середа, 17 березня 2010 р.

Від свята до свята

Американці живуть від свята до свята. Не встигне одне відшуміти, як магазини уже пропонують усілякі аксесуари до іншого. Восени, як ми приїхали, скрізь було повно гарбузів у різних іпостасях, привидів, черепів, різноманітних маскарадних костюмів – це означало, що наближається Хелловін. І незважаючи на те, що подібних причандалів було повно в усіх магазинах, напередодні свята усе було виметено! Наступним був День подяки. Магазини заполонили індички, символи урожаю у вигляді чудернацьких солом’яних чоловічків (harvest babies) і букетики з колосків.
Одразу після Хелловіна, паралельно з підготовкою до Дня подяки, усе розширювався асортимент різдвяних товарів. Це не тільки ялинкові прикраси на будь-який смак, але й різдвяні солодощі, іграшки, одяг. Що не розкупили до Різдва, одразу після свята продається за півціни, а то й менше. Бо кому вже потрібен светрик із ялинкою чи candy canes (зігнуті, як ціпок, біло-червоні традиційні різдвяні смоктунці), набір для майстрування пряничної хатки (gingerbread house), Вінні-Пух у капелюсі Санта-Клауса чи олень, який співає різдвяну пісеньку? Комусь, може, й не потрібен, але якраз після свят випадає гарна нагода прикупити якісь аксесуари – адже наступного року вони знадобляться – або іграшки – адже олень чи песик не втрачають для дітлахів своєї привабливості тільки через те, що мають різдвяні капелюшки. Ми, наприклад, прикрашали хатку з імбирного печива не перед Різдвом, а на Новий рік, так ми влаштували собі гарну забаву і в той же час зекономили: звичайна ціна – $10, після Різдва – $5. (Ну не знаю я, як добре перекласти gingerbread! Це все ж таки не пряник, хоча з німецьких казок ми знаємо про існування пряничних хаток. Я б сказала, що gingerbread – це дуже солодке печиво з прянощами.)
Не встигли стихнути звуки Jingle bells, як вітрини магазинів нагадали, що незабаром День Валентина. Листівки, м’які іграшки, кульки, посуд, статуетки і навіть пакетики для сандвічів – усе, що тільки душа забажає з сердечками різних форм і розмірів. А прийшла весна – ура! Ні, не 8 Березня, хоч у нас це свято й називають міжнародним, але святкується воно здебільшого серед народів колишнього СРСР. 17 березня – День святого Патрика. В Україні його також пробують популяризувати. Я пам’ятаю, як у студентські часи цього дня була організована дискотека в університеті. Рудим, а також тим, хто був у зеленому, обіцяли безкоштовний вхід. Не забувають про це свято і українські паби. Але у США приготування помітніші і масштабніші. Символи Дня святого Патрика – трилисник конюшини (shamrock), лепрекон, ну і обов’язковий зелений колір.
Аксесуари до Патрика сусідяться на магазинних поличках поруч із кроликами, яйцями, курчатками, великодніми кошиками тощо. Тож не переплутаєш: не за горами Великдень.
Шкільна програма також прив’язана до свят. Перед Хелловіном майстрували й розмальовували гарбузики, перед Днем подяки – індіанців та індичок. Ми вивішували Маріччині саморобки, принесені зі школи, на стіну. Тоді там красувалося кілька індичок (деякі навіть зі справжнім пір’ям!), індіанка, пілігримка (пілігримами називали перших поселенців). На заняттях учителі читали про Мейфлауер, перший корабель із поселенцями, який причалив до берегів США, про те, що вирощували індіанці і якими вміннями ділилися з новими мешканцями. У шкільній бібліотеці дивилися мультик про Покахонтас, адже там також відображена історія спілкування поселенців з індіанцями.
