вівторок, 17 лютого 2015 р.

Про школу й спорт, або



Спорт заради великих досягнень чи спорт заради здоров’я та задоволення?
У п’ятницю ходили на звітний концерт NFV Drill Team – танцювальної команди старшокласниць (9-12 класи). Їхні виступи чергувалися з виступами молодших танцюристок – Just for Kix, де в старшій групі (6-8 класи) займається Марічка. (А взагалі, вона танцює в Just for Kix уже четвертий рік.) Щоразу, приходячи на подібні концерти, у мене виникає одна й та сама думка: «Як же це круто, що дозволяють займатися всім, хто хоче».
Дванадцять дівчат на паркеті: високі й низенькі, товстенькі й худенькі – і всі танцюють справді круто! Злагоджено кожен рух, кожен поворот руки чи голови. Подобається тобі танцювати – танцюй!
Спостерігаючи за виступами і захоплюючись дівчатами, я думаю й ще про дещо. Згадую, як років у сім ходила на гімнастику. Недовго ходила. Чому? Тому що тренер усіх принижувала. Ну, це я зараз така мудра і можу знайти правильне слово. Тоді ми всі стояли рядком і думали, мабуть, що вона має право говорити те, що вона говорила. Тренування починалося з того, що вона розповідала, які ми всі товсті ковбаси і страшенні нездари. Ну добре, не всі. Було дві «звізди», яких вона хвалила. А решта – товсті нездари. При тому, що всі мені завжди казали, яка я худюча, як тріска, і що треба терміново набирати вагу, бо знесе вітром, тренерка знаходила у мене «пузо». Я так і не зрозуміла, чи подобається мені гімнастика… Коли ти весь час боїшся зробити щось не так, навряд чи щось може вийти…
Марічка також починала ходити на гімнастику. Їй було 5 років. І то була Черкаська ДЮСШ. Марічці подобалося. Перші кілька разів вона аж світилася, показувала, чого навчилася. А потім категорично сказала, що більше не піде. Чому? Бо Вероніка, так звали тренерку, весь час кричить. Вона кричала не на малих, на старших, які займалися у той же час у тому ж залі, але малявки одна за одною відмовлялися ходити на тренування. І я їх розумію.
А ще у першому класі вчитель музики сказав, що мені ведмідь на вухо наступив. Досі ніхто не може переконати мене, що у мене є слух. Це не про спорт, але доречно, бо я хочу проілюструвати думку про те, як легко зламати віру дитини у власні сили.
У США все навпаки. Може, американці навіть трохи перегинають палицю, але вони постійно говорять дітям, що вони зможуть, що вони – молодці, підтримують їх і хвалять навіть за незначні успіхи. Не лише батьки, а й тренери, хореографи. Це вселяє віру і дає сили на справжні успіхи. Так, неідеальні дівчата їздять на різні змагання і посідають призові місця. Плавці з swim team самі можуть вибрати, яким стилем плаватимуть на змаганнях. Ну справді, рідко кому вдається гарно плавати всіма стилями. А Марічка через боязнь недостойно виступити за команду не хотіла ходити у swim team, хоча пройшла уже всі рівні плавання і плаває так, як мені ніколи не навчитися. :) Тепер, коли Марічка знає, що можна самій вибирати стиль плавання, вже не може дочекатися літа, коли відкриють басейн і почнуться тренування команди плавців.
У футбол також усіх беруть. Тренери-волонтери (здебільшого – батьки) розставляють гравців на полі згідно вмінь. Зрештою, діти ж також добре знають свої можливості й розуміють, що не кожен може бути нападником. Та якщо хтось попроситься – його прохання виконають, бо ж головне – fun!
Саме про це ми говорили з Ромою після повернення з концерту. У нас був спорт великих досягнень, щоб підготувати спортсменів щонайменше на Олімпіаду. Ну і фізкультура, яка нікому не подобалася і нікому не була потрібна. А в американців головне – щоб діти мали fun, тобто щоб їм було весело й цікаво. Це стосується і шкільних уроків фізкультури, і спортивних секцій.
