четвер, 13 травня 2010 р.

PTA і тиждень подяки учителям

Минулий тиждень був тижнем подяки учителям – Teacher Appreciation Week. Точніше, день учителя у календарі позначений 4 травня, але насправді цілий тиждень був присвячений вшануванню праці вчителів. PTA (Parent Teacher Association, Асоціація батьків і вчителів) збирала кошти на святковий обід для учителів. Але якщо тут на щось збирають гроші – це абсолютно добровільно. Хочеш – здаєш, не хочеш – не здаєш. І ніхто не називає суму – хто скільки зможе. Раз зайшла мова за PTA, скажу пару слів про цю організацію. Це асоціація батьків і учителів, які спільними зусиллями працюють над оптимізацією навчального процесу, піднімають питання безпеки учнів, харчування тощо. Тобто займаються питаннями, які в Україні вирішуються на батьківських зборах. У США вчителі не проводять батьківських зборів. Усю інформацію, яку потрібно донести до батьків, кладуть дитині у її персональну папку. Якщо це звіт про успішність, він запакований у конверт, який батькам потрібно підписати і повернути до школи. Якщо планується якийсь захід, наприклад, поїздка класу до зоопарку чи фотодень, то батькам передають конверт, куди вони мають покласти гроші, і дозвіл, у який вони мають вписати ім’я своєї дитини і поставити підпис. Ну, або написати, що не дозволяють дитині їхати у зоопарк чи прибирати територію школи в День Землі. Таким чином і відбувається комунікація учителів з батьками. Але якщо у батьків є якісь питання щодо успішності/поведінки дитини, учитель завжди відгукнеться і радо все розповість.
Участь у PTA добровільна, там збираються батьки-активісти, якщо бути точною, переважно матері-активістки... Щороку вибирають президента шкільної організації і секретаря. Наскільки я розумію, це дуже почесні посади. Десь раз на кілька місяців PTA влаштовує збори і запрошує до обговорення питань, що накопичилися, усіх бажаючих. Повідомлення про збори PTA кладуть дітям у папки, а окрім того, дублюють інформацію по телефону. Телефонна розсилка (секретар робить запис для батьків усіх учнів школи) сповіщає також про короткий день у школі (навчання закінчується в 11.15; учителі цього дня мають загальні збори), фотодень та інші важливі шкільні події.
Так от, PTA збирала кошти, щоб вшанувати шкільних учителів. У одному з журналів були підказки про подарунки учителям. «Ой, потрібно робити якісь подарунки?!!» – жахнулася я, бо ж невідомо, які презенти люблять американські учителі. Журнал пропонував дві ідеї подарунків від класу: набір усяких різних причандалів для саду (американці просто помішані на садівництві, з початком весни у всіх магазинах продається розсада, насіння, цибулини, рослини у горщиках, які потім можна висаджувати у грунт) і горщик, де поруч із рослиною увіткнуті саморобні квіточки з посланнями учителеві на зразок «Учителеві №1», «Дякуємо за гарний рік!» і подарунковими картками. Цей приклад нас зовсім спантеличив… Якщо дарують подарункові картки, скільки грошей на них кладуть? Але батьки у класі мовчали, значить, спільного подарунка не задумували. Може, це й добре. Ми вирішили, що купимо квітку в горщику. Спочатку нею можна помилуватися, а потім пересадити у садок.
Висловлювати свою вдячність міс Малер діти почали вже у понеділок. Якраз коли ми ще були у класі, зайшов Ерік з татом. Тато тримав у руках високу вузьку вазу з ірисом. Ерік по-діловому поклав свою папку на стіл, сумочку з ланчем – на етажерку і рішуче попрямував до свого місця. Але сісти не встиг. «Ерік, ти хотів мені щось дати?» – запитала міс Малер. Ерік повернувся до тата. «Це, мабуть, подарунок до тижня подяки вчителям?» – продовжувала міс Малер. Ерік мовчки взяв вазу з рук тата і так само мовчки передав її міс Малер. Одразу після цього попрямував до свого місця. «Ой, як гарно! Дякую тобі, Еріку, мені дуже приємно!»
