понеділок, 12 квітня 2010 р.

Мистецтво і пристрасть аромату

Так називається нова експозиція у Longwood gardens. І хоча у п’ятницю ввечері вже не дуже хотілося будь-куди їхати, і на дорогах були тягучки, ми все ж вирушили потренувати свої носи у царстві ароматів. На відкриття експозиції запрошували тільки членів клубу, окрім того, потрібно було зарезервувати місця.
Ми вже звикли, що в Садах Дюпона щоразу можна побачити і дізнатися щось нове, і щоразу на гостей парку чекає щось вражаюче і захоплююче. Зізнаюся, чому мені хотілося потрапити саме на цей клубний захід – в анонсі писалося, що кожен зможе не тільки ознайомитися з історією парфумів, а й створити свій власний аромат. Але не буду забігати наперед, спробую викласти все по порядку.
Ароматні сюрпризи почалися вже у центрі відвідувачів, через який проходять усі гості парку. На кількох стелажах стояли горщики-букетики з бузком, фрезіями і якимись невідомими мені білими квітами. «У моєму ароматі обов’язково буде фрезія», – думала я, вдихаючи аромат своєї улюблениці.
Скоренько пробігшись до консерваторії, де мало відбуватися найцікавіше, ми подумки дякували організаторам, бо вони збиралися влаштовувати дійство на вулиці, навіть якщо буде легенький дощик… Дощу не було, але сильний холодний вітер пронизував до самої душі і ніби насміхався з тих, хто не простежив за зміною погоди – тридцятиградусну спеку змінив десятиградусний холод. Ми хоч і постаралися вдягнутися відповідно, але все одно зіщулювалися від поривів вітру.
Але ось і гостинна консерваторія. Не минуло й місяця відтоді, як ми тут були востаннє, а вже все змінилося. Інші квіти, інші аромати. То тут, то там серед квітів таблички I am fragrant («Я пахну»). Спочатку ми подумали, що можна було обійтися й без написів, адже й так ясно, що більшість квітів пахне, але пізніше зрозуміли, для чого вони: такі таблички мали деякі рослини без квітів, але з сильним ароматом.
У великій залі, де за часів П’єра Дюпона проводилися світські прийоми, на столиках горіли свічки, а на багатоповерхових тацях чекали свого часу закуски. Зазвичай ця ділянка залита водою, але цього разу можна було пройтися між столиками, неквапом куштуючи овочі, хумус, печені чіпси чи міні-піцу з овочами (то, власне, була не зовсім піца, піцу це нагадувало тільки зовні: округлої форми прісне тісто з запеченими овочами). Подивувала мене одна начинка, яка виглядала як варення. Добре, що я прочитала, що це: карамелізована цибуля з вишнею. Я не наважилася спробувати, а Марічка рішуче поклала на свою тарілку. Правда, так і не доїла… Були також столики з водою, а ще – з гаспачо у маленьких стаканчиках і спиртними напоями. Якщо закуски були безкоштовні, то за алкоголь треба було платити. Було там ще картопляне пюре, яке насипали у вазочки на зразок десертних. До нього можна було додати на вибір сметану, сир, гриби, квасолю, бекон, а чи й усе разом. Спочатку до столиків із картоплею вистроїлася черга, але коли ми вже обійшли експозицію, можна було підійти вільно, що ми з Марічкою і зробили. Щось я затрималася на закусках. Але це був вечір, усі були голодні, тому перекуска виявилася дуже доречною.
Повертаюся до теми експозиції. Серед рослин то тут, то там стояли стенди, присвячені історії парфумерії: видатні парфумери, королеви й імператори, завдяки яким було здійснено прорив у мистецтві ароматів, дивовижні апарати, за допомогою яких із пелюсток добувають аромат.
Для дітей приготували захопливу пригоду. Їм видали книжечку «Пошуковці ароматів», у якій пропонували здійснити десять ароматних подорожей. Кожна мандрівка передбачала зустріч із людьми з різних країн і епох, які щодня професійно послуговувалися своїм носом. І, скажу я вам, більшість цих персонажів були мені незнайомі. По консерваторії розкидані пости пошуковців. На них міститься фотографія та інформація про певну особу, її внесок у парфумерію, а збоку – трубка з ручкою. Посмикавши кілька разів за ручку, можна почути аромат, який піднімається по трубці. А потім перевірити, чи правильно визначив запах, подивившись на екранчик поруч. Визначившись із запахом, треба знайти у книжечці наклейку з його назвою і приклеїти на сторінку поруч із пов’язаною з ним особою.
