понеділок, 9 квітня 2012 р.

Вагітніть по-американськи. Перебування у лікарні. День третій


Четвер, 29 грудня
На третій день прибуло молоко, і я дуже раділа, якщо доця довго смоктала – ставало легше. Якщо в перший день її треба було примушувати поїсти – вона навіть заради трапези не прокидалася, та й не дуже хотіла відкривати рота; у другий – була неймовірно голодна і з усієї сили намагалася вичавити побільше молозива, то на третій день уже могла їсти від пуза.
Якось так виходило, що мені приносили сніданок саме тоді, коли я годувала Юлю, і я мусила задовольнятися запахами, поки малятко прицмокувало від задоволення.
У четвер я снідала «вершковою пшеницею» (wheat cream)було цікаво, що ж це таке, назва ніби смачна – я чомусь забула, що вирішила не експериментувати. «Вершкова пшениця» у невеликій піалці виявилася звичайною манкою, тільки солоною і звареною на воді чи, може, просто залитою окропом. На велетенській тарілці, накритій кришкою, чекали тости. Ще на підносі був джем і – ніколи не вгадаєте J – зелений чай.
Третій день поспіль з п’ятої ранку до п’ятої вечора чергувала Кессі. Вона казала, що, взагалі-то, між чергуваннями минає кілька днів, але її попросили вийти, поки я в лікарні. Вважаю, що мені дуже пощастило з медсестрою. Добра, уважна, мила дівчина. Спитала її, де вона живе. У містечку (назву забула) за півгодини звідси – а шкода: якби вона жила тут, може, ми б подружилися. Кессі, мабуть, трохи молодша за мене, але дуже приємна як людина.
Щоправда, мені нічого жалітися і на інших медсестер: усі були уважними і дружелюбними. Знову на контрасті згадується персонал пологового будинку у Черкасах. З акушеркою мені пощастило – вона бігала біля мене, як біля рідної дитини. Це при тому, що я їй нічого не давала. Вона чергувала у день пологів і на третій день, у день виписки я не могла її знайти, щоб подякувати. А от дитячі сестри були різні. Одна, пам’ятаю, носилася з дітками, як зі своїми. Інша – абсолютно без емоцій – пеленала і протирала, ніби то були не живі істоти, а ляльки. Ну і нерви у них, мабуть, залізні. Бо коли мене з одномісної перевели у двомісну палату, і хлопчик цілу ніч кричав, не замовкаючи, ніхто не прийшов і не запитав, що сталося, не запропонував допомоги, хоча сестринська кімната була поруч із нашою. Отак-от. А тут – натиснув кнопочку – «Вам щось потрібно?»
Нарешті витягли голку з руки. Досі лишали, бо Кессі налякалася через те, що у мене крутилася голова, і думала, що, можливо, треба буде вводити у вену якісь ліки. «Чобітки» для тортур вдень на мене уже не вдягають – тільки на ніч. Дочекалася нарешті, хоч ноги подихають.
Випила молоко. Пудинг лишила Марічці. Усе одно скоро буде обід.
Подивилася відео про грудне вигодовування і догляд за дитиною. Видно, що касети уже бувалі в бувальцях – привіт з кінця вісімдесятих, судячи з того, як там вдягнуті молоді мамочки. Та й поради деякі уже застарілі. Тітонька у телевізорі радила пупчик обробляти спиртом, а Кессі казала – простою водою. Я її ще перепитувала тоді. І після перегляду відео не змовчала: а там казали спиртом протирати. На що Кессі відповіла, що вони так уже давно не роблять, бо спирт дуже пече, а пупчик чудово заживає, якщо навколо нього протирати вологим рушничком.
На ланч замовила курячий суп-пюре (смакота! шкода, що досі його не замовляла), курячу грудку-гриль на булці (ледь подужала! хто ж міг подумати, що і грудка, і булка такі величезні!), йогурт, яблучний сік і свій улюблений зелений чай.
Завтра Кессі вже не буде. Та й не дивно, вона і так через мене три дні відтарабанила, і на третій виглядала дуже втомленою. Раз завтра виписка, то Кессі вже сьогодні почала проводити інструктаж. Дитина має спати на спині, у машині перевозити лише на дитячому сидінні тощо, тощо, тощо. Деякі пункти вона сама відмічала: «Це ви знаєте, це теж», а деякі усе ж зачитувала.
Про дитяче сидіння варто сказати окремо. У лікарні є спеціаліст, який слідкує за тим, щоб новоспечені батьки правильно встановили сидіння у машині і правильно пристібали немовля (там ціла система – купа ременів, ремінців і ремінчиків). Рома привіз наше сидіння, і приємна жіночка перевірила кріплення і, посадивши ляльку, показала, як правильно пристібати дитинку.
Кессі принесла чергову перекуску. Йогурт я з’їла, консервовані фрукти лишила Марічці. Цікаво, настільки усе ж таки відрізняються наші уявлення про харчування мами-годувальниці і уявлення американців. Сайти пострадянського простору майже одноголосно пишуть про те, що мамі консервоване не можна їсти аж до часу, коли маляті виповниться рік, а американці дають, коли дитині немає ще й тижня…
Попрощалася з Кессі. Щиро їй подякувала. Вона справді мені дуже сподобалася.
На вечерю замовила запечену картоплю (вона подається з маслом та сметаною у пакетиках, а ти вже додаєш, що тобі подобається), уже перевірений і смачнючий лосось на грилі і зелений чай.
Чергова медсестра захоплювалася Юлиною красою, розпитувала про Марічку і про те, чи нам подобається на новому місці (мається на увазі у Вест Юніон). Я вкотре відмовилася від знеболювального. Пила лише в перший день. А для чого, якщо шов майже не болить? Лише трохи ниє. А від болю, який супроводжує мене, коли я встаю з ліжка чи лягаю, ліки усе одно не порятують. «Дивіться, як скажете. Але терпіти біль не треба. Якщо передумаєте – покличте». Терпіти, звісно, не треба, але і зловживати ліками не варто, особливо коли годуєш дитинку, і все потрапляє в молоко.
Після восьмої вечора зайшла Кейті – вона провідувала у лікарні свою пацієнтку, заодно зайшла подивитися і на нас. Я запитала, коли завтра можу йти додому, бо ж Майкл сказав, що його не буде, і виписуватиме Кейті. «А коли захочете. Головне – щоб я не забула зробити виписку. Скажіть медсестрі, щоб вранці нагадала мені».
Кейті уважно оглянула Юлю, бо на третій день малятко пожовтіло. «Поки що рівень білірубіну не критичний, завтра вранці повторимо аналіз. Якщо буде підніматися – треба буде посвітити ультрафіолетовими лампами». Марічка народилася жовтенькою, і жовтушка пройшла сама – у пологовому її голенькою клали у ліжечко і виставляли на сонечко.

Немає коментарів:

Дописати коментар