Марічка розповідала, що того дня ще хтось приніс квіти. Доця вирішила, що треба подарувати квітку не тільки міс Малер, а й міс Коул. Міс Коул не основна їхня вчителька, але часом допомагає міс Малер. Міс Коул сувора, але справедлива. Вона за найменшу провину пересуває машинки на поле нижче, але у той же час не скупиться на похвали, якщо дитина їх заслужила. Саме міс Коул старанно повторювала слово «зупинис», коли ми вперше прийшли до школи.
Ми з Марічкою вирішили використати журнальну ідею з паперовими квіточками, тільки подарункових карток не чіпляли. Міс Малер на листівочці, прикріпленій до квітки, Марічка написала: «Ви – найкраща вчителька!», а міс Коул: «Дякую за гарний рік!» Протягом тижня діти ще приносили знаки уваги і вдячності своїм учителям.
Мені здається, це правильно – робити день учителя наприкінці навчального року. Тим паче, що у США учителі ведуть клас лише один рік. Я маю на увазі молодшу школу. Тобто кожен учитель має дуже вузьку спеціалізацію. Prekindergarten, kindergarten, перший клас, другий, третій, четвертий – щороку інший учитель. Провчившись із ним рік, дитина може подякувати (чи не подякувати) за знання, увагу, турботу.
Міс Малер так втішилася жовтим герберам у горщику! І кольоровій паперовій квіточці, зробленій Марічкою. Вона дякувала у вівторок, коли Марічка вручила їй горщик, дякувала у середу. У четвер і п’ятницю донечка сиділа вдома через кашель. У понеділок міс Малер знову дякувала нам за квіти! Мені уже було якось аж незручно. У понеділок у Маріччиній папці був конверт, адресований їй і її батькам. Там була листівка з подяками від міс Малер і міс Коул. І не просто два слова, а ціле послання про те, як вони втішилися, які вони раді і вдячні. Так, подібна реакція для нас незвична. А для американців – природна. Якщо тебе запрошують на вечірку, то потім дякують, що ти прийшов, – або у той же день вручають спеціальну листівочку, або наступного дня посилають поштою. Після дитячих вечірок діти обов’язково повертаються додому з якимись дрібненькими подаруночками. І навіть коли святкують дні народження у школі, то роздають однокласникам не тільки cupcakes (невеличкі кексики), а й наклейки, перстеньки чи маленькі іграшки. Звісно, іменинники також не лишаються без подарунка – міс Малер має невичерпний іграшковий запас. Усі втішені і задоволені.
Виявляється, це так приємно – комусь дякувати! Дякувати за увагу до своєї персони, турботу, витрачений час (в американських детективах слідчі обов’язково дякують свідкам за їхній час, коли збирають інформацію). Ритуал подяки – це ще один елемент американської ввічливості, про яку я вже писала. Коли оточуючі тобі дякують, а не просто сприймають твої вчинки чи слова як належне, і дякують щиро, а не з пісною міною чи зверхнім поглядом, ти розумієш, що те, що ти робиш, правильно і комусь потрібно.

понеділок, 10 травня 2010 р.

