вівторок, 6 березня 2012 р.

Вагітніть по-американськи. Частина дев'ята


26 жовтня
30 тижнів
Сьогодні я не встигла навіть вибрати собі журнальчик, як мене покликала Меліса. По дорозі до кабінету, як завжди, зважила. 64 кілограми, тобто за останні два тижні я набрала 2,5 кг, а за попередні два – нуль. Остаточно для себе вирішила, що у них проблеми з вагами, і тому не варто цим перейматися. Краще купити додому ваги, і самій стежити за кілограмами.
Тричі уже бачила Мелісу, і щоразу вона говорить мені компліменти. Сьогодні їй сподобалася кольорова гама мого одягу (я була у гольфі з яскравими квітами і рожевій кофті), минулого разу – моя сумка, позаминулого – светр. Я їй сказала, що вона щедра на компліменти, на що вона відповіла, що це не компліменти, а правда. Поки Меліса міряла мені тиск, я думала: а чи буває таке, що медсестри у наших жіночих консультаціях говорять якісь приємні речі своїм пацієнткам? Чи тільки залякують діагнозами і або відправляють на дорогу діагностику, або примушують купувати дорогі ліки, які є тільки в них… Просто так, подумалося…
Для Кейті я цього разу приготувала цілий список питань. Бо якби не записала, точно б забула. Щодо пренатальних курсів вона сказала, що вони мені не потрібні, раз у мене буде операція, хіба що я дуже хочу… Та не дуже я хочу, бо на вулиці вже холодно, а мої гарненькі пальтечка та курточки на мені не сходяться. Поки що ще застібається вітрівка, але вже ледь-ледь, і нова куртка – взагалі-то я розраховувала, що зможу переходити у ній вагітність, але ні, зі светром вона теж ледь-ледь застібається. Доведеться щось позичати у Роми…
Поговорили ми і про вибір лікарів, бо ж американці самі собі і своїм дітям вибирають лікаря. Мережа клінік «Гандерсон-Лютеран» не має педіатрів, лише сімейних лікарів, от я і питала у Кейті, хто з них спеціалізується на малих дітях. Вона відповіла, що молодь, як правило, обирає пана Боннера, бо він і сам молодий, і має дітей. Але, крім нього, записала мені ще два прізвища. Останній лікар – індус. Дуже дякую, до нього ми точно не підемо. Рома вже ходив. З кашлем. Кашлю передували нежить і біль у горлі. Тобто усім зрозуміло, що починалося із застуди.
До лікаря Рома пішов, щоб дізнатися, чи це не бронхіт, ну і за порадою щодо лікування, звісно. Пан Расул, подивившись і послухавши, сказав, що це алергія і дав чоловікові ліки від… астми. Я знаю, що алергія та астма – дуже модні хвороби у США, але ж не до такої міри…
Пора вже визначатися і з хірургом, і то чимшвидше, бо на 34 чи 36 тижні має відбутися попередня зустріч із ним. У клініці працює два хірурги: поважний дядечко із поважним стажем і «новенький» – молодий лікар із шестирічним досвідом. Кейті запевнила, що обидва хороші спеціалісти. Із новачком вона уже кілька разів працювала, тож знає, про що говорить. При цьому вона порадила мені розпитати знайомих, щоб визначитися з вибором хірурга. Ги-ги. А у мене тут купа знайомих, у яких я можу спитати поради щодо вибору хірурга… Мабуть, зупинюся на більш досвідченому лікареві. Якщо, звісно, у його графіку знайдеться місце і для мене.
Поруч із іменами лікарів Кейті записала мені назву препарату від печії, який паралельно мав би полегшити нічні судоми. Записала – і добре. Хай буде. А от чи я його питиму – це інше питання. Досить і вітамінів із залізом. Аналіз крові на рівень гемоглобіну повторимо через два тижні або й за місяць.
Ну що ж? Ніби розпитала про все, що хотіла, не забула пожалітися. А що? Нехай не думає, що усе аж так гладко проходить. Не так страшно мене мучить та печія, та все ж неприємно. Кажуть, то через те, що дитинка волохата. Побачимо-побачимо. Вже скоро! Ще якихось два місяці!
Часом здається, що малятку там уже нудно. Так товчеться, так крутиться… А буває, як штрикне ліктем чи п’ятою, то аж бугорок випинається. Я вже не кажу, що це досить боляче. Тоді я погладжу той твердий камінчик, що випинається з живота, і він зникає. Щоб за якийсь час знову з’явитися у тому самому місці. Потерпи ще трохи, крихітко! Ще рано! Але лишилося недовго чекати…

Немає коментарів:

Дописати коментар