пʼятниця, 27 грудня 2013 р.

Будиночки з казки

Сьогодні покажу ще один комплект зимових листівок. Вони теплі-теплі, тому також візьмуть участь у завданні від блогу "ЗДД" "Даруємо своє тепло".

Витиснені сніжинки, вирізані та приклеєні на подвійний скотч хатки та ялинки...
Ось так одна з листівочок виглядає зблизька:
Її немає на попередній фотографії, бо вона полетіла до адресата ще до групової фотосесії. :) Тут добре видно витиснені сніжинки. Цього року я багато використовувала "снігове" тиснення і подвійний скотч - мені подобається робити листівки об'ємними.
Ну а тепер головне питання: чому ж ці листівки теплі? По-перше, уявіть собі, що надворі - сніг, мороз, завірюха (у нас, в Айові, все саме так і є, от тільки зараз завірюхи немає), а ви сидите у теплій затишній хатинці, на кріслі, біля каміна, і п'єте гарячий шоколад, ну, чи каву, чи чай - це вже кому що до вподоби. Тепло? Отож! Ну, а по-друге, будиночки ж пряничні! Заходиш у таку хатку - і ти в казці.
Казкових вам усім свят!
 

вівторок, 24 грудня 2013 р.

Теплі листівки до зимових свят

Свята наближаються. Навіть не так - вони вже за порогом. От я пишу, а тим часом Санта Клаус уже розносить подарунки. Так що я не сидітиму довго, щоб бородань міг спокійно розкласти дарунки під ялиночку.
Цього року я зробила чимало різдвяно-новорічних листівок (хоча усе одно їх було замало...), тож хочу нарешті їх показати. Сьогодні викладу фото першого комплекту, із яким хочу взяти участь у завданні від блогу "ЗДД" "Даруємо своє тепло"


А ось і листівки:

Чому вони теплі? Бо створювалися у теплому родинному колі. Тут не лише мої листівки. Творили також і Рома з Марічкою. Спробуйте вгадати, де чиє творіння?


четвер, 19 грудня 2013 р.

Цікавинки про дитинку. Випуск шостий



Юля продовжує освоювати техніку і робить у цьому неабиякі успіхи. Рома вже жартома називає її «хакером». Якщо спочатку маля лише буковки наклацувало час від часу, поки ми говорили з бабусями-дідусями, то тепер уже робить усвідомлені дії. Запускає інші програми, запам’ятовує, яка кнопка викликає яку дію. Якщо так далі піде – бабусі з дідусями залишаться без спілкування з нами, бо за час розмови Юля робить шкоду.
Буквально за кілька останніх днів доця учудила ось що:
-      Ввечері подзвонила дідусеві в Україну. Там уже була ніч, і дідусь переживав, чи у нас чогось не трапилося, що ми дзвонимо так пізно.
-      Примудрилася з мого ноутбука відправити Ромі на скайп фотографію. Рома ще й відповів. А я потім була просто в шоці – хто це відправляє фотки замість мене? То ще добре, що татові відправила, а могла ж будь-кому зі списку контактів. Так що, друзі, не дивуйтеся, якщо з мого скайпу вам прийде фотографія, на яку ви не чекали.
-      Заблокувала мені браузер, аж увечері Рома мусив розбиратися з тим, що наробив малолітній хакер.
Швидкість, з якою Юля хапає Маріччин телефон, якщо бачить там, де може дістати, – просто блискавична! Позавчора Марічка знімала куртку, бо щойно прийшла зі школи, Юля крутилася біля неї. У Марічки задерлася футболка – і ми з нею навіть не встигли зрозуміти, що Юля робить, як маля вже вихопило телефон з кишені джинсів, заховало його собі під футболку: «Ма фона!» («Нема телефона») і втекло з трофеєм ховатися у шафі. Потім розповіла, що вона гралася в «зябу» і «лялю».
А якось прийшла Юля до мене на кухню: «Фсє, мамо, фсє!» – і заспокійливо так ручки підіймає. «Фсє, буп». – «Гралася на ноутбуці?» – «Так. Но-но-но!» – «Шкоду робила? Знову інтернет виключила?» – «Так». Насправді того разу Юля виключила не інтернет, а ноутбук. Вміє робити й те, й інше… Добре ще, що зізнається, що наробила шкоду.
Але Юля переймається не тільки технікою. У нас зараз сніг і мороз, а на вулиці бігають білочки. «Бібі! Босі! Чоба ма дома! Ам-ам! Сні!» Якщо раптом хтось не все зрозумів, перекладаю: білочки босі, бо у них вдома немає чобіт, а їсти хочеться, тому доводиться бігати по снігу.
Ми білочкам їсти виносили. Це чи не єдине, що може змусити Юлю вийти надвір. Не хоче – і все! Сніг її абсолютно не приваблює. Вмовляєш іти на вулицю, вмовляєш, відмовляється: «Ні, дома!» Потім ніби погодиться, уже й одяг лежить наготовлений, а вона знову передумала: «Дома!»
Дуже любить Юля, коли її називають чемною – тішиться страшенно. Витерла паперовим рушником сік чи воду, що розлила, і каже: «Цєма! Юї цєма!» Коли її запевнять, що вона таки чемна, то береться і за інших – Мімі цєма, мама цєма, тату цєма.