Ще раз про шопінг

Я вже зачіпала цю тему в листопаді, але тоді сама ще не дуже добре орієнтувалася, тож тепер хочу повернутися до неї. Звісно, найбільші розпродажі відбуваються напередодні Різдва, але є й сезонні сейли, коли, наприклад, перед початком весняного сезону розпродують теплі речі або речі з минулорічної колекції, щоб звільнити місце для нових. На таких розпродажах часом можна купити одяг чи взуття вдвічі, втричі, а часом навіть ще дешевше. Але то вже треба цілеспрямовано полювати. Вистежувати у магазинах або в інтернеті. В інтернеті набагато зручніше, бо не треба їздити/ходити на шопінг, а лише гортати сторінки, та й вибір часто більший, бо товар відправляють зі складу, а не з конкретного магазину. Окрім того, на інтернет-сайті, як правило, нижчі ціни, бо ж не треба платити за оренду магазина. Так, наприклад, на сайті Barnes&Noble, популярної мережі книжкових магазинів, книги можна придбати десь на третину дешевше, ніж власне у магазинах. У магазин Barnes&Noble можна прийти, вибрати, сісти й переглянути чи почитати книжку, а потім купити її на їхньому сайті.
Якщо замовити товар через інтернет, то пошта чи служба доставки принесе посилочку прямо під двері. Не треба нікуди йти, нічого заповнювати. Повертаєшся додому – а перед дверима кілька коробок, у поштовій скриньці – журнали і листи. Випереджаючи можливе запитання, відповідаю: посилки не пропадають, журнали також.
Окрім сезонних знижок та розпродажів існує правило «шести тижнів». Такі марки, наприклад, як Old Navy, Banana Republic, Kohl’s та інші, роблять знижки на свої товари через шість тижнів після того, як вони вперше з’явилися у магазині. На полювання потрібно виходити у четвер ввечері, бо саме четвер – перший день знижок у більшості магазинів одягу. А якщо дочекатися вихідних, можна й не знайти омріяного сарафанчика чи босоніжок потрібного розміру.
У січні чи липні можна вигідно придбати меблі, тому що у лютому та серпні в магазинах з’являються нові колекції. Ціни також нові, а самі ліжка чи шафи від «старих» можуть відрізнятися лише кольором чи аксесуарами. З іграшками інакше. Асортимент кардинально змінюється у вересні, але найкращий час купувати ляльки/машинки та інші цікаві дрібнички не напередодні, а у жовтні-грудні.
Шукати найдешевші авіаквитки краще у вівторок після третьої години дня. Більшість авіакомпаній оголошують про знижки вночі у понеділок, потім дані заносяться у загальну систему, тож час Х настає у вівторок по обіді. Найдешевші дні – вівторок, середа і субота, бо у ці дні здійснюється менше ділових подорожей, тож лишається більше вільних місць. Найдешевші рейси – перші ранкові, бо не всі хочуть покидати тепле затишне ліжечко заради жорсткого крісла в літаку.
Найкращий час для придбання нової машини – останні вівторок і середа місяця. Дилерам потрібно підтягувати квоту, тож вони легше спускають ціну. А якщо нове авто не конче потрібно прямо зараз, можна почекати до вересня. З вересня до грудня можна придбати минулорічну модель на 10-20% дешевше.
Цікава математика, правда? Але навряд чи вона працює в Україні, адже у нас і закони економіки не діють…
Власне, збираючись писати про шопінг, я хотіла зачепити цю тему трохи з іншого боку. Але прочитавши статтю у свіжому номері свого улюбленого журналу Woman’s Day, захотіла поділитися інформацією. Американські журнали часто піднімають тему економії, розповідають, як дешевше купити якісні речі (маю на увазі не тільки одяг, а й техніку, машини, квитки на літак чи концерт – власне, те, про що я писала вище). Цим вони дуже відрізняються від української жіночої періодики, де зірки різної величини хизуються тим, хто, що і де найдорожче купив.
