четвер, 31 травня 2012 р.

Три квіточки

Весна - пора цвітіння. І квіти з'являються не лише у садах, лісах та клумбах, а й на листівках. Блог Зроби сама оголосив нове завдання за скетчем.








Листівки за скетчами від Зроби Сам(А). Скетч #5
Листівки за скетчами від Зроби Сам(А). Скетч #5
Спочатку мені знову захотілося зробити листівочку у моїй улюбленій синьо-зеленій гамі. Я навіть підібрала матеріали для неї. І лягла спати. Та коли вночі прокидалася, щоб погодувати своє малятко, знову думками поверталася до папірчиків і квіточок: ні, щось не те. Коли ж Юлюся зробила мені подарунок і заснула вдень, я знову взялася перебирати свої скарби. Відклала вбік мереживо, замість нього витягла бордово-коричневий картон з тисненням і бордюрний дирокол від Martha Stewart. Замість світло-зеленого паперу в горошок - молочний із квіточками та листочками. Квіти з тканини доповнила дирокольними квіточками і закріпила брадсами.
Ось що у мене вийшло:
Щойно глянувши на листівку, подумала, що назвала допис "Три квіточки" не випадково: ці три квіточки - я і мої донечки - Марічка та Юлюся.

пʼятниця, 18 травня 2012 р.

Особливості життя в американській провінції


Уже майже рік, як ми переїхали з мегаполіса у невеличке містечко, тож тепер я справді зі знанням справи можу розповісти про відмінності та особливості.
Про те, що люди лишають на стоянках авто з відкритими вікнами, я вже писала. Як і про те, що діти самі ходять по місту – до/зі школи, в бібліотеку, магазин чи до друзів. І це, як на мене, дуже важливо. Не тільки тому, що батькам не треба скрізь возити своє чадо, а й тому, що дитина почуває себе самостійною одиницею.
Та зараз я хочу написати про інше. Спочатку, як ми приїхали, я водила Марічку до школи. По-перше, щоб вона вивчила дорогу, а по-друге, шлях до школи пролягав через ділянку, де велися ремонтні роботи, то мені було спокійніше, коли я була поруч. На перехресті біля школи вранці, коли діти поспішають на науку, і вдень, після закінчення уроків, чергують «провідники» (crossing guards), які слідкують, щоб школярі правильно переходили дорогу, часом зупиняють машини, щоб пропустити галасливу зграйку дітлахів.
Уранці у нас чергує священик баптистської церкви, а вдень – кухарка зі старшої школи. Не буду зупинятися на тому, що священик, слухаючи нас із Марічкою, коли ми проходили повз нього, розпізнав східноєвропейську мову, от тільки не був упевнений у тому, яка саме мова, чим мене неабияк подивував, бо не всі американці знають, що таке Україна і де вона знаходиться. Хочу розповісти про те, що священик не тільки допомагає дітям переходити дорогу, а й дбає про чистоту доріжки, яка веде до перехрестя (і знаходиться вона зовсім не біля церкви, як можна було б подумати). Восени він відкидав землю і траву, які насувалися на доріжку з боків. Взимку розчищав сніг. Спостерігаючи за його роботою, я спробувала собі уявити українського священика, який відкидає сніг. Не вийшло. Хоча, можливо, я не зовсім права, і у селах чи невеличких містечках священики також служать не лише Богу, а й людям.
Є знайомий священик і в Роми (от тільки не знаю, з якої саме церкви). Він також не лише священик. Викладає в університеті. Ні, не релігієзнавство. Біологію! А ще проводить екскурсії у місцевому краєзнавчому музеї.
Раз уже зайшла мова про священиків, зауважу, що у Вест Юніон як мінімум п’ять церков – католицькі та протестантські. Кажу «як мінімум», бо, може, не про всі знаю. І це на 3,5 тисячі мешканців!
Ще у містечку п’ять перукарень (і знову – як мінімум, бо ще не всі закутки міста нами досліджені). І що цікаво – основними клієнтами є жінки за… скажемо, 60 (насправді, усі 70, а то й більше). Акуратненькі бабульки приходять освіжити зачіску, а заодно й поспілкуватися.
Жіночки за … років слідкують не тільки за своїми зачісками, вони переймаються і фізичною формою. І не тільки жіночки. Майже щодня, гуляючи з маленькою Юлею, я бачу бабусечок і дідусиків, які займаються ходьбою, а то й бігом. Звісно, вони вітаються. А потім захоплено розказують, яка гарнюня у мене дитина. Якщо Юля лежить в колясці – обов’язково питають, чи можна подивитися на малятко.
Як це відрізняється від того, що відбувається в Україні! І мами-бабусі діток ховають від недобрих поглядів і зурочень, але й погляди, які кидають цікаві тітоньки, зазираючи через плече у коляску, також часто не назвеш доброзичливими. А в Америці усі щиро захоплюються немовлятами. І бабусі й дідусі, і тітоньки й дядечки. І завжди питають дозволу подивитися. Зараз я вже цьому не дивуюся, а спочатку не могла вийти з дива. Особливо вразило мене, коли я проходила повз бар, біля якого стояв і курив якийсь чолов’яга. Він привітався, спитав, чи можна глянути на маля, а потім став захоплено махати руками: «Воно подивилося на мене! Воно кліпнуло!» А потім ще уточнив, чи це дівчинка і якого віку.
І наостанок про вітання. Загальновідомо, що американці ввічливі, завжди вітаються у магазинах-ресторанах тощо. До цього ми звикли ще в Балтиморі. Як і до того, що вітаються незнайомі люди, коли проходять повз тебе по доріжці. А у нашому містечку вітаються всі і всюди. Якщо ти на протилежному боці дороги – помахають рукою чи кивнуть. Проїжджає повз тебе машина – водій обов’язково посміхнеться і махне рукою, незалежно від того, чи це поштар, пожежник чи поліцейський. Не махають лише водії вантажівок, бо вони не місцеві. J