Якщо у когось ще є стереотипи щодо «неспортивності» американців, запитаю таке: як багато спортивних секцій для старшокласників пропонує українська школа? Думаю, я знаю відповідь… На жаль… А американські старшокласники мають вибір. Американський футбол, бейсбол, баскетбол, волейбол – для хлопців (може бути ще й звичний нам футбол та інші секції – то вже залежить від матеріальної бази школи). Танці, чірлідинг (підтримка хлопчачих команд на іграх; і, ви не повірите, – чірлідери зі своїми танцями-кричалками також їздять на змагання!), волейбол, баскетбол, софтбол – для дівчат. Я перерахувала лише ті секції, про які я знаю напевно. Марічка ж іще не в старшій школі, тому мої знання цієї сфери поки що обмежені. :) Але точно можу сказати: вибір є. І наша школа не якась спеціалізована, а звичайна, можна навіть сказати, сільська. :)
Знову трохи відійду від теми спорту, але продовжу про вибір: окрім спортивних секцій, є ж іще музичний ансамбль, заняття якого проходять під час уроків (ті, хто не грає на музичних інструментах, можуть тим часом робити домашні завдання або читати), а серед вибіркових предметів, починаючи уже з сьомого класу (чому Марічка неабияк тішиться) є драма…
За відвідування спортивних секцій чи гуртків (програмування роботів; німецький розмовний клуб; мистецький клуб тощо – знову ж таки, всіх ще не знаю, бо до старшої школи ми ще трохи не доросли) не потрібно платити, якщо, звісно, не рахувати вартість форми чи костюмів і їжі, коли спортсмени їдуть на змагання (якщо, звісно, у них немає спонсора, а таке також трапляється). Так, вони всі їздять на змагання чи ігри. Танцюристи та чірлідери змагаються з собі подібними з усього штату (змагання проходять двічі-тричі на рік). Футболісти, баскетболісти та інші «істи» – грають з командами із сусідніх шкіл. Виграють – проходять далі. Одним словом, усе по-дорослому.
Я б сказала, що у США дуже розвинена спортивна культура, зокрема і в школах. Спортсмени мають повагу однокласників і високий рейтинг серед однокласниць. На шкільні матчі приходять, звісно, не лише для того, щоб уболівати за своїх, а й щоб поспілкуватися, потусуватися. Причому «тусуються» не тільки старшокласники, а й учні середніх класів. Спортсмени, які гарно показали себе у шкільних командах, мають переваги при вступі в коледжі та університети, бо ж там також є свої команди, а гарні гравці всім потрібні. Марічка з однокласниками, роздумуючи про те, який університет обрати для вступу, враховують і фактор улюблених команд: не будеш же вступати в Університет Айови (The University of Iowa) , якщо ненавидиш їхню команду і символіку взагалі? :) А от Iowa State University - інша річ.
Може, написала не зовсім струнко, та, сподіваюся, можна зрозуміти головну думку. :)

неділя, 8 лютого 2015 р.

Феї, метелики та велосипеди

Дуже давно не писала нічого... Не пишеться, хоча є й про що, і позитив усім потрібен, але настрій не той. І нічого з тим не поробиш... Тому не буду обіцяти, що виправлюся й регулярно писатиму. Натомість покажу трохи листівочок. Ну добре, не трохи. :) Усе, що робила останнім часом, але досі не показувала, хоча майже всі дісталися до своїх адресатів.

Майже всі сьогоднішні листівочки зроблені за одним скетчем. Проглядала незаслужено забуту книжку від Paper Crafts, і так мені ця розкладка сподобалася, так "лягла на душу", що вийшла ціла серія листівок.
Цю трійку я подарувала своїм найдорожчим на День подяки. Відгадаєте, хто що отримав? :)
Велосипед полетів до племінника.
А останнє творіння вже інше:
Чотири метелики - це наша сімейка. Полетіли в Балтімор. :)
Дякую, хороші мої, що заходите на майже забуту мою стоірночку. Може, я все ж виправлюся і частіше писатиму? ;)