І ще кілька слів про журнали. У середньому, передплата на рік коштує $30-50, але досить легко можна знайти за $10-15, а якщо добре пошукати, можна оформити річну передплату за $5-7, а часом навіть не річну, а кількарічну. Потім можна дочекатися подібної акції і знову недорого передплатити. Окрім того, в якості подяки за передплату, видавництво може запропонувати замовити безкоштовно чи за символічну плату одне чи два видання додатково. Або, поновивши передплату, можна отримати можливість передплатити видання і для друзів – за особливою, подарунковою ціною. Але можна і промахнутися. Кілька місяців тому Рома натрапив на пропозицію передплатити Woman’s Health на три роки за $3. Приваблива пропозиція! І тематика, яка мене цікавить… Але журнал виявився паршивенький. Багато картинок, мало інформації – я такого не люблю. Тепер стою перед дилемою: відписатися, чи хай приходить – а раптом трапиться і там щось цікавеньке? Мої улюблені видання: Woman’s Day, Parents, Health, Family Fun. Не буду навіть говорити про тематику цих видань – усе зрозуміло з назв.
Окрім власне знижок і розпродажів, дуже розповсюджена у США система купонів. Купони можуть бути у газетах чи власне самих магазинах і передбачають знижки на певні товари. Це, наприклад, може бути мінус $10 від покупки на суму від $25. Або якщо ти накупиш на певну суму товару, то, скажімо, картоплю або паперові рушники можна купити за спеціальною, зниженою ціною. Подібні купони дійсні не тільки у магазинах. Так, коли ми ходили у боулінг зі знайомими, частину вартості вони «оплатили» купонами – спеціально збирали для такої події. А коли ми їздили у печери, то завдяки купонам квитки у Skyline Caverns нам обійшлися дешевше.
Різні магазини також проводять заохочувальні акції. Купуєш дитячі йогурти – до чека додається купон на знижку наступного разу. Купуєш зубну пасту – на наступний раз видають купон на $2, а до нього – купон на покупку гелю для душа чи молочка для тіла зі знижкою у 20%. Так потроху, потроху – та й назбирається на щось корисне. А може, не корисне, але дуже бажане.
До речі, про корисне. Компанія Tropicana, яка виробляє натуральний апельсиновий сік, окрім користі від самого соку пропонує ще дещо. Кожен пакет чи пляшка соку (ми купуємо галонові (1 галон = 3,78 л) пластикові пляшки) має код під кришечкою. Зареєструвавшись і ввівши код, отримуєш бали, а вже за ті бали можна вибрати собі винагороду: знижку на заняття фітнесом, безкоштовний похід у боулінг, квиток у музей, зоопарк, дитячий розважальний центр (купуєш один квиток, другий – безкоштовно), морозиво у Baskin Robbins (купуєш одне морозиво, друге – безкоштовно) тощо. Інша компанія, Stonyfield, виробник різноманітних йогуртів, пропонує за зароблені бали вибирати свою продукцію, різноманітні чаї, каву, журнали про здоровий спосіб життя, органічну косметику, посуд та сумки, вироблені за дружелюбною до навколишнього середовища технологією. Одним словом, раз любиш натуральні йогурти, маєш право на «натуральні» подарунки.
Я взяла за приклад дві компанії, але їх, звісно, набагато більше. Це лише ті, продукцію яких ми часто купуємо. Українським компаніям непогано було б узяти подібну практику на озброєння. Може, заодно б і популяризували вітчизняні музеї, зоопарки, театри. А то акції ніби й проводяться, але або виграти там пристойний приз практично нереально, або такі подарунки, що й задарма не потрібні…
Збиралася писати про одне, по ходу розповіді впліталося інше, так що такий-от вийшов допис про шопінг…

До дня матері

Напередодні Дня матері шкільна газета надрукувала роздуми учнів kindergarten про своїх мам: висловилося по вісім дітей із класу міс Малер і класу міс Лемонз. Я хочу навести ці місцями смішні, але завжди щирі слова.
Мила білява Еббі, Маріччина однокласниця, сказала таке: «Моя мама справді хороша і гарна. У нас восьмеро дітей, і вона дуже любить нас. Вона робить смачні макарони». Від себе додам, що у них не тільки вісім дітей, а й ще вісім котів і дві собаки. Весела сімейка, чи не так?
