неділю, 30 листопада 2014 р.

Наш адвентський календар

Набір для виготовлення адвентського календаря я купила якось після зимових свят, і він лежав у мене у скриньці зі скарбами кілька років. Я потихеньку тягала звідти різні прикраси на різдвяні листівки, а минулого року подумала: а чому й справді не зробити календар?
Ось що в мене вийшло:


А це - трохи ближче:
і друга частина:
 Ну а в конвертики можна запихати різноманітні завдання: вирізати сніжинки з серветок; шити сніговиків зі шкарпеток; робити ялинкові прикраси; прикрашати ялинку; писати листа Миколаєві; клеїти гірлянду; писати резолюції на наступний рік тощо.
А цього року у Марічки й Юлі є ще й персональні календарі з шоколадними фігурками: у Марічки - більші, у Юлі - менші.
Свято наближається... Свято наближається...


середу, 19 листопада 2014 р.

Цікавинки про дитинку



Випуск № 12 (жовтень-листопад)
- Я – людина, мама – людина, Малічка – людина, тато – чольовік і кіт – чольовік. (як варіант – хльопчик)
***
-      Мамо, дай мені шьоколядку.
-      - Ти вже сьогодні свої цукерки з'їла.
-      - Мам, шьоколядка - це не цукелка!
І чого у нашій сім'ї всі так люблять прискіпуватися до слів? J***
На кухні ріжу овочі, Юля поруч носиться з лялькою: "Бозя мій! Ну шо ти мені гольову молочиш? То тебе в кошик посадити, то витягти..."
Так смішно, коли впізнаєш в її репліках себе чи Рому, чи Марічку. Правда, авторам не завжди смішно... Пробує Юля "запустити плогламу" на своєму ноутбуці, щось у неї не виходить. "Шо за фугня?! Ну шо за фугня?"
***
Сидимо якось в кафешці. Юля жує кругле тістечко на паличці, обваляне у крихтах льодяника. Марічка - лимонний пиріг. Хто що вибрав, те і має.
Марічка пропонує Юлі шматочок свого пирога, та відмовляється. Тоді Марічка питає, чи Юля дасть їй спробувати своє тістечко. Та киває.
Через пару хвилин.
- Юля, дай куснути тістечко.
Юля, обурено:
- Милічко, ні! Там мої міклоби!
- То нічого. Я не боюся.
- Ні, Милічко! Там міклоби!
- Ну, то залиш мені трошки.
Юля невблаганна. Марічка ображена.
- Юля, але ж ти мені обіцяла...
Мені стає шкода старшеньку. Обіцяю, що наступного разу вона отримає таке саме тістечко, але Марічка обертає ситуацію на свою користь і без мене.
- Ну, раз ти не даєш мені тістечко, хоча й обіцяла, то не гратимешся на моєму телефоні, хоча я й обіцяла.
Реакція була миттєвою - Юля простягнула все, що було на той момент на паличці, тобто більше, як половину. Але Марічка великодушно сказала:
- Та ні, мені трошечки лиши.
На жаль, з самою Марічкою цей трюк уже не спрацьовує...
***
Вечір. Тато прийшов з роботи і сів за комп’ютер. Юля стоїть біля вбудованої шафи:
-      Тату!
-      Га?
-      Тату, йди сюди! Я тобі хочу шось показати.
Тато слухняно піднімається і йде до Юлі. Юля тицяє пальцем у коробку з конструктором:
-      Тату! Коли налешті ми збелемо шось із констлуктола?
Тато одразу якось меншає, ніяковіє, а потім урочисто обіцяє:
-      На вихідних.
-      Доба!
***
Юля взагалі до всього дуже серйозно ставиться. Коли їдемо на закупи, намагається все контролювати:
-      Мамо, адад не забула?
-      Ні, Юльцю, виноград написала в список.
-      Яке там мені печиво подобалося?
-      Маєш на увазі пряники?
-      Так, пляні.
(Юля взагалі вже всі слова правильно вимовляє, тільки з «л» замість «р», але виноград досі «адад», і пряники чомусь охрестила «пляні».)
Пляні таки забули купити. Правда, наша позитивна дитина оглянула покупки і побачила щось схоже.
-      Мамо, нічого, ось інші пляні.
Моя ти киця. Правда, коли киця не в гуморі, краще всім ховатися…
А ще забули купити підставки під ніжки дивана. І з цього приводу Юля сказала татові таке:
-      Я ж вам двічі (двічі!) нагадувала!
Тато слухняно сказав:
-      Добре, сьогодні ж куплю через інтернет.
-      Доба.
***
Говоримо по скайпу з бабусею і дідусем. Зайшла мова про шоколадки. Дідусь питає Юлю:
- Які ти любиш шоколадки - маленькі чи великі?
Юля:
- Шоколадні!
То, звісно, треба було чути інтонацію - типу що за дивні питання? :)
 
Ну а насамкінець трішки фоток.

Отак Юля з котом миють посуд :)

А так ми читаємо. Юля приносить книжку, сідає біля мене. Тут же приходить Карамелько - і собі вмощується слухати...