субота, 15 червня 2013 р.

Мої різні діти



Які різні у мене діти… Зовні, принаймні, так усі кажуть, дівчатка схожі, але якщо порівнювати їх у тому самому віці, то зовсім різні. Марічці на рік подарували абетку абабагаламагівську. І книжка одразу стала улюбленою. Ми її читали від початку й до кінця, а потім знову починали спочатку. Причому Марічка пальчиком тицяла в букви, тож ми спершу називали букву, а потім читали віршик. І в два рочки доця знала всі букви. Тоді мене це не дивувало, а тепер дивує. Бо з Юлею жодної книжки прочитати не можна. Ні, вона також дуже любить книжки, але не читати, а роздивлятися. Встигла мама прочитати віршик – молодець, не встигла, або хай читає з пам’яті, якщо знає, або хай лишається без віршика. Юля може дозволити хіба що якийсь «інтерактивний» віршик.
Тупу-тупу, скік-скок –
смерековий місток.
На місточок скочу,
бо так собі хочу.
Утікай з дороги –
маю гострі роги.
(Мар’яна Савка «Цапок»)
При цьому ми стрибаємо, скачемо, а потім я «буцаю» Юлю «ріжками» в животик.
Дає читати ще такий віршик:
Кулька в мене он яка –
Схожа на ліхтарика.
А на неї – леле! –
Жовтий сів метелик
І комариків кілька,
Й навіть муха не втіка.
Ну ж бо, сяду я й сама…
Бах! – і кульки вже нема.
(Андрей Хадановіч «Кулька»)
У цьому випадку, правда, спрацьовує навіть не інтерактивність, а те, що Юля дуже любить повітряні кульки.
Нарівні з абеткою у Марічки улюбленою книжкою були «Улюблені вірші». Їх Юля також любить… дивитися. З усієї книжки за весь цей час прочитали буквально кілька віршиків. І то швидше завдяки тому, що я все ще пам’ятаю їх.
Юлина ж улюблена книжка – ілюстрований дитячий словник. Не страшно, що він англійською. Яка різниця? Хто зважає на якісь там букви? Зате там купа м’ячиків, котиків, песиків і машин. 

Ще є голопопий малюк; дівчинка, яка затуляє рота долонькою, позіхаючи; хлопчик, який кланяється, і взагалі купа різних цікавих речей.
Спочатку Юля звертала увагу на ті об’єкти, які знала: котики-песики, м’ячики. Причому ви собі навіть не уявляєте, що може бути м’ячиком (ба-ба, тобто бабах, але без «х»). Це і планети, і тарілки, і камінці, і ґудзики, і сонце, і ще багато інших речей. Та від простих предметів Юля поступово перейшла до малюнків, які зображають дію: хлопчик, задумавшись, підпирає рукою голову; дівчинка нахиляється; маля плаче; хлопчик вдягається; дівчинка міряє спідницю; малюк знімає шкарпетку. 

Юля показує малюнок, я розповідаю, що там зображено, а потім Юля «показує на собі». Коли ж вона вже знає ту картинку, то сама зображає мені дію. Така собі гра у «Крокодила».


Марічка раніше почала говорити. Добре пам’ятаю, що перше її поширене речення вона видала у травні, тобто їй було рік і вісім місяців (у Юлі ще є трохи часу): «Куманики кусають мисину». Ми з Марічкою і дідусем гуляли. І раптом Марічка зупинилася: «Куманики!» ми не зрозуміли: «Що?» Доня повторила: «Куманики!» Ми тільки розводили руками. Тоді Марічка розсердилася і сказала: «Куманики кусають мисину!» (Комарики кусають машину.) І справді, на машині сиділи… правда, не комарики, а мухи.
Юля також говорить, але більше жестами. Якщо їй треба, щоб я кудись прийшла (чи тато, чи Марічка), вона підходить, бере за руку і веде туди, куди їй треба. Хоче, щоб хтось із нас сів поруч – плескає поруч із собою на стільці, мішку чи підлозі. Бачить мою фотографію – показує на фото, а тоді на мене, даючи так чином зрозуміти, хто там зображений. Але вона говорить не тільки так. Учора, наприклад, побачила свою фотографію із сопілкою, то поплескала сама себе в груди, а потім подула в уявну сопілку. Усе зрозуміло: Юля грає на сопілці. На днях також сказала таке: даа-да бввв. Даа-да – гойдатися, гойдалка. Бввв – їхати, машина. Якщо скласти разом, виходить: «Гойдатися поїхали». Ще один приклад: я везу Юлю в колясці. Назустріч нам іде ще одна мама з коляскою. Юля показує на ту коляску, а потім товче по своїй. Що не зрозуміло? У Юлі також є коляска.
Різні вони й в інших аспектах, але то вже інша історія. Можливо, інший допис. Можливо, з фотографіями маленької Марічки. Зараз головне - переїхати. Тоді можна буде втілювати в життя купу різноманітних планів та ідей...

Немає коментарів:

Дописати коментар