкових слів чи фраз, які чула від Маріччиних подружок чи з мультиків. Щоправда, може сказати: «Маммі, летс гоу, камон» або «Фастер, фастер!» – і це не випадкові слова, а вжиті свідомо.
Катріна ж запропонувала, щоб Марічка нібито пішла, а сама чекала на кухні, де її не видно, але можна швиденько покликати. Ха! Хто би ту Марічку відпускав. Коли вона вже збиралася йти, Юля сказала, що хоче поцілувати маму і просила, щоб Марічка лишилася. Так що в результаті повернулися до мого плану.
Потім Марічка відвела Юлю до машини (танці тривали аж цілих півгодини:), а сама повернулася – уже на своє заняття. А Юля стала мені розповідати, яка вона була чемна – робила усе так, як Катріна казала. «Усі дічатка були гално вдягнуті, у костюмчиках, тіки одна не в костюмчику». Юля трохи помовчала, потім зробила нажахані очі і з осудом сказала: «А ще вона тлуси показувала!» Кажу, ну, може, вона не спеціально, а випадково. Юля погоджується зі мною, що, може, і так. Через якийсь час знову розповідає про дівчинку, яка труси показувала, а потім замріяно так додає: «А тлуси гаааалні!» Ледь втримала маску серйозності на обличчі.
Удома Юля нам із Ромою демонструвала танці. Звісно, додавала свої улюблені рухи, вона ж і без усіляких там уроків уміє танцювати :), але ми зауважили і нові елементи. Звісно, нахвалювали, який Юля молодець, скільки всього навчилася, щоб до наступного разу не передумала.
А потім прийшла Марічка і розповіла свою версію. Ну, про те, що Юля її не відпустила, ми вже знали. Те, що Юля робила все повільніше, ніж інші, також природно – це був її перший раз. «Юля, тобі треба стояти поруч з дівчатками, рядочком, а не відходити назад». – «Я не відходила, Милічко!» – «Юля, ти весь час відходила назад». – «Ні, Милічко, я не відходила». Марічка хотіла, щоб Юля показала, чого навчилася, а заодно потренувалася, щоб гарненько запам’ятати рухи і що за чим іде. Ага. Чого це Юля повинна повторювати? Вона й сама знає, що й як. Одним словом, ще ті танці.
Уже коли я мила Юлю, вона запитала: «А чого ми повинні бути усі в одному місці залу і лядочком?» – «Бо вас небагато, і якщо ви розбіжитеся по залу, то не будете ні чути, ні бачити Катріни». – «Ні, нас багато, і ми будемо чути. А чого повинні стояти лядочком?» – «Бо так гарно, щоб не було – хто в ліс, хто по дрова». – «Так, тлеба буде навчити дічат танцювати на дловах».
Отакі-то танці. :) З Юлею ніколи не знаєш, яке слово невдало вживаєш. :) Продовження – наступного тижня.

Немає коментарів:

Дописати коментар