вівторок, 28 жовтня 2014 р.

Абетковий монстрик



Цей допис можна було б назвати й по-іншому: «Юля не Марічка». :) Останні кілька днів у фейсбуці популярні роздуми й спостереження мами трьох дітей – про виховання, ролі у сім’ї, ставлення батьків до дітей. І один із пунктів звучить так: «Усі діти – різні». То правда. Марічці на рочок родичі подарували абабагаламагівську абетку. І довгий час то була улюблена книжка. Маленька Марічка тицяла пальчиком у букву, я чи мама називали її і читали віршик. Дочитали до кінця – починали спочатку. І в два роки Марічка знала всі букви. Звісно, можна сперечатися, потрібно то дитині у такому віці чи ні, але вона сама хотіла, ніхто її не примушував.
З Юлею зовсім інша історія. Ніколи не знаєш, чи вона серйозно поставиться до твоїх питань, чи буде хитро мружити очі й спеціально говорити абищо. Це стосується зокрема й абетки. Здебільшого її вистачає на кілька літер. Прочитати абетку від початку до кінця – неабияка вдача. А називати букви – дивовижне занудство, на думку Юлії Романівни, тож вона починає гратися і, хихикаючи, називає перше, що приходить в голову.
Щоб хоч трішки зацікавити її, ми зробили абеткового монстрика. Юля сама обклеювала кольоровим папером коробку з-під вівсянки (зрештою, це може будь-яка коробка будь-якої форми – монстри ж усякі різні можуть бути), сама вирізала очі. Я ще хотіла понаписувати літери на самому монстрику, але доця сказала, що «він і так класивий». 

Тепер ми час від часу годуємо монстрика буквами. Деякі улюблені, а деякі Юля просто ігнорує. Та все ж, думаю, рано чи пізно запам’ятає, бо часом, коли то виходить не спеціально, виявляється, що мала хитрунка знає більше, ніж вдає. :)

Юлин варіант абетки виглядає десь так (пропускатиму ті літери, які Юля «не помічає»):
А – Адій (Андрій)
Б – бабуся
В – дідусь. Юля хвилину мовчить, а потім додає: Вітя.
Д – дідусь.
Е – Ева (так звати Юлину подружку)
Ж – жук, жаба
З – зайчики-пузанчики
Ї – їжяк
М – мама, Малічка, моя донечка (саме в такому порядку) :)
О – просто «О», Юля довго її смакує-виспівує
П – попа! (улюблена літера ;) )
Р – лак (тобто рак)
С - "с", та й усе :)
Т – тато
У – просто «У» - гарно співається.
Ц – якщо перевернути, «П», попа!
Ч – черепаха
Ш – шапка
Ю – Юля!
Я – Ялинка, тобто Яринка.
А ось так Юля годує монстрика.
І вам смачного!

пʼятниця, 24 жовтня 2014 р.

Тісто і фарби



Привіт, дорогі друзі!
Мабуть, ви помітили, що останнім часом я не дуже часто пишу. Звикла до всього, чи що. :) Уже не так просто мене здивувати, та й далекі мандрівки не часті… Тому я вирішила дещо модифікувати блог. Буду тепер, окрім своїх вражень і листівок (яких, щоправда, також давно не було), показувати, що робимо ми з Юлею. Може, знадобиться мамам малявочок. :)
Сьогодні покажу, що з тіста можна не лише ліпити, а й робити аплікації. Заготовки й ідеї ми взяли ось тут
Я зробила волосся і очі, а вдягала нашу Чунгу-Чангу Юля.
А ще ми посадили рослинки у горщики:
...і почепили осінні листочки на дерево:
А іншого дня ми випробували штампування давилкою для картоплі. :) Пальчикові фарби + давилка = суцільний фан.
Такі-от "вафельки".

Приєднуйтеся!



субота, 4 жовтня 2014 р.

Цікавинки про дитинку


Випуск №11 (серпень-вересень)
Якось я накривала стіл на вечерю на деку (терасі), а Юля вирішила обійти будинок і подзвонити в двері, щоб покликати тата. Тато з Марічкою вийшли через інші двері, але зараз не про це. Чапає собі Юля, аж тут до неї заговорює сусідка. Вона щойно покосила траву і відпочивала. Нас їй не видно. Тільки Юлю. Питає вона щось, Юля відповідає: "Йєеа". Та знову щось питає. Мала знову відповідає: "Йеа! Йеа!" А потім продовжує – псевдоанглійською. Так і говорили хвилин десять. Один раз Юля не дочула (так, ніби все решта розуміла), то перепитала з характерним виразом обличчя: "Ха?" Збоку це так смішно виглядало.
***
Юля складала на підлозі пазли. Прибіг кіт. У грайливому настрої. І давай всі ті шматочки облизувати та розкидати. Юля: "Кіт! Пелеплосюю! Кіт! Пелеплосюю!" (перепрошую) Іноді так складно втриматися від сміху...
Взагалі, у Юлі з Карамельком свої, особливі стосунки. Вона його тягає, а він терпить, хоча й видно, що не надто задоволений. 