Після Дня подяки почалася підготовка до Різдва. Пісеньки про Рудольфа (головний олень Санта-Клауса), оленячі ріжки, велетенська гірлянда, Санта у кожусі з оторочкою з вати, Санта мальований, Санта клеєний – одним словом, індички на стіні у вітальні поступилися місцем різдвяній символіці. Перед різдвяними канікулами мала відбутися ціла низка міні-свят: День капелюхів, День сорочок і День шкарпеток. У ці дні школярі могли вбиратися в улюблені капелюхи/сорочки (светрики, футболки, блузки)/шкарпетки замість традиційних футболок і джинсів. Ми з Марічкою ґрунтовно підготувалися до цих днів: на в’язаний капелюшок почепили великий червоний мак із тканини, попрасували вишиванку (хотіли вразити американців), от тільки якихось незвичайних шкарпеток не було… Але, на жаль, ці свята так і не відбулися, бо на Миколая випало багато снігу, і школа була зачинена. Але ще до снігу діти встигли відвідати магазин подарунків на території школи, де могли вибрати недорогі сувенірчики для близьких. Марічка не змогла протриматися до Різдва і вручила подаруночки того ж дня. Ми з Ромою отримали по ялинковій кульці, де було написано Mom #1 і Dad #1, бабуся отримала гавайське намисто, дідусь – велику шкарпетку, куди Санта міг складати подарунки. Але мені дісталося найбільше, бо, окрім кульки, я отримала ще ланцюжок із кулончиком-сердечком, куди було вписано Mom #1, і ручку Awesome Мom (пречудова мама). Що тут скажеш? Звісно, було дуже приємно. Мені сподобалася ця ідея – діти можуть самі вибрати презенти своїм родичам. Недорогі й оригінальні. Також перед самими канікулами мали відбутися різдвяна вистава про Чарлі Брауна (популярний персонаж американських коміксів) і святкова вечірка, але через сніг усе це перенеслося на січень.
Наступне свято – День Мартіна Лютера Кінга. Готуючись до нього, дітям читали про самого борця за рівні права білих і чорних, а також при перших видатних письменників, художників, юристів, сенаторів афроамериканського походження. Звичайно, не обійшли увагою і Обаму, першого чорного президента.
Треба сказати, що у США є обов’язкові свята і, скажемо так, факультативні. На День подяки, Різдво, Великдень, День незалежності відпочивають усі, деякі компанії навіть дають своїм співробітникам по два дні вихідних. А от День Мартіна Лютера Кінга, День президента майже для усіх є робочими, але не для шкіл. Школи святкують усе, що можна. Ото б українські школярі втішилися! Вони раді були б додатковому вихідному, чи то був би День слюсаря-сантехніка, а чи лісоруба. Але це був відступ. Повертаюся до свят.
День Валентина, звичайно, не міг пройти поза увагою школярів. Ми переконували Марічку, що це свято закоханих, вона наполягала, що це свято любові. І наводила переконливі аргументи: «Пам’ятаєте, у мультику про Вінні-Пуха (у діснеєвському варіанті) вони усі обмінювалися валентинками. То хіба П’ятачок закоханий у Пуха? Чи, може, Ру закоханий у Кролика?» Марічка виявилася права. Вона принесла зі школи валентинку від вчительки, двох своїх подружок і кількох хлопчиків. Частина дітей дарувала усім маленькі листівочки, олівці з сердечками чи наклейки, деякі хлопчики – лише дівчаткам (що дуже розумно, на мій погляд). Але що у всьому цьому добре – дітей не чекало розчарування. Бо коли даруєш комусь одному, хто дуже-дуже подобається, не знаєш, якою буде реакція. Один знайомий першокласник в Україні вручив валентинку однокласниці, якій симпатизував, а дівчинка розірвала її на очах у хлопчика. Подібні переживання залишають сліди в душі назавжди. І зрозуміло, що наступного разу хлопчик сто разів подумає, перед тим як наважитися хоч якось заявити про свої почуття. А коли ти даруєш валентинки десятьом дівчаткам, хтось обов’язково зрадіє.
Наступне свято – День президента. Присвячене Вашингтону і Лінкольну. На заняттях діти читали їхню біографію в картинках, потім вивчали, який президент на якій монетці зображений, розмальовували велетенські паперові монетки.
З початком весни стали готуватися до Дня святого Патрика. Правда, американці чомусь вважають початком весни кінець березня… На стіні у вітальні поселилися леприкони, які принесли з собою чимало трилисників. У молодших класах відбулася зелена вечірка (старшим зараз не до цього – якраз проходить щорічне тестування з різних предметів). Дітлашня прийшла у зелених нарядах. Вдягнувши зараніше виготовлені намиста з конюшиновими листочками, Марічка з одноклассниками виконувала веселу пісеньку про маленького лепрекона, який щороку з’являється 17 березня у зеленому вбранні. Їхній виступ мало транслювати шкільне телебачення, як і на День подяки, але виступ скасували через тести, тож молодша школа веселилася у своїх класах.