Улюбленець дівчат, завжди усміхнений кучерявий Бред: «Моя мама – це веселощі. Вона допомагає мені у школі. Вона весела. Вона водить нас у парк». «Нас» – мається на увазі «з братом». Брат Бреда – його трохи збільшена копія – вчиться у другому класі.
Сором’язлива афроамериканка Кортні: «Моя мама допомагає мені та моїм сестрам. Вона добре піклується про нас. Вона гарний кухар».
Активна афроамериканка Торі: «Мама тяжко працює і хоче, щоб ми були хорошими і розумними». А яка мама цього не хоче?..
Крихітна Шарлотта, схожа на ляльку: «Мама – медсестра у шоковій терапії. Вона дає мені і Лайлі хороші речі. Вона їздила на Гаїті допомагати пораненим людям. Я люблю, коли вона читає нам книжки!»
Пампушкувата афроамериканка Найя з дивним як для чорної прізвищем White: «Мама допомагає мені з домашнім завданням. Я люблю, коли вона обіймає й цілує мене!»
Кеннеді (це не прізвище, а ім’я, і не хлопчика, як можна було б подумати, а дівчинки): «Мама готує смачну курку. Мені подобається ходити з нею до церкви».
Чорнявий розбишакуватий Деймон: «Я люблю маму. Вона працює в магазині, щоб ми мали усілякі речі. Вона готує чудовий квасоляний суп і макарони з сиром».
Дітей з класу міс Лемонз я бачу щодня, коли приводжу чи забираю Марічку зі школи. Але не знаю, хто є хто, тому коментуватиму хіба що висловлювання.
Ламарі: «Я люблю тебе, мамо. Ти така гарна. Твій дім гарний. Люблю тебе, мамо».
Кінан (не маю уявлення, це дівчинка чи хлопчик, ніколи не можна сказати напевне…): «Я люблю мою маму дуже сильно, бо вона купила мені велосипед. Ось чому я люблю мою маму дуже сильно. Вона купила мені DS. Вона купує мені усе». Довідка: Nintendo DS - маленький ігровий комп’ютер з двома сенсорними екранчиками. Тож Кінан, мабуть, таки хлопчик…
Аріадна: «Вона добра до мене. Моя мама дає мені їсти здорову їжу. Ми робимо печиво зі шматочками шоколаду. Ми ходимо у дім до моїх кузенів. Нам весело разом».
Нійя: «Я люблю мою маму, бо вона купує мені одяг і взуття. Дякую тобі, мамо. Я люблю тебе! До побачення». Не знаю, що б писала про мене моя дитина, але сподіваюся, не прощалася б отак…
Емія: «Я люблю мою маму. Коли приношу поганий звіт (звіт про успішність, аналог нашого табеля), йду спати раніше. Вона моя улюблениця у сім’ї. Коли я добре поводжуся, я їду в подорож. Вона робить мене щасливим, коли я сумний. Я люблю мою маму». Хоча, можливо, щасливОЮ. Не впевнена щодо статі цього дописувача…
Кімберлі: «Я люблю мою маму. Вона допомагає мені. Вона вчить мене. Вона дозволила мені мати кімнату з Дінь-дінь. Вона добра до мене. Вона дозволяє мені гратися на комп’ютері».
Крістіан: «Я люблю мою маму. Вона найкраща. Мама любить мене. Ти молодець, мамо. Я також люблю тебе».
Тіана: «Я люблю мою маму, тому що вона піклується про мене і любить мене. Вона завжди мене любитиме. Вона також любила мене, коли я була дитиною. Вона бере нас на пляж. Вона – найкраща мама».
Що тут ще додати? Діти розказали про своїх мам щиро й лаконічно. Збірний портрет хорошої мами: піклується про своїх малят, допомагає робити домашні завдання, добре готує, купує усілякі гарні речі, дозволяє гратися за комп’ютером, возить у парк чи на пляж, у проміжках між усім цим читає, цілує й обіймає.