"Юля, ми ж домовлялися: не чіпати кота, коли він спить чи їсть!" Юля, зітхаючи: "Доба" (добре). Через хвилину: "А можна я його погаджу? Тільки погаджу..." "Тільки легенько". " Доба". Ще через кілька хвилин, радісно: "Мамо, а він вже не спить!" І волочить заспаного кота... Кіт терпить. Але коли у нього грайливий настрій, і він готовий боротися з кожною ногою, що трапиться у нього на шляху, верещить Юля: "Мамо! Забели кота! Він кусючий!" А хто ж його розбудив?
А тепер уже й кіт Юлю кошмарить потроху – тягає її іграшки. Забула на підлозі чи на стільці – в зуби і потягнув, і давай її гризти і задніми лапами шкребти. Це якщо іграшка чимала, величиною з кота. Якщо маленька – забрати її непросто: затиснув зубами – і давай ганяти по хаті. А видереш – уся обслинена… Останніми ж днями навчився залазити на органайзер з іграшками і вибирає собі там що хоче. Юля, звісно, верещить і сердиться. Але, чесно кажучи, тепер вони квити. :)
Хоч що Юля робить – кіт десь поруч. 

Купається – Шу стоїть на задніх лапах біля ванни, спостерігає, а часом навіть пробує виловити лапою якусь іграшку з ванни. Юля малює – кіт заглядає на полотно художника.

 Ну а забирати в Юлі дрібні іграшки – то взагалі улюблене заняття. Доводиться ховатися за зачиненими дверима…
***
Рву біля будинку бур'ян. Юля поруч теж щось вищипує. "Зараз віднесемо його", кажу. "Додому?" "Чому додому?" не розумію. "Їсти", впевнено відповідає маля. "Та ні, він неїстівний. Його хіба свинка чи корівка б їли. А в нас нема ні свинки, ні корівки", пояснюю. "Чому?" От якого дідька я згадала ту свиню з коровою? думаю, передбачаючи, що однією відповіддю не відбудуся. "Бо їм у нас нема де жити, їм треба спеціальна хатка". Юля трохи мовчить, а потім каже: " Я вам куплю свинку й корівку". "Але ж їм ніде буде жити..." щось мене не радує перспектива. "А я й хатку куплю". Добра дитина.
***
Філософія життя від Юлі: мені тлеба їсти, спати, щоб вилостати...
***
«Коли йому насипали їсти, наший кіт сказав би "дякую". Якби був Юльою».
***
Увечері, ми вже повечеряли, а тато ще не повернувся з роботи: «Якщо вже пізно, то чому тата ще нема?»
***
Окрім допитливості й обізнаності у всьому, що відбувається навколо, Юля має ще одну гарну рису – вдячність. Дякує за те, за що і не чекаєш подяки. «Дякую, мамо, шо виплала мою хубольку!» (випрала футболку) «Дякую, шо плинесла піжаму!» «Дякую, тату, шо в тебе така гана лобота!» (Це після того, як Юля побувала в Роминому офісі.)
Копіює Марічку. Наприклад, у манері вдягатися. Та вдягнула довгу майку, коротку футболку і зверху кофту з капюшоном – Юля йде шукати схожий одяг на своїх поличках. Розповідає історії про школу, про своїх подружок (точніше, Маріччиних), а якось навіть збиралася заміж за Маріччиного бойфренда. Та коли я сказала, що він для неї застарий, погодилася, що знайде собі маленького хлопчика.
Коли Марічка збиралася в похід, Юля також пакувала рюкзак: «піжама, тлуси, штани, хуболька…» Але якщо Марічка повернулася і розпакувалася, то Юлині пакунки досі катуляються по хаті – там і одяг, і книжки, і іграшки. І, головне, – їх не можна розпаковувати…
***
На початку вересня пішли проколювати вуха. Марічка давно просилася, бо в неї заросли, а тут і Юля за компанію. Вона ж не знала, як то буде… Хоча ми її й попереджали, що буде боляче, але вона не відступала. Добре, що в салоні дівчата прокололи одразу обидва вуха – знають, із ким мають справу. Дуже хвалили Юлю за мужність. Усе було ок, аж до самого проколювання. Але маля досить швидко заспокоїлося і стало розглядати сережки, які потім можна буде купити. J Довго тема сережок була актуальною. «Тепел у всіх є сележки: у мене, Миліцьки, мами. Тільки у тата і кота немає, бо вони хльопчики».
Колинцєвий – коричневий.
Гальовити – говорити.
Кляпучіно – капучіно.
Годут – йогурт.
Гіішки – іграшки.
Хуболь – футбол.
Хуболька – футболка.