Оновлений словничок
Бібі – білочка.
Сісі – лисиця, шишка.
Соні – соня (любить роздивлятися сторінку в ілюстрованому словнику, де зображені ссавці), а ще – сонце і сонях.
Сон – слон.
Кан – кажан.
Ев – лев.
СісІя – шиншила.
Заї – заєць.
Зебу – зебра.
Ека – лелека.
Чапа – чапля.
Зяба – жаба.
Гусінь – не тільки гусінь, а й гуси.
Каб – краб.
Масі – мурашки (а Марічка казала «маки»).
Мисі – миші.

Сьопа – хлопчик.
Діцінь – дівчинка.
Чоба – чоботи.
Сяпа – шапка.
Паття – плаття.
Сіни – лосіни.
Дзіни – джинси.

Векин – поверх (вдягнути щось поверх чогось).
Вікінь – викинь (Вікінь, Мімі, сік.).
БубУ – падати.
Цєма – чемна.
Зізі, зозі – зірки, зорі.
Міця – місяць.

Зірки і місяць – улюблена тема під час чи, краще сказати, замість засинання. Розповідаю, чому їх видно лише вночі, про фази місяця і сузір’я. Якщо довго затримуюся не на тому, що Юлі хочеться, вона нагадує: «Каб, иб» – краб, риби. Рак і краб – родичі, то може бути і сузір’я Краба, правда ж?
Ще під час засинання часом Юля просить співати колискову, але частіше просто каже: «Мисі», а це означає, що треба розповідати їй «Колискову для мишеняти» Мар’яни Савки. Марічка теж любила цей вірш, правда, не аж так сильно, як Юля. Нерідко трапляється, що розповідаю їй разів п’ять, а то й вісім поспіль. Добре, що я теж дуже люблю цю ніжну колискову, інакше, мабуть, не витримала б стількох повторень… :)

середа, 4 грудня 2013 р.

Цікавинки про дитинку. Випуск п’ятий



Уже не раз згадувала, що Юля дуже не байдужа до усіляких електронних пристроїв. Особливо Маріччиних. Вона їх вважає своїми. На Ромин телефон заглядає, але якщо часом і хапне (що трапляється нечасто, бо тато не так багато часу проводить удома, та ще й старається покласти телефон у недоступне місце), то не клацає, а одразу віддає. Мій телефон бере, якщо дістане, і возюкає пальчиком, а Маріччин, якщо захопить – то доводиться забирати з боями. Кілька ілюстрацій.
Якось Марічка забула вдома телефон, і цей факт, звісно, Юля зауважила. Взяла зі столу один раз – я забрала. Через якийсь час мили руки у ванні, і я затрималася, а Юля швидесенько побігла кудись. Точніше, не кудись, а зрозуміло куди. Я потихеньку підходжу до дверей, зазираю у Маріччину кімнату. Юля, зауваживши мене, відкладає телефон, піднімає руку долонькою догори і каже мені заспокійливо: «Фсє! Фсє!» Так мені було смішно, що я й насварити її як слід не змогла.
Іншим разом Марічка сховала свій телефон і пішла в душ. Побачивши, що «йо-йо» (альо-альо) немає, Юля не розгубилася. Я зайшла буквально через хвилину після неї – а вона вже сиділа в халабуді з Маріччиним ноутбуком. Включеним, щоб ви не сумнівалися. Отак шухляда письмового столу, звідки Юля дістала ноутбук, перестала бути безпечним місцем.
На завершення теми про телефони. До нас на День подяки приїздив університетський товариш. І лишав свої телефони і ноутбук на журнальному столику, так сказати, у вільному доступі. І Юля жодного разу їх не чіпала. Так що вона чудово розуміє, що можна, а що – ні. J
Юля дуже тішиться, коли тато повертається з роботи. Про ритуал лякання я вже писала. Доця ходить за татом хвостиком і то книжку підсовує почитати, то тягне гратися, хоча тато ще не передягнувся і не поїв. По понеділках у Марічки танці. Зараз в 18.00 уже темно, то Рома і завозить її, і забирає. Так-от, сидить він і читає Юлі, а вже майже 19.00 – час їхати по Марічку. Юля не відпускає. Рома пояснює: «Юля, я ненадовго, заберу Марічку – і повернуся». Юля: «Ні!» – «Юля, а хто ж тоді привезе Марічку?» – «Чап-чап!» Тобто ти читай, тату, а Марічка хай додому пішки чапає.
Юля бере не тільки Маріччину техніку, а й одяг також. На Маріччине щастя, штани і плаття Юлі не підходять, бо таки завеликі, а от футболки – те, що треба. Марічка спеціально домашні футболки поскладала на нижню поличку шафи, щоб Юля тільки до них мала доступ. Може, звісно, і в шухляди залізти, але ж там нічого цікавого – носки, колготки…
Може скластися враження, що Юля усіляко гнобить Марічку… Але це не так – вони люблять одна одну. Щоправда, не завжди їхні очікування збігаються – і тоді хтось ображено закопилює губки. Марічка дуже ображається на Юлю, коли та не хоче її обійняти чи поцілувати – робить вигляд, що плаче. Тоді Юля підходить до неї, гладить і заспокоює: «Чччч, ччч… Ну, донь!» «Донь» – Юлина версія звертання «доню» – звучить дуже зворушливо.