15 грудня
37 тижнів
Точніше, уже майже 38. Так що лишилося всього нічого. Я знову стала сонною і лінивою – ніби і планів купа, а робити нічого не хочеться, сил немає зовсім. Сон – це взагалі окрема тема. Сплю уривками, шматками, дуже часто прокидаюся, бо довго в одній позі не можу лежати – то щось затікає, то заважає, то маля товчеться несамовито. Воно і зрозуміло – місця йому там мало, а коли ще мама вляжеться на якусь частину тіла, то вже зовсім зле стає. Але повір, крихітко, що й мені від того несолодко.
Живіт уже опустився, я й сама це бачу. А що вже шкіра розтягнута – просто жах! Нарешті зрозуміла, чому і з Марічкою, і з другим малятком більше розтягнута шкіра на правій частині живота. Не просто тому, що їм саме в тій частині більше подобається знаходитися. На якому боці я здебільшого сплю? На правому. От малята туди й перекочуються, а шкіра розтягується…
Завтра у Роми в університеті різдвяна вечірка, а потім – у старшій школі – концерт танцювальної групи, до якої ходить Марічка. Тож учора я вирішила перебрати свій гардероб, щоб пошукати щось пристойне, у що я могла б влізти. Точніше, то і не гардероб, а усього лише кілька речей, щодо яких у мене були певні сподівання.
Є симпатична пісочна блузка, у яку все ще вміщається мій живіт, тож можна спробувати підібрати щось до неї. Штани з низькою талією і широким поясом з китичками не виправдали моїх сподівань. Взагалі-то, за звичайних обставин, вони на мене трохи великуваті, і доводилося добряче затягатися поясом, щоб вони не спадали, саме тому я на них і розраховувала… Я в них навіть влізла! Хоча, зізнаюся, не без скрипу, але застебнути було годі й пробувати.
Що ж іще лишається? Вільне широке літнє плаття, яке можна вдягнути на гольф. Звісно, не ідеальний варіант, бо спереду добряче коротше через причеплений м’ячик, та все ж набагато краще, ніж джинси з кишенькою для пуза, які вже добряче мені набридли. Але навіть і з цих джинсів пузо вже вискакує – ніде йому не сидиться, нікуди воно не влазить…
Учора ходила у лікарню – заповнювати папери щодо операції. Щоправда, треба було не стільки заповнювати, скільки слухати пояснення медсестри. Вона мені дуже довго (близько години) і детально пояснювала, коли, як і що відбуватиметься.
У жодному разі не пити аспірин, ібупрофен, вітамін Е та інші ліки, які розріджують кров, за тиждень до операції. Допускається хіба що тайленол. (Не дуже й треба. Я й так усіляких ліків уникаю, як можу.)
Нічого не їсти й не пити після півночі у день операції. (А оце вже буде важче: я ж заснути не можу, якщо голодна…) Вранці можна почистити зуби (ото вже дякую, що дозволили!) і прополоскати рота, головне – нічого не ковтати!
Вранці перед операцією не пити ніяких ліків. Усі виписані ліки взяти з собою в оригінальній упаковці.
З вечора помитися з милом, а через дві години скористатися спеціальними серветками зі скрабом – очистити і продезінфікувати живіт. Медсестра мені довго пояснювала, як користуватися цими серветками. Я старалася дуже уважно слухати, хоча там стільки нюансів, що усього все одно не запам’ятати. Але не біда – детальна інструкція зі мною. Так що доведеться ще розбиратися.
За пару днів до операції має подзвонити персонал і сказати точний час, коли треба бути в лікарні. Те, що операція призначена на 7.00, не означає, що ми маємо приїхати перед сьомою. Як правило, треба бути за 2,5 години до операції, тобто в 4.30 ранку. Весела перспективка… Та я одним тільки таким раннім підйомом буду страшенно змучена, а ще ж сам процес!
Багато розказувала Сью, так звали немолоду медсестру, і про підготовку та саму операцію. Які ліки даватимуть і колотимуть, що постійно контролюватимуть тиск (кожні п’ять хвилин), температуру і рівень кисню в крові. І ще купу різних речей. Дала з собою папку з буклетами. Я учора прочитала брошурку про операції і власне про кесарів розтин (лишилося ще близько з десяток про перебування у лікарні, палати, права пацієнтів, контроль інфекцій тощо). А потім подумала: а що краще – багато про це знати чи нічого не знати? Бо якось лячно стає від усіх цих подробиць…
Я запитала, коли зможу вставати після операції. Сью відповіла – як тільки відійде анестезія, і я відчуватиму ноги, тобто вже десь за годину після операції. І це добре, що я не збираюся вилежуватися, бо треба лишатися активною. Все правильно, але через годину?
Запитала також про те, чи потрібно брати з собою якісь речі. «Якщо хочете – можете взяти халат, капці, сорочку. Лікарня усім цим забезпечує, але ж ви розумієте, воно у нас не дуже модне». Ха-ха. То ти, Сью, наших сорочок не бачила. Добре, я ще подумаю, але, мабуть, халат, капці та піжаму про всяк випадок візьму.
За день до операції треба зробити аналіз крові – вони хочуть точно знати групу, бо потрібна кров завжди має бути напоготові, хоча Сью вже й не пам’ятає, коли вони востаннє робили переливання крові після пологів.
Раз операція призначена на вівторок, у п’ятницю можна буде вже й додому. Сью також, як і Кейті та Майкл раніше, сказала, що деякі жінки рвуться пошвидше додому, але в мої плани це не входить – будьте добрі, надайте мені всі послуги. Та й коли прибуде молоко, хотілося б, щоб поруч був хтось, хто може надати кваліфіковану допомогу. Хоча, звісно, це я зараз так кажу… Хтозна, може, також додому проситимуся? J Але ж Рома з Марічкою відвідуватимуть мене, то, думаю, не встигну засумувати…
Немає коментарів:
Дописати коментар