Я намагалася максимально зберегти авторський стиль і перекласти якнайближче до оригіналу.
Вітаю усіх мам зі святом!

вівторок, 4 травня 2010 р.

Про клініку і кошенят

Насправді клініка не пов’язана з кошенятами, хіба тим, що візит до лікаря і зустріч із котиками відбулися в один день. У клініку ми поїхали, бо Марічка після печер захворіла. Якраз незадовго перед тим я хвалилася подрузі, що чи то завдяки зміні клімату, чи то завдяки місяцю, проведеному на морі, доця цього року майже не хворіла. Досі не пропустила жодного дня у школі! Не встигла я поділитися цією радісною новиною – опа – і вже другий тиждень Марічка нездорова. Почалося з нежитю, потім – сильний кашель. Сиропчики і народна медицина виявилися безсилими, тож учора ми пішли до лікаря. Звернулися у ту саму клініку, де проходили медогляд, і медсестра, яка того разу нас обмірювала і робила щеплення, Марічку впізнала і дуже зраділа. Але цього разу дитиною займалася не вона. Після заповнення чергової пачки анкет, вимірювання тиску і температури прийшла нарешті й лікарка. Оглянула, розпитала і призначила інгалятор і антибіотик. Антибіотик, що цікаво, від отиту, бо виявила, що одне вухо червоне, хоча прийшли ми з кашлем… Із тим антибіотиком ще були проблеми у аптеці. Мало того, що антибіотики тут продають лише за рецептом (що, зрештою, дуже правильно: щоб люди не займалися самолікуванням, а то потім ніякий лікар не вилікує), у рецепті обов’язково має бути вказане дозування і термін лікування. Наша лікарка чомусь забула написати, скільки днів приймати препарат, і фармацевт не продав нам ліки. До аптеки ми приїхали вже ввечері, тож клініка була зачинена (працює до п’ятої). Рома сказав, що вранці передзвонить лікарці і запитає про термін лікування. «Ні, так не годиться, я сам зателефоную і запитаю», – сказав фармацевт. Отак. Уявляєте собі таку ситуацію в Україні? І я – ні, тому й вирішила про це написати.
Фармацевт запитав нас, чи ми не з Росії. Ні, з України. «О, з України! А що таке мачуча?» Рома: «Не знаю. Ви думаєте, це якесь українське слово?» – «Так. Я працював з Іриною і ще однією українкою, то вона називала мене «мачуча». Казала, що це crazy українською». Не знаю, наскільки він crazy (божевільний, навіжений), але прізвисько Мачуча йому дуже пасує. Тож Рома сьогодні знову поїде до Мачучі по ліки…
Раз зайшла мова про аптеку, напишу трохи про відмінності між американськими й українськими аптеками. Відмінність не тільки у тому, що у США дуже багато ліків продається виключно за рецептами. Рецептурний відділ знаходиться у глибині аптеки (найпопулярніші мережі – CVS і Rite Aid). Безрецептурні препарати розсортовані по стелажах: застуда, кашель; протиалергійні препарати; вітаміни; догляд за ротовою порожниною; засоби гігієни тощо. Так клієнтам легко знайти те, що вони шукають; можна неквапно почитати інструкції, нікому при цьому не заважаючи і не створюючи черги в аптечному кіоску, як в Україні. Бо це, власне, не кіоск, а досить великий магазин. І окрім ліків і засобів гігієни там можна придбати косметику, спорттовари, іграшки, аксесуари (заколки, обручі, резинки для волосся), товари для тварин (іграшки, хатки), цукерки, деякі продукти та напої, а ще – тапочки, в’єтнамки (взимку – шарфи, рукавички), журнали та інші корисні дрібнички. Пані Іра, яка працює в CVS, казала, що компанія збирається скорочувати кількість супутніх товарів і зосередитися власне на ліках. По-перше, усі ці іграшки-цукерки відволікають увагу власне від ліків, а по-друге, компанія багато втрачає на сезонних товарах, які розпродує після свят за дуже низькими цінами. А ми якраз за це любимо CVS: після Різдва купили симпатичних цуциків донечці і хрещениці, а після Великодня – класнючого м’якесенького кролика, якого придивилися задовго до свята.