Зараз наведу кілька прикладів. Приклад перший.
«Нехай ніс веде тебе у мандрівці Китаєм разом із англійським «мисливцем за рослинами» Ернестом Вілсоном. Твоя мета – знайти нові види пахучих рослин для садівників Європи. Вілсон відомий тим, що любить пригоди, і пригоди не раз заводили його у найвіддаленіші куточки світу. Будь готовий до довгих сходжень, запилених черевиків і найпрекрасніших картин природи, які ти коли-небудь бачив.
Багато поширених садових рослин колись були відкриті людьми, які, як і Ернест Вілсон, подорожували світом, шукаючи нові ароматні рослини.
Завдання.
1. Знайди дослідницький пост.
2. Понюхай аромат. Чи чув ти його раніше? Чи він тобі подобається? Знайди назву цього квітучого дерева.
3. Чи ти погоджуєшся з Ернестом Вілсоном, що цей запах сподобається садівникам?
4. Знайди наклейку з запахом із подорожі Вілсона».
Цим пахучим деревом виявилася магнолія.
Далі не буду переписувати сторінки книжки, а лише пробіжуся по деяких із них. Дітлахам пропонувалося відшукати аромат мирри для єгипетської цариці Хатшепсут, єдиної жінки-фараона. Сік миррового дерева цінувався у Давньому Єгипті нарівні з золотом, і єгиптяни вірили, що це – аромат богів. Саме тому його так цінувала Хатшепсут – він допомагав їй відстоювати її царський статус і владу. На іншому посту пошуковця малюки мали відшукати аромат-компонент одеколону Наполеона. Будучи імператором, він так звик одеколонитися, що дуже страждав без парфумів на острові святої Єлени. Тому був змушений шукати схожі запахи. Потрібним йому складником виявився лимон.
А чи знаєте ви, що є люди (rose rustlers), які спеціально займаються тим, що відшуковують давні сорти троянд? «Старовинні» троянди (heirloom roses) мають більш сильний і насичений аромат, ніж їхні сучасні сестри – більші, яскравіші, з ледь чутним запахом. На цьому пошуковому посту треба було вдихнути два аромати ружі і визначити, де давній, а де сучасний. Heirloom rose пахне трояндовим варенням, а аромат її сучасної родички можна почути у будь-якому квітковому магазині чи на базарі… Нeirloom roses лишилося не так і багато…
Фінальна подорож – у Париж, до дизайнерки Ельзи Скіапареллі, яка у тридцятих роках минулого століття створила не тільки плаття з лобстерами замість прикрас, а й парфум Shoking. Флакон у формі жіночого силуету, що повторював обриси фігури Мей Уест, знаменитої акторки і музи Скіапареллі, був схований у яскраво-рожевій коробочці. Одним із інгредієнтів цього революційного на той час парфуму виявився мед.
Трубок з ароматами було набагато більше, ніж вказано у путівнику для дітей. І ми вдихнули кожен із пропонованих ароматів. Квіти, які пахнуть тухлим м’ясом, щоб привабити до себе певний вид мух у якості запилювачів (цей запах – чи не найяскравіше враження, яке лишилося у Марічки від цієї поїздки). Різні види м’яти. Запахи, які викликають певні асоціації: перець чилі (їжа), лілія (емоції; Марічка сказала, що пахне милом), хвоя (ліс, зимові свята)…
Побачила я нарешті і рослину, якій у рекламних замітках про парфуми завжди співають осанну. Це складник багатьох ароматів, і через написання назви цієї рослини я не раз сварилася з рекламним відділом, коли працювала в редакції жіночого журналу. Щоб ви довго не сушили голову над тим, що ж це, скажу одразу: це пачулі. Непримітна рослинка, яка пахне, як сказав Рома, вазонком, а коли викидає цвіт, схожа на нашу рідну щирицю… Можливо, ефірна олія пачулі має більш виражений аромат, ніж сама рослина. Але, чесно кажучи, ні «зовнішність», ні аромат цього дива природи мене аж ніяк не вразив.