Попрощавшись із лепреконами, школярі активніше готуються до Великодня. По стіні у вітальні тепер скачуть кролики з розсипами різнокольорових яєць. Великдень припадає на канікули, але перед початком вакацій буде великодня вечірка. Напередодні усі повинні принести по дванадцять пластикових яєць із дрібними монетками чи солодощами всередині. Вчителі поховають яйця десь на вулиці чи в класі (залежно від погоди), і діти матимуть змогу відшукати собі дванадцять яєць зі скарбами.
Пізніше, може, ще допишу про свята, про які зараз ще не можу поділитися особистими враженнями. А на завершення хочу поділитися деякими думками. США – країна багатонаціональна, тому й свята запозичені з різних країн і культур. Але в Америці вони спрощуються, стирається глибина, сутність свята замінюється символами, які стають у пригоді торгівлі, адже сезонні товари й святкові аксесуари приносять шалені прибутки. Взяти хоча б Різдво, коли з полиць хапають усе підряд. Різдво – це веселощі, купа подарунків, ялинка, Санта з оленями. І не всі навіть знають про походження цього свята, про його справжній зміст. Хоча заради справедливості зауважу, що на деяких подвір’ях напередодні свята були виставлені фігурки Марії, Йосипа, ясла з малим Ісусом. І все ж наша традиція святкувати Новий рік і Різдво мені більше подобається. Новий рік – гамірне свято, а Різдво – сімейне, спокійне.
Американська культура переробила персонажів світової міфології під себе. Це зокрема стосується й ірландця-лепрекона, який перетворився просто на символ Дня Патрика.
Обурює також ставлення до Великодня. Усміхнені веселуни-кролики, пошук дітьми яєць із солодощами чи дрібними подаруночками, обмін іграшковими чи їстівними кроликами-курчатками – оце й увесь Великдень… А де ж сакральне наповнення? Зрештою, зрозуміло, чому так сталося. Знову ж таки тому, що на території цієї великої країни живе і мириться багато різних народів. Тому існує багато різних свят. Можна святкувати чужі свята, не занурюючись у них із головою і часто не підозрюючи про їхній оригінальний зміст чи походження. Але важливо не забувати про особливості власної культури. «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…» День Валентина – добре! День Патрика – хай буде! Але Різдво і Великдень – це не Санта з оленями і не кролики з пошуками яєць. І це стосується не тільки українців, які мешкають у США, адже в Україні також дивляться американське кіно і поступово переймають західну модель Різдва, як мінімум на рівні символів… Я ні в якому разі не закликаю відмовитися від різдвяних фільмів чи мультиків. Навпаки, вони дуже милі, добрі. А іграшкові Санта-Клауси, що співають, створюють святкову атмосферу. Але не варто забувати справжню сутність свят, адже це наша історія, наше коріння, наш зв’язок із культурою предків.
Ну от, починала так легко, весело, а закінчила на серйозній ноті, але саме до такого висновку підвела мене розповідь про американські свята.

Немає коментарів:

Дописати коментар