понеділок, 16 квітня 2012 р.

Вагітніть по-американськи. Перебування у лікарні. День останній


П’ятниця. 30 грудня
Після сніданку (вівсянка, молоко, йогурт, французькі тости (грінки, обсмажені у яйці) з маслом і кленовим сиропом, яблучний сік) почалися приготування до виписки. Медсестра знову провела інструктаж. Приходила жіночка з папкою корисних матеріалів про перші місяці життя дитини: норми сну, дози ліків, графік щеплення тощо, тощо, тощо. А ще вона принесла анкети, які треба заповнити. Не обов’язково, але якщо є хвилинка… Та добре, Рома з Марічкою усе одно затримуються, так що можу і заповнити. Правда, питання в анкеті були на той час не актуальні. Про те, чи справляюся я після народження дитини з повсякденними обов’язками, чи вони у мене забирають більше часу, ніж раніше, чи справляюся я з доглядом за дитиною, чи не страждаю від післяпологової депресії. Усі ці питання, ну, хіба окрім депресії, стали актуальними вдома, тижнів через два після народження Юлі, коли почалися кольки. Тоді я ні з чим не справлялася…
Рівень білірубіну у Юлі все так же був нижче критичного, але вище норми і поки що не знижувався. Тому Кейті сказала, що завтра, у суботу, 31 грудня, до нас додому приїде медсестра – зробити аналіз.
І вона таки приїжджала. І кров взяла, і вручила чергову папку з купою корисної інформації (дуже смішно – можна подумати, у мене буде час усе те читати…). Сказала, що у неділю також треба буде зробити аналіз, але наша страхова компанія, з якою вона зв’язувалася, відмовилася покривати цей візит. Тож у нас є вибір: або заплатити за візит самим (поза сотню доларів), або поїхати у лікарню і зробити там аналіз крові.
Ми з’їздили самі. Скільки тут їхати – якихось дві-три хвилини. А в понеділок ще раз – уже в поліклініку (насправді і лікарня, і поліклініка містяться в одній будівлі з кількома виходами). Понеділковий тест засвідчив, що рівень білірубіну знижується, і бідолашній дитині нарешті припинили колоти п’ятки.
Але це я забігла на кілька днів наперед. Повертаюся у п’ятницю, 30 грудня, день виписки. Окрім анкет, які треба було заповнити за бажанням, були ще й обов’язкові – на отримання свідоцтва про народження і social security number (аналог нашого ідентифікаційного коду). Так-так, усі папери оформлювалися у лікарні. Нікому нікуди не треба було їхати. Я заповнила папери, Рома заплатив ($30+$15), через два тижні поштою отримали свідоцтво про народження, а ще через два – social security number.
Ну що ж – можна вирушати додому. Треба тільки не забути подарунки. Частину Рома з Марічкою вже забрали, тож на те, що лишилося, рук вистачить.
Я отримала прикрашений до Різдва горщик із зигокактусом, листівку від персоналу лікарні (Там, мабуть, не менше сотні підписів. Ні люди мене, ні я їх не знаю, але все одно було дуже приємно отримати таке незвичне вітання.), а також кошик смаколиків від лікарняної їдальні. Там були цукерки, печиво, фрукти, банановий і кокосовий кекси і безалкогольне шампанське.
Малятку пощастило ще більше. В один із перших днів медсестра занесла листок із відбитками крихітних ніжок. Нам, правда, дісталася копія, бо оригінал – то документ, який лишається в лікарні.
У чималій червоній коробці були подарунки від Huggies – підгузки та серветки. В іншому пакунку – від лікарні – було таке: спальний мішечок (надзвичайно зручна штука); дві в’язані шапочки і покривальце, зв’язані однією з медсестер; хрюшка-копилка від місцевого банку (подарували Марічці, бо Юлі вона поки що не потрібна) і велетенська шкарпетка для різдвяних подарунків із символікою лікарні.
У коричневій сумці була банка з молочною сумішшю, мірні пляшечки (правда, я використовую їх не за призначенням: в одній – олійка на травах, а в іншу наливала ромашковий чай для Юлі), а також буклетики про продукцію компанії.
Окрім цих дарунків, ми мали забрати усе, що було у шухлядах Юліного ліжечка: гель для ванни та крем від Jonson&Jonson, грушка для відсмоктування сопельок, шапочка, вологі серветки і залишки памперсів (залишки, бо Юля активно їх використовувала, тож лишилося небагато). Для себе я попросила у медсестри відсмоктувач молока. Вона сказала, що його вартість відшкодує страхова компанія.
От так от, із автокріслом, у якому тонула крихітна Юля, сумкою з моїми речами і пакетами з подарунками ми й покидали гостинну лікарню.

Немає коментарів:

Дописати коментар