середа, 24 березня 2010 р.

Орхідеї у Longwood Gardens

Втретє вирушаючи у Сади Дюпона, ми вже приблизно знали, чого очікувати, хоча й цього разу на нас чекали приємні сюрпризи. Марічку забрали зі школи трохи раніше, щоб піймати гарну погоду. 19 березня температура була навіть не весняною, а літньою – +20ºС. Навкруги усі ходили у футболках і шортах, але й ми не пасли задніх: просто неймовірно хотілося виставити вибілене зимою тіло під ласкаві сонячні промені.
Тепло, сонце, зелень – що ще треба для щастя весною? Ой, а що це там видніється ніжно-фіолетове? Крокус! Ще один, ще і ще!

А коли ми зійшли з основної алеї на вузеньку доріжку, перед очима з’явилися цілі галявини крокусів. Деякі ніби відділилися від своїх родичів, росли на чималій відстані від них, деякі збиралися купками-групками, щоб погомоніти і разом приймати сонячні ванни, а деякі вишикувалися рядами, ніби на парад. За галявинами крокусів на нас чекали підсніжники. Ніколи не бачила стільки білосніжних провісників весни в одному місці! Марічці дуже хотілося потримати цю ніжну красу в руках і зірвати хоча б одну квіточку, але вона все ж таки згодилася, що якщо кожен зірве по квітці, то від краси нічого не залишиться. Милуючись підсніжниками, які похитували білими голівками і справа, і зліва від доріжки, Рома усе ж не пропустив такого рідного нам проліска. Він невпевнено розкрив своє блакитне очко і стежив за більшими й міцнішими за нього товаришами-підсніжниками. Невже він тут сам-один? Один пролісок серед підсніжників? Марічка помітила перша: «Дивіться, цей скоро розпуститься, і ось цей, а он ще, та їх тут багато!» І справді, придивившись, ми помітили, що серед білих квітів ховаються напівзакриті сині очка. Незабаром вони усі розпустяться. Просто цей пролісок випередив своїх братів, прокинувся і побачив першим цей великий шалений світ.
Звісно, весною кожна травинка, кожен листочок милує око. Але дерева у Longwood Gardens ще тільки прокидаються зі сну, та й весняна експозиція розпочнеться у квітні, коли дерева будуть у цвіту. Фішка березня – орхідеї, і щоб подивитися на цих титулованих осіб квітучого королівства, ми йдемо до консерваторії. Те, що ми там бачимо, нас не розчаровує. Можливо, не захоплює так, як першого разу, коли від емоцій просто не було слів, але дивує фантазією майстрів, дивовижними поєднаннями рослин, кольорів і ароматів. Звичайно, цариця-орхідея заслуговує уваги: витончені лінії, бездоганна постава, благородство насичених кольорів – усе говорить про аристократичне походження.

А відсутність аромату – усього лише примха вінценосної особи: «Я така гарна! Милуйтеся мною! Достатньо і зовнішньої краси, не буду заявляти про свою внутрішню сутність ароматом».

Ароматів було досить і без орхідей. Терпкуваті й п’янкі пахощі змішувалися з ніжними й легкими запахами. І хоча в головній залі консерваторії у повітрі звучала ціла симфонія ароматів, я почула й знайомий із дитинства запах фрезії. Для мене ці квіти дорожчі за будь-які інші.

Усі ще пам’ятають ті часи, коли в березні не можна було купити інших квітів, окрім мімози, тюльпанів і… фрезій. Вони тішили мене своїм виглядом і запахом на 8 Березня і день народження, і я просто неймовірно зраділа зустрічі зі своєю старою знайомою. У студентські роки у мене була туалетна вода з фрезією. А потім її перестали випускати. І я досі не знайшла достойного замінника, хоча після того у мене були дорогі вишукані парфуми, але жодні з них не звучать фрезією…
Щось я відволіклася… Буду потроху наближатися до кінця. З того, що мене вразило чи запам’яталося, назву чорні тюльпани, сині маки, квіти «райські птахи» (інша назва – стреліція) і ромашкове дерево. Так, саме дерево. Пам’ятаючи різдвяну ялинку, прикрашену квітами у вазонах, я пильно придивилася, чи не прив’язані десь до гілок ромашки, але ні, не прив’язані. Це справжнє дерево!

Спогади, викликані ароматом фрезії, збили мене, і тепер важко описувати інші враження. Але я спробую все-таки сказати ще пару слів про райських птахів. Квіти справді нагадують птахів. Вінценосного журавля наприклад. Одні трохи нахилили голови, інші пороззявляли дзьоби, щось повідомляючи своїм товаришам.

Не повірите, але з цими квітами у мене також пов’язані спогади. Хоча вже пізнішого періоду. Таку квітку подарував мені мій, тоді ще майбутній, чоловік. І знову ж таки на день народження! Ми довго чекали, коли ж бутон «вистрелить». Тітонька, яка продавала квіти, обіцяла, що це має статися «на днях». Але, здається, ми так і не дочекалися чи дочекалися, але результат був не таким, на який ми сподівалися… Зате у Садах Дюпона можна було намилуватися рослинами-птахами. А на одній квітці блищала величезна краплина соку, схожа водночас і на росу, і на сльозу… Виявляється, райські птахи також плачуть…

1 коментар:

  1. Просто бесподобно, настоящее чудо природы!!!

    ВідповістиВидалити