Дещо вражаюче чекало попереду. Обійшовши всю експозицію, ми пристроїлися у хвіст черги з бажаючих створити свої власні парфуми. При вході у цю чарівну залу стояв парфумерний орган, де пляшечки із ефірними оліями розподілилися за «нотним» принципом: верхні (45-50% складу парфуму), середні (30-40%), базові (15-25%). Інструменти парфумерів вражали своєю тендітністю.

Не залишала байдужими й вітрина із знаменитими ароматами в ексклюзивних флаконах. Можна було відшукати творіння Jean Paul Gaultier і Chanel, Guerlain і Moschino, Carolina Herrera і Chopard, Hermes і Jean Patou, Pacco Rabanne і Yves Saint Laurent, уже згадуваний аромат Shoking від Elsa Schiaparelli, а також багато інших парфумів. Думаю, перерахованих імен уже достатньо для того, щоб зрозуміти, що відвідувачі насолоджувалися спогляданням справжніх шедеврів парфумерного мистецтва. Усього було представлено 173 аромати, назв більшості я ніколи не чула, я вже не кажу, що їх самих не бачила і не нюхала… Флакони просто заворожували своїми дивовижними формами: жіночі силуети у платтях і намистах, жіночі ніжки у модельних туфельках на підборах, місяць, сонце, вітрильник, метелик, зайчик… Усіх форм і фігур і не переказати, тим паче що деякі з них просто неможливо описати словами. Ароматні рідини виблискували різними кольорами і пробуджували фантазію.

Нарешті ми підійшли впритул до чудо-машини, яка створює парфуми. Тут на мене чекало розчарування. Точніше, аж два. Створений парфум – це не пляшечка, а лише аромат на картонній смужці, яку випльовує ароматна машина. (А чого ти чекала? Що усіх обдарують літровими банками ними ж наколочених парфумів?) І серед запропонованих нот немає фрезії! Зрештою, розчарування не тривало довго, ми захоплено спостерігали за тим, як інші створюють аромати. А потім дійшла черга й до нас. Першим творив Рома, далі – Марічка, а вже потім я. «Ароматна» машина – це великий сенсорний екран і столик із пляшечками-інгредієнтами. Усього їх було дев’ять: ваніль, сандал, мускус (базові ноти); жасмин, троянда, іланг-іланг (середні); лимон, бергамот, альдегід (верхні). Компонентів, звичайно, малувато, але якби було більше, процес затягнувся б на довше. І так кожен спочатку нюхав усі запахи, ті, які вибирав для власних парфумів, виставляв на доріжку по центру.

Потім на екрані натискав кнопочку «змішати» і – опля – машина уже випльовує смужку картону, на якій намальована гарна пляшечка, а на пляшечці – усі зазначені компоненти. Якщо потерти пляшечку – чути аромат. Рома змішав ваніль, жасмин і бергамот; Марічка – ваніль, троянду і бергамот, а я – мускус, жасмин і бергамот. Наші аромати хоч і мали спільні компоненти, але звучали по-різному.
Так ми створили свої власні парфуми. От тільки назв ще не придумали. Одним словом, добре, що ні втома, ні пробки не завадили нам набути такого цікавого досвіду, адже не щодня випадає нагода поринути у світ пахощів і створити аромат свого імені. До речі, цікава ідея! Чому б не назвати парфум Natalie? Правда, мене міг випередити якийсь більш досвідчений парфумер. Зараз подивлюся в інтернеті…

Немає коментарів:

Дописати коментар