субота, 22 червня 2013 р.

Цікавинки про дитинку. Випуск перший


Зараз усе найцікавіше у моєму житті пов’язане з моїм малям, тому й пишу про донечку частіше, ніж про щось чи когось іншого. Точніше, про донечок, бо так чи інакше задіяні обидві.
Настав час нотувати не те, як Юля спить (уже остаточно перейшла на один сон, хоча він може бути і зранку) чи їсть (усе частіше із більшим задоволенням пробує дорослу їжу), а те, що вона робить чи каже.
На днях Марічка шукала свій нук і ніяк не могла знайти. Втративши надію зробити це самостійно, вона спочатку спитала у мене, а потім – у Юлі: «Юля, ти не знаєш, де така рожева штука?» Юля взяла Марічку за руку і повела до татового столу, відкрила дверцята і показала те, до чого вона її вела. Там заряджався мій планшет. У нього, правда, не рожева обкладинка, а оранжева у горох, але це ж дрібниці. Зрештою, навіть дорослі не завжди оранжевий від рожевого відрізняють. А ви кажете «штука»… Треба дитині давати чіткі завдання! :)
Друга замальовка – також про Марічку з Юлею. Марічка, замість того щоб потихеньку складати свої речі, півтора тижні сиділа й читала, а потім, напередодні переїзду, абияк понакидала усе у коробки та пакети. Зрозуміло, що зараз знайти не може нічого, та я не про те. З одного пакета стирчав собі блискучий тоненький ремінець до джинсів. Юля була б не Юля, якби пройшла повз нього і не витягла. Більше того, виявилося, що вона знає, куди його треба чіпляти. Самій, звісно, затягнути поясок не вдалося, та поблизу якраз була Марічка і допомогла сестричці. А потім взялася за ремінець і повела Юлю: «Юля, як каже собачка?» Юля з готовністю, радісно: «Гав-гав!» Пройшли кілька кроків: «Юля, як каже собачка?» - «Гав-гав!» Марічка, як мені здалося, хотіла вивести свого «песика» надвір, та її задум провалився, бо Юлі гра набридла, точніше, вона переключилася на щось інше.
Ну і третій епізод з нашого ненудного життя. На ручці вмонтованої шафи майже два роки, тобто стільки, скільки ми жили на квартирі, висіли кишеньки з косметикою. І ніхто їх не чіпав і не цікавився вмістом. Та нашій Варварі, пардон, Юлії Романівні, свого носа треба запхати скрізь, якщо туди можна якось дістатися. І от вона туди повадилася. Спочатку не відбувалося нічого ні страшного, ні цікавого. Вона просто відкривала замочки, витягала все, що там було, і розкидала. Цього часу було досить, щоб я могла вдягнутися на прогулянку. Так що я ніби й не була проти. Потім Юля дотумкала, що з олівця можна зняти ковпачок і тоді він придатний для малювання. А потім піддалася помада – Юля обмалювала нею ноги. Детально вивчивши вміст моїх кишеньок, вона побачила щось схоже у Марічки. І цього разу намалювала те, що треба – губи аж по носа і підборіддя, чим мене неабияк подивувала, бо я дуже рідко зараз користуюся косметикою. Хіба що вона бачила, як малюється старшенька, а Марічка полюбляє це діло – фарбувалася би щодня, якби її воля… Та цим вивчення Юлею помад і блисків не завершилося. Ще через пару днів вона видобула інший Маріччин блиск (що взагалі нескладно, враховуючи, що Маріччині речі не мають постійного місця, і їх можна знайти де завгодно) і взялася його гризти. За Маріччиною версією, Юля їла саме її блиск тому, що її косметика, на відміну від моєї, смачно пахне.
Думаю, Юля і надалі тішитиме нас відкриттями, а найцікавіше я переповідатиму вам. :)      

2 коментарі:

  1. такі смішнючі діти!!! Наталочко, читати тебе -саме задоволення - пишеш дуже живо і з гумором )))

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую, Ірчик! Приємно бачити такі відгуки!

    ВідповістиВидалити