четвер, 22 вересня 2011 р.

Різна Америка


Усі не раз і не двічі зустрічали це словосполучення. Але що ж воно означає? У чому полягає відмінність? У тому, що є райони на зразок Беверлі Хілз і чорні квартали, які дуже правдоподібно зображають у кіно? Чи, може, в тому, що є люди, які працюють на трьох роботах, і є інші – що живуть на державну допомогу і навіть не збираються робити щось для держави. Як казав товстий кіт із мультика про папугу Кешу, «нас и здесь неплохо кормят»… Що краще – хмарочоси, що линуть до неба, і тягучки на дорогах чи мирні пасторальні картинки з корівками, що пасуться, і нескінченні кукурудзяні поля?
Я, як завжди, не претендую на об’єктивність. Хочу лише поділитися своїми суб’єктивними роздумами з цього приводу. Тим паче, що тепер, змінивши місце проживання, маю право порівнювати.
Балтимор – найбільше місто штату Меріленд, разом із передмістям і прилеглими містечками його населення складає кілька мільйонів. Вест Юніон, де ми живемо зараз, – невеличке містечко, усього лише 3,5 тисячі жителів. Деякі знайомі кажуть, що в Україні є більші села. Але невелике американське містечко і невелике українське містечко – це, як кажуть, дві великі різниці.
Саме про це я і хочу написати, а ще – про плюси і мінуси великого і маленького міст. Хочу, щоб розповідь вийшла стрункою і послідовною, але ви вже вибачайте, якщо думки перестрибуватимуть з одного аспекту на інший.
Певне, найбільша перевага великих міст – розвинена інфраструктура. Багато різноманітних магазинів на різний смак та товщину гаманця, кінотеатри, виставкові зали, музеї, усілякі розважальні комплекси, фітнес-центри, ресторани та кафе. Причому працює усе це ледь не цілодобово – аби лише приходило побільше клієнтів.
У маленьких містечках час плине по-іншому. Немає шаленого ритму життя, люди нікуди особливо не поспішають. Так, неспішно, ведеться і бізнес. Наприклад, ресторанчики можуть собі дозволити працювати не цілий день. Якось ми хотіли зайти в один із них о третій годині дня – виявилося, що він зачинений. Працює до другої, а потім – з четвертої (як варіант – із п’ятої). Частина ресторанчиків у понеділок взагалі зачинена (Ну й справді, повинен же у людей бути вихідний!) Зрештою, це зрозуміло – не так багато відвідувачів, щоб тримати заклад відчиненим цілий день. Але нам це спочатку видалося дивним. У вихідні також працюють не всі магазини. Добре, що це не стосується нашого улюбленого супермаркету. Він працює з шостої ранку до десятої вечора, у неділю – до восьмої.
Тож поки що ми говорили про переваги великих міст. Двома словами – це розвинена інфраструктура. Але поруч із перевагами є й недоліки. Тягучки на дорогах у години пік. Якщо треба заїхати у кілька магазинів – можна витратити день, бо вони знаходяться у різних частинах міста, а щоб добратися з одного кінця в інший, треба їхати хвилин сорок, це якщо дорога чиста…
Вест Юніон можна обійти пішки. До школи – хвилин десять – п’ятнадцять. Стільки ж часу забирає дорога до танцювального залу чи поліклініки. (Для порівняння – у Балтиморі дорога до лікаря займала двадцять хвилин машиною.) Університет, у якому викладає Рома, знаходиться у сусідньому містечку, Файєт. Машиною від дому до роботи – 10 хвилин (у Балтиморі було 15-20, ненабагато довше…)
Але справа навіть не у відстанях. Справа у відчутті безпеки. У Балтиморі в нашій машині вночі цеглою розбили скло – а машина стояла перед самісіньким будинком! Нічні злодії, очевидно, хотіли поживитися джипіесом. Вони не додивилися, що то лише підставка, а не сам прилад. Та я зараз не про це. Витягти щось із машини могли і перед магазином чи аптекою, потрібно було контролювати себе і не лишати на сидінні навіть сумки. Яка кому різниця, що там немає грошей?
А у Вест Юніон люди лишають на парковках машини з відкритими вікнами. І перед школою, і перед магазинами, і на центральній площі. Спочатку так і хотілося їм сказати: «Народ! Що ви робите? Це ж небезпечно!» Але тут інший часопростір, інші стосунки між людьми. І хоча усі американці дружелюбні, тут, окрім привітності, присутня ще й довіра до своїх співгромадян.
І ця довіра проявляється не тільки у відкритих вікнах машин. До школи діти ходять пішки самі! Водять-забирають батьки тільки найменших. Маріччині однокласники або їздять на шкільному автобусі (хто мешкає у сусідніх містечках – Файєт і Хокай, а також ті, хто живе від школи далі, ніж за одну милю), або самі ходять додому. Я поки що воджу доню до школи і забираю. Але через якийсь час і вона сама ходитиме, тим паче що бажання таке вже має, але недалеко від нас іде ремонт дороги, то ми поки що вирішили перестрахуватися.
Ленор Скеназі, американська журналістка і письменниця, у своєму блозі недавно писала про попсікл-тест для околотку. Попсікл – це заморожений сік. Зрештою, його можна замінити на морозиво. Так от, якщо восьмирічна дитина може сама піти у магазин і купити попсікл (морозиво) і повернутися додому до того, як він розтане, значить, ви обрали гарне місце для життя. Скеназі вважає здоровою місцевість, де діти самі граються на вулиці і ходять до школи. Тож, якщо послуговуватися цим критерієм, ми обрали правильне місце.
У Меріленді дітям до дванадцяти років не можна самим ходити до школи – тільки у супроводі батьків або старших братів-сестер. Дітей «вручають» батькам на виході зі школи, самих їх додому не відпустять, навіть якщо їхній будинок знаходиться по сусідству із школою.
Та сама Ленор Скеназі пише про те, що зараз в Америці лише один з десяти школярів ходить до школи пішки. На це можна зауважити: часи змінилися, стало небезпечно. Бо ж, я знаю, що і в Україні усе частіше батьки водять і забирають дітей зі школи. А я, наприклад, сама ходила до школи з першого класу. Перші два тижні водили батьки, ще два тижні за мною назирці ходив тато (про що я дізналася через багато років), а потім я цілком самостійно ходила до школи, зі школи, сама сиділа вдома. Останній пункт, до речі, також досить небезпечний – багато штатів мають конкретні обмеження щодо віку, коли можна лишати дитину саму вдома.
І що ж я усім цим хочу сказати? Що я рада, що можу відпустити дитину до подружки саму, що вона сама зможе ходити до школи і на танці, що можна не боятися, що вночі хтось розіб’є скло у машині… А те, що до найближчого кінотеатру треба їхати 20 хвилин, у сусіднє містечко, так і у великих містах потрібно долати не менші віддалі. Тільки у мегаполісі ти їдеш по місту або об’їжджаєш по трасі, а тут – повз кукурудзяні та соєві поля. Те, що дуже далеко до деяких улюблених магазинів, також не страшно – більшість із них мають свої сайти, а інтернет-шопінг, до того ж, економить купу часу.