До клініки причепилася аптека, але де ж кошенята? А кошенята були у зоомагазині Petco. Ми хотіли купити нашому котові щітку, щоб чухати йому спинку, але гарної не знайшли. Зате довго стояли біля кліток з котами. Це коти і котенята, від яких хтось відмовився. Їх можна «усиновити» за $125 (котам роблять усі потрібні щеплення, а також стерилізацію, вживляють мікрочіп, щоб їх можна було знайти, якщо загубляться). Була там одна розкішна пухнаста кішка з важким поглядом. Спочатку вона сиділа на своїй хатці, відвернувшись від відвідувачів, а потім повернулася до нас мордою. Одразу видно, що кішка з характером, і характером дуже непростим. Коли вона подивилася мені просто у вічі, одночасно хотілося сховатися від того погляду і продовжувати дивитися – навіть не в очі, а набагато глибше: зелені очі розповідали про життя своєї власниці і повідомляли, що образити вона себе не дасть, добре вміє захищатися. Шкода тварину, адже швидше розберуть кошенят, яких можна хоча б спробувати виховати під себе, а взяти дорослу тварину зі сформованим характером і звичками не кожен наважиться. Я більше не насмілилася дивитися їй в очі, мені здавалося, що вона читає мої думки. Ця кішка не просила про ласку чи допомогу, вона повідомляла, що знає собі ціну. Про ласку і любов благали малята – двомісячні кошенята. Дві дівчинки – сіренька і рябенька – сиділи у верхній клітці, а у клітці під ними настирливо вимагав уваги до своєї персони жвавий чорний хлопчик. У сіренької кішечки були дуже сумні очі. Вона зазирала прямісінько у душу і самим поглядом благала: «Візьміть мене! Я хороша! Ну будь ласочка! Я так хочу тепла і ласки!». Хотілося пригорнути її до себе і ніколи-ніколи не спускати з рук… А грайливий чорнушка зачіпав лапою усіх, кого міг дістати: «Чому ви дивитеся на дівчат? Я тут! Давайте гратися!» Так, він хотів гратися, але й по ньому було видно, що не дуже солодко сидіти в клітці, самому, без мами. Хочеться знайти надійного друга, який захистить від голоду-холоду, розрадить у смутку і просто даруватиме свою любов. Про тварин у Petco турбуються: вони ситі, доглянуті, але дуже сумні… Точніше, сумні коти, бо хом’яки жваво бігають у колесах; морські свинки дрихнуть або не відходять від миски, запихаючись, ніби їх взагалі не годують і при цьому мають неймовірних розмірів зади.
Марічка ніяк не могла відійти від котів. «Ех, якби у мене зараз були гроші, я б купила оцю сіреньку кішечку і оцього чорного котика. Буду збирати гроші на кота», – врешті-решт виголосила своє рішення дитина. Яка до цього жила мрією про собаку, потім хотіла хом’яка, морську свинку чи кроля. «Так у нас же є кіт», – резонно зауважив Марічці тато. «Так то не мій кіт. А я хочу свого. Маленького. Щоб ріс разом зі мною…»
Маленька рябенька кішечка учора знайшла господарів (чи то вони її знайшли?). Сімейна пара стояла біля кліток з котами так само довго, як і ми. І кішечка встигла заприятелювати з жінкою, лапкою куйовдила їй волосся.
От я пишу зараз про це, а перед очима – благальні мордочки двох кошенят і горделивий погляд кішки-аристократки…