четвер, 17 травня 2012 р.

А серце повниться любов'ю...

Катастрофічно бракує часу. Окрім цілодобової зайнятості малятком, треба поприбирати, приготувати щось смачненьке, усім приділити увагу... Коли усе ж таки випадає кілька вільних хвилин, звісно, хочеться бігти не до віника і не до плити, хочеться щось творити. Щоб написати щось серйозне - потрібно настроїтися, а поки настроїшся, то дорогоцінні хвилини уже й спливли, і зі спальні долинає вимогливий голосок. Тож писання на деякий час відкладене у шухляду. На скрап також потрібно настроїтися, але ідея з'являється ще до того, як я добираюся до комодиків зі скрап-скарбами. За один підхід можу підібрати папір, за інший - розкласти заготовку. Добре ще, що мій чоловік усе це терпить - біля столу пару днів можуть лежати папірчики-стрічечки-гудзики. Хоча я намагаюся не зловживати...
Як ви вже здогадалися, сьогодні я покажу нову листівочку. Але обіцяю, що все ж таки зберуся з силами і напишу нарешті повноцінний допис про наше життя.
Побачивши, що блог Зроби сама пропонує нове завдання, вирішила, що обов'язково візьму участь, чекала тільки нагоди.

Завдання 14. Листівки із стрічками!
І нагода з'явилася. Листівочка зі стрічками склалася до першого причастя Маріччиної подружки Надійки.
Намальоване ангелятко я розфарбувала акриловими фарбами. Контури обвела гелевою ручкою. Ангелятко тримає металеве сердечко з камінчиком. Де стрічки? Одна стрічка змотана в троянду, яка виконує роль корони, закріплена брадсом-квіточкою. Інша прикрашає поділ плаття, також тримається на брадсах.
Хорони, Ісусе,
Нас від горя й лиха,
Дай нам щире серце,
Радості і втіхи.

Дай нам в ласці Божій
Враз з Тобою жити,
Щиро разом в небі
Нам Тебе славити.

