четвер, 4 березня 2010 р.

Чи є межі у свободи?

У словниковому тлумаченні демократії свобода є важливим складником цього політичного ладу. Але чи є межі у свободи, чи може вона бути безмежною? Звичайно, життя будь-якої держави регламентується певними нормативними актами. Але існують також правила неписані…
Це був вступ, термінів більше не буде, будуть роздуми, спричинені недавньою подією.
Про те, як часто у Штатах притягають до суду за сексуальні домагання, відомо у всьому світі. Це може бути необережно сказане слово – зрештою, просто комплімент! – неоднозначний жест або навіть погляд, у якому «жертва» вбачає бажання близьких стосунків. Так, викладача одного з місцевих університетів звільнили за те, що він притримав двері для студентки, яка несла якесь обладнання, а потім зайшов за нею в аудиторію. Дівчина розцінила це як натяк, і викладача звільнили.
Ще легше образити чорних. Так, колись із цією расою жорстоко поводилися, утримували у нелюдських умовах. Час розплати настав аж тепер. Ще п’ятдесят років тому Мухамеда Алі, тоді чемпіона Олімпійських ігор, не пустили до ресторану тільки тому, що він чорний. Тепер часи змінилися. Чорні мешканці Америки мають ті самі права, що й білі, навіть не так, вони мають більше прав, тому що можуть поскаржитися на дискримінацію за расовою ознакою. Збоку це виглядає, ніби діти жаліються виховательці, що хтось їх образив. Але подібні скарги руйнують людські долі.
На цю тему мене наштовхнуло звільнення викладача факультету мистецтв з університету, де викладає Рома. Художник, за сумісництвом викладач, проводив на парі зі студентами обговорення якоїсь теми. І сказав таку фразу: «Я у цьому закладі безправний, як негр на плантації». Цього було достатньо. Знайшлася людина, яка переповіла цю фразу деканові. Викладача звільнили того ж дня. Я спочатку наївно подумала, що звільнили за те, що він поскаржився на свою лиху долю, поділився зі студентами своїм болем, що його, очевидно, недооцінюють. Але ні. Не знаю, чи ви вже здогадалися, але звільнили його за вживання слова «негр». Це заборонене слово. Можна казати «чорний» чи «афроамериканець», але ніколи – «негр».
Рома учора читав обговорення цієї події на університетському сайті. За два дні набралося більше сотні повідомлень. І багато людей констатують той факт, що абсурдно придиратися за одне слово. Однісіньке слово руйнує людині долю! Я не обізнана з подробицями життя того художника, але раз він викладав, хоча й вважав цю роботу майже каторгою, значить, вона йому була потрібна... У США не так просто знайти хорошу роботу, як це здається з того боку океану.
Та, обміркувавши цю ситуацію з усіх боків, Рома дійшов до висновку, що іншого виходу не було. Раз знайшовся «ображений», він би досягнув свого якщо не через декана, то через президента університету, а як не через президента, то через суд… Але тоді б полетіло більше голів… Зрештою, репутація закладу усе одно підмочена… А міг же сказати «раб» замість «негр»…
Щоб це не здавалося одиничним випадком, наведу ще один приклад. Телемайстра звільнили за те, що, коли його чорний колега зачепив візком із чорною фарбою, він жартома сказав: «Ви і мене хочете пофарбувати у чорне?» Колега це сприйняв не як жарт, а як особисту образу. І швиденько побіг жалітися шефу. Результат: висококваліфікованого спеціаліста, який пропрацював у компанії не один десяток років, звільнили за расову дискримінацію. І хай би вже, якби хоч справді недолюблював афроамериканців, так ні, його найкращим другом якраз був чорний, але кого то цікавить. Потім ображений колега зрозумів свою помилку і навіть просив, щоб телемайстра взяли назад, але було вже пізно.
Звичайно, я не хочу сказати, що усі чорні використовують свій колір шкіри як прапор чи перепустку у краще життя. Ні, вони дуже різні, так само, як і білі. Адже характер і моральність не залежить від кольору шкіри.
Коли Рома вперше заходив до школи, де зараз вчиться Марічка, і запитував, чи можна буде приєднатися до навчального процесу не з самого початку року, адміністраторка сказала йому прямо в лоба: «Не переживайте, ваша дитина не буде цілими днями дивитися на таких, як я». Рома був шокований. Бо якби він сказав щось подібне, його могли б притягнути до відповідальності, а тут сама адміністраторка, приємна чорна жіночка, таке говорить. «У нас класи змішані, ми стараємося, щоб було приблизно порівну і білих, і чорних діток». Отак-от…
Здається, частина чорних і досі вважає себе меншовартісними… Може, саме звідси їхня хвороблива увага до сказаних слів, жестів, поглядів? Їм ніби хочеться підтвердження власної думки про інакшість, от вони й чіпляються до слів…
*** *** ***
Раз я почала про свободу, то гляну на це питання ще й з іншого боку. Здається, я вже раніше писала, що дітей до дванадцяти років не можна самих кудись відпускати чи лишати вдома. Не можна також захаращувати подвір’я. Чому не можна, адже це приватна територія? А тому, що сусіди напишуть скаргу, і господаря, який не навів лад на подвір’ї, оштрафують на чималу суму. Білизну на вулиці вивішують сушитися тільки вихідці з колишнього Союзу, американці собі такого не дозволяють, бо це може зачепити естетичні смаки сусідів. Не можна також розпивати спиртні напої на вулицях, у не відведених для цього закладах, а також при дітях. Дітям до 21 року не можна навіть знаходитися у тому залі кафе чи ресторану, де вживають алкогольні напої. Це не закінчується нічим хорошим ні для них, ні для дорослих, ні для закладу – його можуть просто закрити. Є й інші «не можна» і, можливо, до них я ще колись повернуся…

Немає коментарів:

Дописати коментар