пʼятниця, 28 жовтня 2011 р.

Батьківсько-учительська конференція


Так називався захід, який ми на днях відвідали у школі. У попередній школі, у Балтиморі, відвідування таких конференцій було за бажанням. Дитина приносила запакований конверт із табелем і папірцем, у якому треба розписатися, що ти ознайомився з оцінками свого чада, і зголоситися на зустріч із учителем, якщо бажаєш (чи учителями, наприклад фізкультури, музики тощо).
У Балтиморі ми не призначали зустрічей, бо й так могли про все розпитати у вчительки: бачили її щодня (бо ж діти до дванадцяти років у Меріленді не можуть ходити до школи самі, тож я Марічку водила і забирала), і після уроків запросто можна було підійти до місіс Луїс і поговорити, бо вона виводила свій клас зі школи і слідкувала, щоб дітей розібрали батьки.
У школі Вест Юніон трохи інша система. По-перше, учительку не так просто зловити. Вранці вона зайнята з паперами, і просто не хочеться її відволікати (хоча, звісно, вона з радістю відповідає на усі твої питання, раз ти вже зайшов у клас), та й часу обмаль, бо поки ми з Марічкою зберемося, поки причалапаємо, то до початку занять лишається буквально кілька хвилин.
Після закінчення уроків ще не закінчується робочий день учителя – у кожного з них є ще й додаткові обов’язки. Одні відповідають за тих дітей, котрих забирають батьки, інші – за тих, хто їде додому шкільним автобусом. На кожен автобусний маршрут припадає по два учителя-супровідника.
По-друге, батьківсько-учительські конференції обов’язкові – як підсумок чверті.
То що ж таке батьківсько-учительська конференція? Це зовсім не схоже на звичні в українських школах батьківські збори. Це зустріч учителя і тата/мами чи обох батьків однієї дитини. Якщо батьки хочуть, можуть призначити також «побачення» тому ж таки вчителю фізкультури чи музики, чи малювання. Часом хтось із вчителів може приєднатися до конференції, як було у нашому випадку – до розмови долучилася викладач малювання, вона ж – керівник програми для обдарованих дітей, додатково займається математикою і психологією з дітками, яких весною тестуватимуть на цю саму «обдарованість».
Зустріч абсолютно неформальна. Можна ставити будь-які питання і отримати вичерпні відповіді у приязній, дружелюбній формі. Окрім того, міс Валватні повідомила нам, на якому рівні знаходиться Марічка з кожного конкретного предмета. Щоб визначити цей рівень, із читання, математики, мови на початку року проводилися тести. Такі ж тести будуть у кінці навчального року, тож буде змога порівняти результати і оцінити прогрес.
Звісно, міс Валватні часом робить і зауваження. Наприклад, коли Марічка читає книжку замість того, щоб слухати пояснення до завдання. Якщо вона не відкладає книжку після першого зауваження, то після другого чи третього вчителька забирає чтиво, а іноді, за її власними словами, доводиться забирати усі книжки з-під Маріччиної парти. Але й про це учителька розповідає з посмішкою, а не претензіями. Мабуть, саме тому і люблять її діти, і тішаться, що вона буде з ними не один рік, а цілих два, хоча таке рідко трапляється у американських школах. Якщо вже хтось працює з третіми (першими, четвертими) класами, то весь час. Але у даному випадку, мабуть, зробили виняток через те, що школа невелика, обслуговує три невеликих містечка, тож не завжди набирається достатня кількість дітей, щоб заповнити два паралельні класи, а учителям потрібно працювати.
Що ще я не розповіла про батьківсько-учительську конференцію? Як правило, на неї виділяється час на початку нової чверті. У призначені дні навіть навчання закінчується на годину раніше. Але, звісно, цього часу усе одно не достатньо. Тому міс Валватні зараніше опитала, хто з батьків може прийти в інший день, тож ще у середині першої чверті ми знали, на коли призначено нашу зустріч. До речі, час вибирається такий, який підходить батькам, а не просто повідомляється, коли вони мусять прийти.
Оце, мабуть, і все. Головна відмінність від батьківських зборів – учителька окремо спілкується з батьками кожної дитини, говорить про успіхи чи проблеми конкретного учня, а не порівнює його з Васею Пупкіним чи Галочкою Ложкіною. І я вважаю, що це правильно.

1 коментар:

  1. Так, це безумовно, правильно адже вислуховувати півгодини про чужих дітей завжди нудно. І все це заради того, щоб потім дві секунди приділили твоїй:)

    ВідповістиВидалити