Поможи, Ісусе,
Нам Тебе любити,
Щоб ми були добрі
Українські діти.

Дай нам щастя й долю,
Дай нам мирне небо.
Більше нам, Ісусе,
Нічого не треба.

Сподіваюся, Надійці сподобається листівочка.

четвер, 10 травня 2012 р.

Хатка для метелика

Точніше, не тільки для метелика, а може, і зовсім не для метелика. Насправді це листівочка для моєї хрещениці Катрусі, якій виповнюється п'ять років.
Мені ця хатинка дуже-дуже подобається! І створити її допомогла машинка Cuttlebug. На ній я вирізала веселого смугастого метелика і поцятковану квіточку. На ній же зробила тиснення для даху та травички. Двері та вікно вирізане з коробки з-під ляльки. Марічка колекціонує ляльок lalaloopsy, а коробочки лишає мені. бо вони гарні і викидати шкода. Та досі я не могла придумати, де їх можна використати, і от - нарешті! - зробила таку хатку.
Коробочки-будиночки виглядають приблизно так:
  А це - трійка друзів із Маріччиної колекції:
Я вирізала вікно і двері з будиночка ляльки-художниці, тому вони ніби-то заляпані фарбою. Двері прикріплені брадсами-квіточками. Їх можна відчинити! А за відчиненими дверима - вечірка! Зі святковим тортиком, кульками та подарунками!

Ти мені подобаєшся, тому що…


Таке опитування відбулося недавно у Маріччиному класі. Як на мене, це дуже цікаво – дізнатися, що про тебе думають товариші. Шкода, що у нас таких не проводили і ми не завжди здогадувалися, якої насправді про нас думки наші однокласники. Так, наприклад, мій однокласник, який зустрічався з моєю подругою (також однокласницею), поспілкувавшись зі мною поза школою, поділився з нею своїм відкриттям: «А Наталка нормальна дівчина, не заучка!» Треба сказати, що я також була не надто хорошої думки про нього. У школі він був дуже неуважний, не одразу реагував на поставлені питання. Його вважали дещо загальмованим. Кілька разів зустрівшись з ним у компанії на нейтральній території (на дні народження подруги, наприклад), я виявила, що він зовсім не загальмований. Добрий, уважний, мрійливий романтик… Так що цікаво було б дізнатися, що про тебе думають… Навіть враховуючи те, що писати треба було тільки хороше…
Ну що ж… А от і результат опитування, який Марічка принесла додому.
Ти мені подобаєшся, тому що…
… ти гарно малюєш квіти. (Клої)
… ти добре знаєш англійську. (Ділан)
… ти гарно співаєш. (Зак)
… ти допомагаєш мені з математикою. (Нолан)
… ти піклуєшся про мене, коли мені боляче. (Емілі)
… ти допомагаєш, коли мені потрібна допомога. (Лукас)
… у тебе гарна зачіска. (Брін)
… ти весела.(Джекобсон)
… ти добре читаєш. (Нейт)
… ти хороша і турботлива. (Еббі)
… ти сильна в природознавстві. (Ейден)
… у тебе кльовий будинок. (Рейлі) Рейлі живе по сусідству, і вони з Марічкою частенько бігають в гості одна до одної.
… ти сильна в математиці. (Ноа)
… ти сильна в діленні. (Колін)
… мені подобається, як ти вдягаєшся. (Бейлі)
… ти сильна в діленні. (Кайлер) Взагалі-то, ліпший друг міг би написати й щось більш оригінальне, тим паче що треба було не повторюватися. :)
… ти володієш іншими мовами. (Джессіка)
… ти справді гарно читаєш. Мені подобається твій словниковий запас. (Моллі)
… мені подобаються твої сережки. (Айзея)
… ти хороший друг. (Мерайя)
Звісно, те, що Марічка добре вчиться, для нас не секрет, коментарі щодо одягу та сережок також можна відкинути, але було приємно дізнатися, що вона піклується про інших, допомагає, і що її товариші це помічають і цінують.